Кабо-Верде — Вікіпедія

Республіка Кабо-Верде порт. República de Cabo Verde кабув. Repúblika di Kabu Verdi
Прапор Емблема
Гімн: Cântico da Liberdade
Столиця (та найбільше місто)	Прая 14°55′ пн. ш. 23°31′ зх. д.country H G O
Офіційні мови	Португальська
Форма правління	Республіка
- Президент	Жозе Марія Невіш
- Прем'єр-міністр	Уліссеш Коррея-і-Сілва
Незалежність	від Португалії
- Визнано	5 липня 1975
Площа
- Загалом	4033 км² (172)
- Внутр. води	незначний %
Населення
- оцінка Липень 2015	545 993 (165)
- перепис 2005	507 000
- Густота	126 чол/км² (79)
ВВП (ПКС)	2005 р., оцінка
- Повний	3,055 млрд $ (158)
- На душу населення	6418 $ (92)
ІЛР (2004)	▲ 0,722 (середня) (106)
Валюта	Ескудо Кабо-Верде (CVE)
Часовий пояс	CVT (UTC-1)
- Літній час	не спостерігається (UTC-1)
Коди ISO 3166	CV / CPV / 132
Домен	.cv
Телефонний код	+238
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Кабо-Верде

Респу́бліка Ка́бо-Ве́рде (Республіка Зеленого мису, порт. República de Cabo Verde [ˈkabu ˈveɾdɨ], кабув. Repúblika di Kabu Verdi) — держава на 18 островах в Атлантичному океані за 620 км від західного узбережжя Африки.

Площа 4033 км². Столиця — Прая.

Частина інформації в цій статті застаріла. Ви можете допомогти, оновивши її. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін.

До прибуття перших європейців острови залишались безлюдними.

Острови були відкриті всередині XV ст. португальськими морськими експедиціями, що здійснювали свої подорожі за дорученням і за рахунок португальського принца Енріке Мореплавця. Претендентами на відкриття островів є експедиція 1456 року під керівництвом італійських капітанів Альвізе Кадамосто і Антоніотто Узодімаре та експедиція 1460 року, яку очолювали португалець Діогу Гоміш і італієць Антоніо да Нолі. Колонізація розпочалась з 1462 року. Економіка островів трималася на рибних промислах і експорті продуктів тропічної рослинності. 1581 року потрапили під іспанську корону. З 1640 року — знову володіння Португалії.

У XIX ст. гавань Мінделу на острові Сан-Вісенте була важливим торговим центром, як головний склад для зберігання британцями вугілля для кораблів, що вирушали до Нового Світу. Зусиллями британців область, у якій була бухта, отримала розвиток, на острові було створено вугільну та телеграфну станції.

У 1930 році урядом Португалії був прийнятий «Колоніальний акт». Метиси-кабовердівці до середини XX ст. становили більше ніж третину основного населення, що суттєво відрізнялося від становища в інших португальських колоніях. Серед них значну роль відігравали асиміладуші, які мали можливість отримати освіту та роботу в португальській адміністрації. Кабо-Верде стало першою колонією, у якій з'явилася вища освіта (станом на 1975 рік 25 % населення Кабо-Верде мало освіту, тоді як у Гвінеї-Бісау лише 5 %).

У 1951 році колонія Кабо-Верде отримала статус заморської провінції (порт. provincia ultramarina). 1953 року з португальської Гвінеї, після отримання вищої освіти, повернулися сини кабовердинців-плантаторів та підприємців, які створили на чолі з Амілкаром Кабралом підпільний рух за незалежність Гвінеї, членами якого стала революційно налаштована інтелігенція та місцеві робітники. Невдовзі А. Кабрал змушений був втікати до Анголи, де разом з Агостиньо Нето взяв участь у створенні народного руху за звільнення Анголи.

У 1972 році провінція набула статусу автономії. У квітні 1974 року, після зміни правого режиму в Португалії, новий португальський уряд визнав Африканську партію незалежності Гвінеї та Кабо-Верде (PAIGC) як законного представника населення Кабо-Верде і організувало переговори, на яких партія висунула вимоги щодо незалежності країни. Португальська сторона відхилила вимоги, посилаючись на те, що в Кабо-Верде не було визвольної війни і що мешканці островів залишаються громадянами Португалії та запропонувавши території залишатися в статусі автономії. Проте, в листопаді 1974 року в Лісабоні було підписано угоду про проголошення незалежності і було сформовано перехідний уряд автономної Республіки Кабо-Верде. 30 червня 1975 року відбулися вибори в Національну Асамблею Республіки і 5 червня 1975 року було оголошено про незалежність. Після проголошення незалежності був обраний шлях подальшого розвитку на основі марксизму, який спрямовувався на побудову соціалістичної держави в короткочасному союзі з іншою колишньою африканською колонією Португалії, Гвінеєю-Бісау до 1981 року. До 1986 року назва країни — Республіка Островів Зеленого Мису (порт. República das Ilhas de Cabo Verde). Після приходу до влади демократичних сил з назви було прибрано слово «Ilhas», республіку почали іменувати як Кабо-Верде.

Перші вибори на багатопартійній основі проведені в 1991 році; переміг «Рух за демократію». Республіка спрямувала свій курс на демократичний устрій.

Острівна держава розташовується поблизу західного узбережжя Африки, поблизу узбережжя Мавританії та Сенегалу.

Архіпелаг з островів вулканічного походження, які умовно поділяються на дві групи островів:

• північна Навітряна група (порт. Ilhas de Barlavento) — Санту-Антан, Сан-Вісенте, Сан-Ніколау, Санта-Лузія — ненаселений, Сал, Боа-Вішта, а також малі ненаселені острови — Бранку та Разу між островами Сан-Ніколау та Санта-Лузія; Пассарус навпроти міста Мінделу на острові Сан-Вісенті; Рабо-ді-Жунку біля узбережжя острова Сал; Сал-Рей та Балуарті біля узбережжя острова Боавішта;
• південна Підвітряна група (порт. Ilhas de Sotavento) — Маю, Сантьягу, Фогу, Брава, а також малі ненаселені острови — Санта-Марія навпроти міста Прая на острові Сантьягу; Гранді, Сіма, Рей, Луїш Карнейру, Сападу приблизно за 8 км від острова Брава та Арійа вздовж узбережжя цього острова.

Кабо-Верде за формою правління є парламентською республікою, згідно з Конституцією 25 вересня 1992 року, глава держави — президент, що обирається парламентом із числа депутатів. Виконавча влада належить президентові та урядові на чолі з прем'єр-міністром. Державний устрій — унітарна держава.

Найголовніші політичні партії:

• Африканська партія незалежності Кабо-Верде, заснована 19 січня 1981 року;
• Рух за демократію, заснований 1990 року.

Кабо-Верде є членом ООН (з 1975), Африканського Союзу, низки інших міжнародних та регіональних організацій.

Уряд Кабо-Верде офіційно визнав незалежність України 16 січня 1992 року, а дипломатичні відносини з Україною встановлено 25 березня 1992 року^[3]. Дипломатичних і консульських представництв в Україні не створено, найближче посольство Кабо-Верде, що відає справами щодо України, розташоване у Москві (Росія)^[3]. Справами України в Кабо-Верде відає українське посольство в Португалії.

Державний прапор країни затверджено 22 вересня 1992 року. Прапор складається із двох білих і однієї червоної смуги на синьому тлі, що символізує Атлантичний океан, у лівій половині коло із 10 (за кількістю великих островів) золотих п'ятипроменевих зірок.

Державний герб було затверджено у 1992 році. Рівносторонній трикутник блакитного кольору — символ єдності, рівності громадянських прав, з білим смолоскипом усередині, символом свободи. 10 золотих зірок символізують населені острови країни, а золотий ланцюг — згуртованість народу під час посухи.

Державним гімном країни з 1966 року є «Пісня свободи» (порт. Cântico da Liberdade) на слова Амілкара Спенсера Лопіша і музику Адалберту Ігіну Таваріша Сілви.

В адміністративно-територіальному відношенні територія держави поділяється на: 14 районів.

Чисельність збройних сил у 2000 році складала 1,15 тис. військовослужбовців^[3].

Кабо-Верде — одна з найменш розвинених держав. Валовий внутрішній продукт (ВВП) у 2006 році склав 3,1 млрд доларів США (166-е місце в світі); що у перерахунку на одну особу становить 6 тис. доларів (93-е місце в світі)^[3]. Промисловість разом із будівництвом становить 22 % від ВВП держави; аграрне виробництво разом з лісовим господарством і рибальством — 12 %; сфера обслуговування — 66 % (станом на 2006 рік)^[3].

Надходження в державний бюджет Кабо-Верде за 2006 рік склали 325 млн доларів США, а витрати — 370 млн; дефіцит становив 14 %^[3].

Національною валютою країни є ескудо Кабо-Верде.

Головні галузі промисловості: харчова і гірнича.

За 2004 рік було вироблено 44 млн кВт·год електроенергії; загальний обсяг спожитої — 40,9 млн кВт·год^[3].

У 2004 році споживання нафти склало 1,1 тис. барелів на добу (100 % імпортується), природний газ не використовується для господарських потреб^[3].

У сільськогосподарському обробітку перебувають 9 % площі держави^[3]. Головні сільськогосподарські культури: банани, батат, цукрова тростина, кава, кукурудза, квасоля.

Міжнародні морські порти: Міндело, Прая, Палмейра і Сал Рей. Міндело на острові Сан-Вісенте — головний порт для круїзних лайнерів і термінал для поромного сполучення з Санто-Антан. Прая на Сантьяго є основним центром для місцевих поромних перевезень на інші острови.

Морський торговий флот — 13 кораблів (2009). Здійснюються перевезення всередині архіпелагу, а також у Західну Африку, Європу і Америку. Вантажообіг портів (2000) — 450 тис. т. Між сусідніми островами ходять пороми і катери.

У 2014 році в країні було 7 аеропортів, у тому числі 4 міжнародних і 3 внутрішніх. (Ще два аеропорти було закрито з міркувань безпеки).

Міжнародні аеропорт ім. Амілкар Кабрала на о. Сал (міжнародні рейси з 1973 року) і в м. Прая (1999), що забезпечують повітряне сполучення з країнами Африки, Європи, Північної і Південної Америки. 2000 року перевезено 140 тис. пасажирів і 20 млн ткм вантажів. Авіалінії місцевих компаній Таква (Transportes Aéreos de Cabo Verde) і Halcyonair (англ. Halcyonair) з'єднують між собою майже всі острови архіпелагу (крім Брава).

Протяжність автодоріг — 1350 км, в тому числі 932 км асфальтованих (2013).

Регулярне автобусне сполучення на островах відсутнє. Найдешевший спосіб пересування на островах — маршрутні таксі (порт. Aluguer) (звані в народі «Carrinhos»), плата за проїзд в них трохи більше 1 $. У маршрутних таксі є пункти відправлення та прибуття, по дорозі вони зупиняються всюди, але не мають чіткого розкладу і вирушають, як тільки заповняться всі вільні місця. Інший вид транспорту, іноді єдиний — таксі.

Залізничного сполучення немає.

У 1996 році Кабо-Верде відвідало 36 тис. іноземних туристів, що дало прибуток у 11 млн доларів США^[3]. 2013 року в країні було 552 тис. туристів (серед яких 9 % місцевих), більшість із них прилетіло з Європи.

Основні торговельні партнери Кабо-Верде: Португалія, Іспанія, США, Італія, Нідерланди, Марокко, Бразилія.

Держава експортує: риба, банани, сіль. Основні покупці:

• Іспанія (38,2 %)
• Португалія (33,3 %)
• США (9,2 %)
• Марокко (5,4 %).

У 2006 році вартість експорту склала 96,7 млн доларів США^[3].

Держава імпортує: промислові вироби, харчові продукти. Основні імпортери:

• Португалія (40,8 %)
• Італія (7,8 %)
• Нідерланди (7,2 %)
• Іспанія (5,7 %)
• Бразилія (5,7 %).

У 2006 році вартість імпорту склала 495,1 млн доларів США^[3].

Торгівля з Кабо-Верде у 2009—2013 роках практично не велася (1 тис. доларів США на рік за позицією «конденсатори електричні»). 2014 року зареєстровано експорт українських харчових продуктів вартістю у 26,5 тис. доларів США^[4].

Населення держави у 2006 році становило 0,42 млн осіб (164-те місце в світі). Густота населення: 110,5 осіб/км² (61-е місце в світі). Згідно статистичних даних за 2006 рік народжуваність 24,9 ‰; смертність 6,6 ‰; природний приріст 18,3 ‰^[3].

Вікова піраміда населення (станом на 2006 рік):

• діти віком до 14 років — 37,9 % (80,6 тис. чоловіків, 79,3 тис. жінок);
• дорослі (15—64 років) — 55,3 % (13,5 тис. чоловіків, 119,4 тис. жінок);
• особи похилого віку (65 років і старіші) — 6,7 % (10,5 тис. чоловіків, 17,8 тис. жінок).

Рівень урбанізованості в 2000 році склав 30 %^[3]. Головні міста держави: Прая (113 тис. осіб), Мінделу (70 тис. осіб), Санта-Марія (17 тис. осіб).

Головні етноси, що складають кабо-вердійську націю: мулати — 71 %, темношкірі африканці — 28 %, європейці — 1 %.

Офіційна мова Кабо-Верде — португальська. Це мова навчання та управління. Вона також використовується у ЗМІ.

Кабувердьяну, креольська мова на основі португальської, ‎використовується в побуті і є рідною мовою практично всіх мешканців Кабо-Верде. Національна конституція вимагає заходів, щоб надати їй паритету з португальською мовою. Нею видана значна кількість літератури. З моменту незалежності від Португалії креольська поступово набуває авторитету всередині країни.

Головні релігії держави: католицтво — 96 % населення, протестантизм — 3 %.

Очікувана середня тривалість життя в 2006 році становила 70,7 року: для чоловіків — 67,4 року, для жінок — 74,2 року^[3]. Смертність немовлят до 1 року становила 46,5 ‰ (станом на 2006 рік). Населення забезпечене місцями в стаціонарах лікарень на рівні 1 ліжко-місце на 550 жителів; лікарями — 1 лікар на 5130 жителів (станом на 1996 рік)^[3].

Рівень письменності в 2003 році становив 76,6 %: 85,8 % серед чоловіків, 69,2 % серед жінок^[3].

Витрати на освіту в 2003 році склали 4,1 % від ВВП, 20 % усіх державних громадських видатків^[3].

У 2001 році всесвітньою мережею Інтернет у Кабо-Верде користувались 5 тис. осіб^[3].

• Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 3. Предметно-тематична частина: К–О / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2012. — 315 с.
• (рос.) Данилов П. П. Республика Зеленого Мыса. — М.: Мысль, 1984. — 141 с.
• (рос.) Григорович А. А., Грибанов В. В. Кабо-Верде. — М.: Мысль, 1988. — 108 с.
• (рос.) Дябин А., Сидорова Г. Кабо-Верде на пути к демократии // «Азия и Африка сегодня» (Москва). — 2008. — № 8. — С. 37—49.

• Кабо-Верде [Архівовано 21 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.
• Монети республіки Кабо-Верде(російська)