Економіка Монголії — Вікіпедія

Економіка Монголії
Улан-Батор — столиця Монголії
Валюта	1 Монгольський тугрик = 100 мунгу
Фінансовий рік	календарний рік
Організації	ВТО
Статистика
ВВП	▲ $37 млрд (ПКС, 2016)
Зростання ВВП	▲ 1 % (2016)
ВВП на душу населення	$12 200 (ПКС, 2016)
ВВП за секторами	сільське господарство: 14,6 %, промисловість: 35,1 %, послуги: 50,3 % (2016)
Інфляція (ІСЦ)	2,4 % (2016)
Населення поза межею бідності	21,6 % (2014)
Індекс Джіні	36,5 (2008)
Робоча сила	1,24 млн (2016)
Робоча сила за секторами	сільське господарство (31,1 %), промисловість (18,5 %), послуги (50,5 %) (2016)
Безробіття	8,6 % (2016)
Галузі виробництва	будівництво та будівельні матеріали; видобуток (вугілля, мідь, молібден, плавиковий шпат, олово, вольфрам, золото); масло; продукти харчування і напої; переробка продуктів тваринного походження, кашемір і виробництво натурального волокна
Зовнішня діяльність
Експорт	$4,319 млрд (2016)
Експортні товари	мідь, одяг, сільськогосподарські тварини, продукти тваринного походження, кашемір, вовна, шкури, плавиковий шпат, кольорові метали, вугілля, нафта
Партнери	КНР 84 %  Швейцарія 9 % (2015)
Імпорт	$3,003 млрд (2016)
Імпортні товари	машини та обладнання, паливо, автомобілі, продукти харчування, промислові та товари народного споживання, хімікати, будівельні матеріали, сигарети і тютюнові вироби, побутова техніка, мило і миючі засоби
Партнери	КНР 39,9 %  Росія 28,4 % Японія 6,4 %  Південна Корея 6,2 % (2015)
Державні фінанси
Борг	$18,67 млрд (2016)
Доходи	$2,868 млрд (2016)
Витрати	$4,035 млрд (2016)
Головне джерело: CIA World Fact Book[1]

Монголія — аграрно-індустріальна країна. Основні галузі промисловості: конструкційних матеріалів, гірнича, харчова, переробка продуктів тваринництва. Транспорт г.ч. автомобільний та залізничний, який пов'язаний з залізницями РФ та Китаю. Наприкінці 1980-х років майже 3/4 вантажних перевезень в країні здійснювалося за допомогою залізничного транспорту. Повітряні траси зв'язують Монголію з Росією, Китаєм, В'єтнамом, Японією. Власна авіація Монголії має регулярний авіазв'язок з всіма аймаками країни.

Пасовищне тваринництво як і раніше залишається головним видом господарської діяльності. Руйнування кочового образу життя почалося з проведення маньчжурами політики прикріплення етнічних груп в складі монголів до певних територій. Катастрофічне скорочення поголів'я худоби в період після 1924, коли в Монголії посилився вплив Радянського Союзу, стало результатом сліпого копіювання політики колективізації. Пізніше була вироблена особлива монгольська форма колективних господарств. Землі кожного такого колективного господарства вважалися також адміністративною одиницею — районом (монг. сомон). У 1997 загальна чисельність поголів'я худоби — овець, кіз, великої рогатої худоби, коней, верблюдів — становила бл. 29,3 млн голів, з них 80 % вівці і кози, 11 % — велика рогата худоба. На сьогоднішній день Монголія знаходиться в числі провідних країн світу по поголів'ю худоби з розрахунку на душу населення (бл. 12 голів на одну людину). Істотний прогрес був досягнутий також в племінному тваринництві і ветеринарії.

У руслі політичних і економічних змін, що почалися в країнах колишнього соціалістичного табору після 1989, Монголія ухвалила рішення про перехід до ринкової економіки. У травні 1991 вступив в дію закон про приватизацію.

За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A. 2001]: ВВП — $ 1 млрд. Темп зростання ВВП — 3,5 %. ВВП на душу населення — $ 408. Прямі закордонні інвестиції — $ 10,2 млн. Імпорт (машини і обладнання, нафтопродукти, споживчі товари) — $ 362 млн (г.ч. Росія — 46,0 %; Китай — 17,0 %; Японія — 12,5 %; Півд. Корея та США — по 6,8 %). Експорт (мінерали і металеві руди, продукти тваринництва) — $ 291,7 млн (г.ч. Китай — 58,0 %; США — 13,0 %; Росія — 12,1 %).

Землеробство у економічному житті Монголії відіграє другорядну роль. Різні сільськогосподарські культури вирощуються в північній і західній частинах країни, деякі із застосуванням зрошування земель. Іригаційні системи створені сьогодні і в Гобі. У 1990 загальна площа земель, що культивуються становила близько 827 тис. га. Головною культурою є пшениця, хоч вирощуються також ячмінь, картопля і овес. Істотну роль грає заготівля сіна і кормів для худоби.

Значне число підприємств обробної промисловості зосереджене в Улан-Баторі, а в місті Дархан на півночі від столиці розташований вугледобувний, чавуноливарний і сталеплавильний комплекс. Місцева промисловість традиційно зосереджена на переробці тваринницької сировини, і головними видами продукції, що випускаються є шерстяні тканини, повсть, вироби з шкіри, харчові продукти. У 1980-ті роки місцева промисловість забезпечувала приблизно 1/3 ВВП Монголії. Після закінчення Другої світової війни в загальному обсязі промислового виробництва істотно зросла частка важкої промисловості. Крім вже названих Улан-Батора і Дархана, найбільші підприємства знаходяться в Ерденеті, Сухе-Баторі, Баганурі, Чойбалсані. Монголія виробляє понад 1000 найменувань промислових і сільськогосподарських продуктів, велика частина яких споживається всередині країни, на експорт йде хутро, вовна, шкіра, шкіряні і хутряні вироби, худоба і продукти тваринництва, фосфорити, флюорити, молібденова руда.

• Корисні копалини Монголії
• Історія освоєння мінеральних ресурсів Монголії
• Гірнича промисловість Монголії

• Гірничий енциклопедичний словник: у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X