Завокзальний (місцевість Житомира) — Вікіпедія

Завокзальний^[1] — місцевість у Корольовському районі Житомира, його завокзальна частина. Відомий також неформальний топонім, народна назва місцевості — «За Вокзалом».^[2]

Місцевість охоплює житлові квартали на схід від залізниці та станції «Житомир». Охоплює початок Київського проспекту, вулицю Фруктову з провулками, Новогоголівську з провулками та проїздами, Залізничну з провулком, вулиці Нобелівську, Пилипа Орлика та Сергія Параджанова, провулки Паровозні, Завокзальні, Матросова, проїзди та провулки Далекі, Ковальські, Крайні.

З півночі до місцевості прилучається Мар'янівка, зі сходу — Смоківка, з південного сходу — Східний промвузол на теренах Хінчанки, із заходу — привокзальна частина міста (місцевість «Вокзал»).

Першим поштовхом до розвитку місцевості стало проходження на початку другої половини ХІХ століття через місцевість нової ділянки Брест-Литовського шосе з напрямку Києва до середмістя Житомира (нині ця ділянка являє собою Київське шосе).

Наприкінці 1890-х років разом із завершенням будівництва та введенням в дію залізниці «Житомир-Бердичів» разом із залізничною станцією «Житомир», у даній місцевості, до того вільній від забудови, на південний схід від Київського шосе розплановано низку привокзальних ліній, що мали утворити сім кварталів прямокутної та трапецієподібної форм.^[3]

На плані міста 1897 року місцевість, як і вся нинішня східна частина міста (на схід від річки Малої Путятинки), показана як така, що є спірною між містом та землевласниками^[4]; на мапі міста 1906 року — земля спадкоємців графа Іллінського.^[5]

Станом на початок ХХ століття місцевості притаманна заболоченість. Почала формуватися забудова поблизу Київського шосе.^[6]

Згідно з мапою міста 1915 року та описом поліцейських дільниць, переважна частина нинішньої завокзальної частини міста перебувала в межах міста. В межах міста перебували провулки Завокзальний (нині 1-й Завокзальний), Нобелівський (нині вулиця Нобелівська), Мамонтовський (нині початок вулиці Пилипа Орлика), Кузнєчний (наразі початок вулиці Сергія Параджанова).^[7] Станом на початок 1940-х років сформувалася переважна кількість забудови вищевказаних вулиць орієнтовно до перехрестя з Залізничною вулицею. Почали формуватися Новогоголівські провулки та їх забудова, виник Крайній провулок (тоді Східний). На південний схід відносно кварталів нової забудови протікав струмок, що досі перетинає у трубопроводах провулки 2-й Матросова, 1-й, 2-й та 3-й Новогоголівський та протікає вздовж поперечних меж садиб вищевказаних провулків.^[8][7]

У 1950 — 1960-х роках садибна житлова забудова як ущільнювалася в межах старої забудови (сформувалися Ковальські провулки та проїзд, провулки 1-й та 2-й Матросова, Нафтовий та Залізничний), так і продовжувалася далі на південний схід — виникли та сформувалися 2-й Завокзальний та Далекі провулки; продовжувалася забудова на південний схід вулиць Пилипа Орлика та Сергія Параджанова.^[8]

У 1977 році відбувся запуск нової тролейбусної лінії, що проходила через місцевість до заводу хімічного волокна.^[9]