Забайкальське козаче військо — Вікіпедія

Забайкальське козаче військо
3. Урядник Забайкальського козачого війська
На службі	1851 — 1918
Країна	Російська імперія
Вид	козачі війська
Тип	сухопутні війська
Чисельність	14 500 вояків
Оборонець	Святий Олексій
Медіафайли на Вікісховищі

Забайка́льське коза́че ві́йсько (рос. Забайкальское казачье войско) — одне з одинадцяти козачих військ Російської імперії XIX — XX століття. Розміщувалося в Забайкальській області. Військовий штаб — місто Чита. Існувало протягом 1851–1918 років. Патрон — святий Олексій. Брало участь в придушенні Іхетуаньського повстання (1899–1901), в російсько-японській (1904–1905 і Перший світовій війнах (1914–1918). Ліквідоване радянською владою в ході громадянської війни в Росії.

Забайкальське козаче військо було утворене 17 березня 1851 наказом імператора Миколи I на території Забайкалля. Воно формувалося з частини сибірських козаків, бурятів, евенкійських військових формувань, російських та українських селян-колоністів. Військо складалося з 3 кінних полків і 3 піших бригад. До них входили 1-й, 2-й, 3-й російські полки, 4-й тунгуський (евенкійський) полк, 5-й і 6-й бурятські полки. Забайкальські козаки мусили здійснювали охорону кордону з Китаєм, а також нести внутрішню службу.

1858 року зі складу Забайкальського козачого війська було виокремлено Амурське козаче військо.

На чолі війська стояв наказний отаман, яким з 1871 року був військовий губернатор Забайкальської області з центром в Читі.

Першим наказним отаманом 23 жовтня 1871 став Павло Іванович Запольський. На початку XX століття забайкальські козаки виставляли в мирний час 1 гвардійську півсотню, 4 кінних полки і 2 батареї; у Першу світову війну виставили 1 гвардійську півсотню, 9 кінних полків, 4 батареї і 3 запасних сотні.

24 грудня 1890 року було встановлено день військового свята. Ним стало 30 березня (17 березня за старим стилем), день поминання святого Олексія.

Забайкальські козаки брали участь у придушенні повстання боксерів в китайській династії Цін 1899–1901 років.

Забайкальські козаки брали активну участь у російсько-японській війні 1904–1905 років. 18 січня 1904 року була створена Забайкальська козача дивізія, до складу якої увійшли:

• 2-й Аргунський полк;
• 2-й Верхньоудинський полк;
• 2-й Нерчинський полк;
• 2-й Читинський полк;
• 3-я батарея;
• 4-я батарея.

У 1916 козаче населення Забайкальського козачого війська становило 265 тисяч чоловік, на військовій службі знаходилося 14,5 тисяч. Воно брало участь в Перший світовій війні.

Під час Громадянськой війни в Росії отаманом забайкальських козаків було обрано Г. М. Семенова, який виступив проти Жовтневого перевороту і вів бойові дії проти більшовиків. Під його керівництвом у 1918 році діяло державне утворення Забайкальська республіка, а у 1920 — Російська Східна Окраїна.

У 1920 припинило існування у зв'язку з ліквідацією Радянською владою козацтва як військового стану.

• Наказний отаман Забайкальського козачого війська (голова дивізії і губернатор Забайкалля).
  • Військове чергування (військові справи)
  • Військове правління (господарські справи)
• Бригада → Полк → Сотня. Усього 6 бригад.
  • Аргунський перший козачий полк (центр Аргунська станиця)
  • Верхньоудинський перший козачий полк (центр Верхньоудинськ)
  • Читинський перший козачий полк (центр Чита)
  • Неречинський перший козачий полк (центр Неречинськ)

• Корсаков Михайло Семенович, полковник, згодом — генерал-лейтенант (14 грудня 1855 — 21 січня 1871) — наказний отаман.
• Барабаш Яків Федорович, генерал-майор (1 січня 1885 — 1 січня 1886) — наказний отаман.
• Надаров Іван Павлович, генерал-лейтенант (9 травня 1901 — 1 травня 1903) — наказний отаман.
• Парчевський Павло Антонович, генерал-майор (3 лютого 1903 — 15 квітня 1905) — начальник штабу.
• Ебелов Михайло Ісайович, генерал-лейтенант (25 жовтня 1906 – 26 квітня 1908) — наказний отаман
• Алексеєв Анатолій Миколайович, полковник (5 січня 1911 — 2 квітня 1912) — начальник штабу.
• Кияшко Андрій Іванович, генерал-лейтенант (28 березня 1912 — 1 січня 1916) — наказний отаман.
• Шкинський Яків Федорович, генерал від інфантерії (7 жовтня 1915 — 31 березня 1917) — військовий наказний отаман.

• Забайкальська республіка
• Російська Східна Окраїна
• Далекосхідна армія

• Смирнов Н. Забайкальское казачество. — Москва: Вече, 2008.(рос.)
• Савельев Е. (исторические наброски). XXVII. Забайкальское казачье Войско // Племенной и общественный состав казачества. Донские областные ведомости — № 203/19.09.— 1913. — стр. 2-3-4 (рос.)
• Енциклопедія забайкалля. Забайкальське Козаче Військо
• Васильев А. П. Забайкальские казаки: исторический очерк. В 3 т. - Чита: Типография Войскового Хозяйственного Правления Забайкальского казачьего войска, Чита, 1916-1918 / Благовещенск, 2007. / Том 3 и приложение к нему. - 1918. - III + 348 с, 2 л. карт.
• Сибіряков Н. С. Кінець Забайкальського козачого війська // Минуле. М., 1990. Т. 1
• Смирнов Н. Н. Слово про забайкальських козаків. Волгоград, 1994
• Василевский В. И. Забайкальское казачье войско: краткий исторический очерк. — М.: Русское слово, 2000. — 64 с.
• Василевский В. И. Забайкальское казачье войско в годы революции и гражданской войны. — Чита, 2007 — 173 с.
• Василевский В. И., Перминов В. В. История Забайкальского казачьего войска (краткая хронология). — Чита, 2001.
• Квитка А. В.^[ru]. Дневник забайкальского казачьего офицера. Русско-японская война 1904–1905. Ил. и фото авт. — СПб, 1908. — 431 с. // — Кучково поле, 2016. — 416 с. (Серия: Военные мемуары) — ISBN: 978-5-9950-0599-5
• Годовова Е. В. Повседневная жизнь российского казачества во второй половине ХIХ – начале ХХ вв. Дис. , 2019
• Токмаков В. С. История повседневной жизни казачества в период колонизации юга Дальнего Востока России во второй половине XIX – начале XX вв. Дис., 2020

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Забайкальське козаче військо

• Історія забайкальських козаків^{[недоступне посилання з квітня 2019]} (яп.)
• Забайкальське козаче військо [Архівовано 9 грудня 2011 у Wayback Machine.] (рос.)