Зінченко Анатолій Олексійович — Вікіпедія

	Анатолій Зінченко
Особисті дані
Повне ім'я	Анатолій Олексійович Зінченко
Народження	8 серпня 1949 (75 років)
	Сталінськ, СРСР
Зріст	182 см
Вага	78 кг
Громадянство	СРСР; Росія
Позиція	нападник
Професіональні клуби*
Національна збірна
Тренерська діяльність**
Звання, нагороди
Звання	Майстер спорту СРСР міжнародного класу
Нагороди
	* Ігри та голи за професіональні клуби; враховуються лише в національному чемпіонаті.
	** Тільки на посаді головного тренера.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Зінченко.

Анатолій Олексійович Зінченко (рос. Анатолий Алексеевич Зинченко, нар. 8 серпня 1949, Сталінськ, СРСР) — перший радянський футболіст, якому офіційно було дозволено виступати за кордоном. Гравець збірної СРСР. Майстер спорту міжнародного класу.

Клубна кар'єра

У дорослому футболі дебютував 1967 року за команду «Трактор» (Волгоград), яка на той час виступала у другій групі класу «А»^[1]. За два сезони провів 26 лігових матчів.

Строкову військову службу проходив в армійському клубі з Ростова-на-Дону. Першу гру в новому колективі провів 30 жовтня 1968 року проти ленінградського «Зеніта». Перший гол в еліті радянського футболу забив у ворота одеського «Чорноморця». У СКА молодому нападнику вдалося пограти з Олексієм Єськовим^[ru], Володимиром Проскуріним, Олегом Копаєвим і Валентином Афоніним.

У цей час ростовський клуб двічі грав у фіналах кубка СРСР, але обидва рази невдало. 1969 року відкрив рахунок у вирішальному матчі, але після перерви, завдяки голам Геннадія Лихачова і Володимира Булгакова, перемогу здобули львівські «Карпати».

Особливо прикрою стала друга поразка — після голу Зінченка СКА вигравав у «Спартака» (2:1), але за 22 секунди до завершення основного часу Геннадій Логофет зрівняв рахунок. Був призначений додатковий матч, у якому сильнішою виявилася московька команда. В роки кубкових звитяг обирався до списку «33 кращих футболістів», обидва рази під третім номером. У цей час отримав звання «Майстер спорту».

Своєю грою за останню команду привернув увагу Євгена Горянського, який очолював «Зеніт». Протягом трьох років був гравцем основного складу і одним з головних бомбардирів команди. 1976 року, через непорозуміння з новим наставником Германом Зоніним, був змушений перейти до іншого ленінградського клубу — «Динамо».

«Динамівці», вперше в своїй історії вилетіли до другої ліги, але в першому ж сезоні переміг у своїй зоні і здобув підвищення у класі. 1977 року Зінченко став кращим бомбардиром першої ліги — 19 забитих м'ячів. Через рік «Зеніт» очолив Юрій Морозов, який повернув нападника до складу своєї команди.

У 1980 році редактор спортивного відділу австрійської газети «Фольксштімме» Курт Частка звернувся до керівництва Держкомспорту СРСР з проханням, направити до складу віденського «Рапіда» досвідченого радянського футболіста. Враховуючи тісні зв'язки між Комуністичною партією Австрії і КПРС, а також те, що «Рапід» — на противагу «Аустрії» — вважався «робітничою командою», прохання австрійського журналіста розглянули позитивно.

До Австрії вирішили направити Анатолія Зінченка, який прилетів до Відня 28 жовтня 1980 року і став першим легіонером серед радянських футболістів. Офіційно його оформили техніком при торговельному представництві і зарплату отримував при посольстві.

У клубі відразу порозумівся з чемпіоном Європи Антоніном Паненкою і супербомбардиром Гансом Кранклем. Це тріо зробило величезний внесок у перемогу в національному чемпіонаті, після тринадцятирічної перерви. В сезоні 1982/83 «Рапід» зробив дубль, став найкращою командою у першості і кубку Австрії.

Сезон	Команда	Чемпіонат			Кубок		Єврокубки
Сезон	Команда	Ліга	Ігри	Голи	Ігри	Голи		Ігри	Голи
1980/81	«Рапід»	Д-1	2	0	—	—	—	—	—
1981/82	«Рапід»	Д-1	32	6	1	0	КУ	6	0
1982/83	«Рапід»	Д-1	11	0	2	0	КЄЧ	1	0
Усього за кар'єру			45	6	3	0		7	0

За вдалий виступ в австрійському клубі, Зінченко отримав звання «Майстер спорту СРСР міжнародного класу». Після повернення додому працював тренером з низкою радянських і російських клубів.

Виступи за збірну

29 вересня 1969 року дебютував у складі збірної СРСР. Наприкінці гри, проти команди Югославії, замінив Миколу Осяніна. Товариський матч завершився перемогою радянської команди з рахунком 3:1 (голи забивали: Асатіані, Нодія, Бишовець — Джаїч).

СССР: Рудаков, Дзодзуашвілі (Логофет, 85), Шестерньов (к), Ловчєв, Капличний, Серебряников, Мунтян, Асатіані, Осянін (Зінченко, 78), Бишовець, Нодія.

1973 року Євгена Горянського було призначено очільником національної збірної і на перший матч запросив гравця з колишньої команди. Матч у Софії проти збірної Болгарії завершився мінімальною поразкою (відзначився Дінко Дерменджієв).

СРСР: Пільгуй, Дзодзуашвілі, Хурцилава (к), Ловчєв, Капличний, Колотов, Мунтян, Васенін (Веремєєв, 58), Федотов (Зінченко, 46), Ніконов (Онищенко, 68), Блохін.

Перед грою з триразовими чемпіонами світу тренери зробили декілька настанов. Зокрема, форварди Блохін, Зінченко і Онищенко повинні були швидко йти назустріч передачам м'яча, щоб не дати бразильським захисникам зіграти на випередження. Зінченко мав допомагати гравцям середини поля — Васеніну, Мунтяну і Колотову — захопити ініціативу, а в заключній стадії атаки бути попереду.

Альберт Шестерньов, який завершив виступи за збірну СРСР, перед стартовим свистком передав капітанську пов'язку Муртазу Хурцилаві. Радянські футболісти прагнули до широкого швидкісного маневру. Бразильці ж намагалися збити темп, так як їм більш вигідна повільна гра з «вибухами» у вирішальні моменти. Ця боротьба, за нав'язування свого стилю гри, не дала явної переваги жодній з сторін. В одних відрізках матчу домінували господарі, в інших — гості. Поєдинок вийшов різноплановим, варіативним, і за темпом, і за манерою його ведення і тому виглядав видовищно.

Основні події розвернулися у другому таймі. На 64-й хвилині Блохін перехопив передачу воротареві і створив для Зінченко чудову можливість взяти ворота. Але після його сильного удару м'яч влучив у захисника. Зазвичай команду, яка не використовує сприятливий момент, суперники карають. Не виняток і цей матч. На 67-й хвилині, коли м'яч знаходився, в районі між 11-метровою позначкою і воротарським майданчиком, Жаїрзіньйо виграв дуель у Хурцилави. І цього виявилося достатньо, щоб м'яч від голови бразильця опинився в сітці воріт.

СССР: Пільгуй, Дзодзуашвілі, Хурцилава (к), Ловчєв, Капличний, Колотов, Мунтян, Васенін, Зінченко, Онищенко (Ніконов, 68), Блохін.

Бразилія: Венделл, Перейра, Мойзес, Зе Марія, Клодоальдо, Марко Антоніо, Валдоміро, Рівеліно, Жаїрзіньйо, Лейвінья, Пауло Сезар.

Статистика матчів і голів за збірну — СРСР

Дата	Місто	Господарі	Результат	Гості	Турнір	Голи	Примітки
24/09/1969	Белград	Югославія	1 – 3	СРСР	товариський матч	-	78'
28/03/1973	Пловдив	Болгарія	1 – 0	СРСР	товариський матч	-	46'
21/06/1973	Москва	СРСР	0 – 1	Бразилія	товариський матч	-
Усього		Матчів	3		Голів	0

Досягнення

Чемпіон Австрії (2): 1982, 1983
Володар кубка Австрії (1): 1983
Фіналіст кубка СРСР (2): 1969, 1971
Кращий бомбардир першої ліги (1): 1977 (19 голів)
У списку «33 кращих футболістів сезону» (2): № 3 (1969, 1971)

Примітки

↑ Другий за рівнем дивізіон чемпіонату СРСР

Посилання

Зінченко Анатолій Олексійович на сайті National-Football-Teams.com (англ.)
Профіль футболіста на сайті FootballFacts.ru (рос.)
Профіль (рос.) . Rusteam.Permian. Архів оригіналу за 29 червня 2020. Процитовано 29 травня 2017.
Профіль (анг.) . EU-Football.info. Архів оригіналу за 21 жовтня 2020. Процитовано 29 травня 2017.

Портал «Біографії» Портал «Футбол»

Це незавершена стаття про футболіста.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] Другий за рівнем дивізіон чемпіонату СРСР

[1]