Кобринь — Вікіпедія

місто Кобринь біл. Кобрын
Транслітерація назви	Kobryń
Герб Кобриня Прапор Кобриня
Основні дані
52°13′ пн. ш. 24°22′ сх. д. / 52.217° пн. ш. 24.367° сх. д. / 52.217; 24.367
Країна	Білорусь
Область	Берестейська область
Район	Кобринський район
Перша згадка	1287
Магдебурзьке право	1589
Статус	з 1589 року
Населення	51 166 (2009[1])
Площа	30,5 км²
Часовий пояс	час у Білорусі
Поштовий індекс	225301–225306 і 225860
Телефонний код	+375-1642
Висота	147 м
Водний об'єкт	Кобринка, Мухавець
Міста-побратими	Гларус, Ільцен, Враца (2001)[2]
Транспорт, відстані
Найближча залізнична станція	Кобринь
До Мінська
- фізична	285 км
До обласного центру
- фізична	52 км
Кобринь
Кобринь Кобринь (Берестейська область)
Кобринь у Вікісховищі

Ко́бринь^[3][4][5] (Ко́брин, у частині місцевих діалектів також Кобрень, біл. Кобрын; пол. Kobryń; їд. קאברין) — місто, центр Кобринського району Берестейської області Білорусі, один з великих центрів Берестейщини. Розташований за 52 км від Берестя. Залізнична станція на лінії Берестя — Гомель, вузол автодоріг на Мінськ, Берестя, Пінськ, Ковель, Малориту. Лежить на українській етнічній території^[6].

За однією з версій, назва походить від літописних обрів (аварів)^[3].

Розташований при впадінні річки Кобринки до річки Мухавець у місці її з'єднання з Дніпровсько-Бузьким каналом, за 52 км на схід від Берестя^[3][4]. Лежить на Західному Поліссі^[6]. Площа становить 26 км²^[3].

Клімат у населеному пункті вологий континентальний («Dfb» за класифікацією кліматів Кеппена)^[7]. Опадів 576 мм на рік^[7]. Найменша кількість опадів спостерігається в лютому й сягає у середньому 28 мм^[7]. Найбільша кількість опадів випадає в липні — близько 76 мм^[7]. Різниця в опадах між сухими та вологими місяцями становить 48 мм^[7]. Пересічна температура січня — -5,0 °C, липня — 18,2 °C^[7]. Річна амплітуда температур становить 23,2 °C^[7].

Уперше згадується 1287 року в Іпатіївському літописі як володіння князівни Ольги Романівни, яке входило до складу Волинського князівства, у якому тоді князював її чоловік Володимир Василькович.^[3][4] За переказами Кобринь заснував один з київських Ізяславичів^[4]. У 1310-1320-х роках увійшов до складу Великого князівства Литовського^[3][4]. Належав великому князю Ольгердові, його синові Федору та внукові Роману^[3]. У XIV столітті зведений православний Спаський монастир^[6][8]. У 1404—1519 роках був осередком удільного князівства князів Кобринських, нащадків великого князя Ольгерда^[3][4][6]. Після згасання князівського роду, у 1520—1566 роках був центром Кобринського повіту Підляського воєводства^[3][6], а з 1566 року — Берестейського воєводства^[4][6].

У 1589 році отримав отримав самоврядування у формі Магдебурзького права^[3][4]: магістрат на чолі з бургомістром, герб і печатку. Дозволялося вільно займатися ремеслом або торгівлею, тримати шинок чи корчму, користуватися державними заходами і вагою, влаштовувати щопонеділка торгівлю на ринку, а двічі на рік (восени та взимку) — проводити ярмарки. Євреї, першу згадку про яких можна знайти в документі короля Сигізмунда від 1514, отримали рівні права з іншими жителями. Євреї Кобриня головним чином заробляли на життя місцевою та міжміською торгівлю з Любліном, корчмами, а також митними зборами. Місто належало до маєтків Бони Сфорци. За її наказом викопано канал завдовжки 29 км, так званий канал Бони. Тоді в Кобрині поселилось кілька італійців. Згодом місто перейшло до Ганни Ягелонки.

У XVII столітті Спаський монастир переведений на римо-католицизм^[6][8]. У 1626 році київський греко-католицький митрополит Йосиф (Рутський) провів у місті церковний собор^[3].

У середині XVII столітті в місті відбулося декілька повстань проти литовської та польської влади^[4]. Зокрема, одне з них відбулося під час повстання під проводом Богдана Хмельницького у жовтні 1648 року, коли повстали селяни Кобринської економії, бунт був жорстоко придушений литовськими військами на чолі з Р. Мирським^[3]. Місто двічі захоплювали та грабували шведські війська — у 1655 році і військами Карла XII під час Північної війни у 1706 році^[3]. З 1766 року місто позбавлене магдебурзького права^[3].

Економічне становище погіршилося. Конституція, проголошена на варшавському сеймі 3 травня 1791 року збурила велике невдоволення серед польських магнатів і шляхти. Вони утворили конфедерацію під приводом Тадеуша Костюшка для боротьби з королем Станіславом. Росія виступала на боці Станіслава, політика проросійської орієнтації.

14 вересня 1794 року в поблизу Кобриня відбувся бій російських військ Олександра Суворова з польськими повстанськими загонами Тадеуша Костюшка, під час якого останні програли^[3]. Через три дні російська армія здобула перемогу над корпусом генерала К. Сераковського. Після третього поділу Речі Посполитої 1795 року увійшов до складу Російської імперії й у 1801 році став центром Кобринського повіту^[3]. 1812 року поблизу Кобриня відбувся бій російської армії з французькими військами Наполеона, у якому останні програли й внаслідок якого згоріло 548 будинків із 630^[3]. 1838 року закритий Спаський монастир^[6][8]. 1846 року через місто прокладено трасу Москва — Варшава, 1882 року — Поліську залізницю, це дало поштовх до розвитку торгівлі та значного приросту кількості євреїв у місті^[3]. У 1847 році у Кобрині жило 4184 євреїв.

З 1882 року відкрито рух на ділянці Поліської залізниці Пінськ — Жабинка. У Кобрині з'явилася залізнична станція. У тому ж році євреям було заборонено орендувати господарства або сільські хати. За даними перепису 1897 року чисельність населення міста досягла 10 тисяч осіб^[3]. Єврейське населення становило 6687 осіб (69 % від загального населення), українською мовою розмовляло 1622 міщанина, російською 1303 жителя^[3]. У цьому році введення державної монополії на алкогольні напої серйозно нашкодило єврейській економічній активності в Кобрині. Як наслідок, у Кобрині виник єврейський пролетаріат і багато євреїв емігрували, особливо до США.

У 1918—1919 роках входив до складу Української Народної Республіки^[4]. У Кобрині був створений курінь «Поліської Січі»^[4].

У 1921 році, коли Кобринь за Ризьким мирним договором перейшов до складу Польщі, єврейська спільнота мала 5431 мешканця (66 % від загального населення). Більшість з них були зайняті в будівництві, виготовленні білизни і роздрібній торгівлі сільськогосподарською продукцією. У 1921—1939 роках Кобринь був центром Кобринського повіту Поліського воєводства міжвоєнної Польщі^[3]. Тоді місто було осередком українського руху^[3][4]. Тут діяли осередки «Просвіти», ОУН з Кобринським надрайоном «Лан» — провідник Арсен Клиновий («Шах»), окружні комітети «Сель-Союзу», «Сель-Робу», окружний кооператив «Селянська самопоміч», Українбанк, читальня товариства «Просвіта», проводилася українська художня самодіяльність^[3][4].

1 жовтня 1933 року розширено територію міста Кобриня шляхом вилучення з сільської ґміни Кобринь Кобринського повіту і передачі частини земель з маєтків Губернія Клопотин, Троя і Губернія ІІ загальною площею 294,5 га^[9].

1 вересня 1939 року почалася Друга світова війна і 17 вересня під Кобриньом у бій з німецькими військами вступив 83-й полк польського війська. Сапери навели понтонний міст, і вранці 19 вересня німецькі частини увійшли в місто^[10]. За пактом Молотова — Ріббентропа 22 вересня 1939 року німці передали Кобринь радянській 32-й танковій бригаді, почалися політичні репресії. Місто було включене до складу БРСР^[3]. У Кобрині серед інших міст Полісся відбулися демонстрації з проханням включити ці землі до складу УРСР^[11]. 15 січня 1940 року став центром новоствореного Кобринського району у складі Берестейської області^[3].

На другий день нападу на СРСР 23 червня 1941 року Кобринь був окупований німецькими частинами^[3]. Тільки один день радянська 22-га танкова дивізія, разом з залишками 6-ї та 42-ї стрілецьких дивізій на чолі з генерал-майором В. П. Пугановим тримала оборону за 12—15 км на північний захід і північний схід від Кобриня. Місто включене до складу Райхскомісаріату Україна^[3]. Існував Кобринський ґебіт. У 1941—1944 діяв місцевий Український допомоговий комітет на чолі з Йосипом Сацевичем^[3]. У 1943 році німці розстріляли в Кобрині низку українських діячів — В. Пархотика, Йосипа Сацевича, Сороку^[12].

У серпні 1941 року німці ввели податок на євреїв у розмірі 6 кг золота і 12 кг срібла. Восени того ж року було створене гетто, яке було розділене на дві частини: «А» — для працездатних, «B» — для хворих, людей похилого віку, і всіх непридатних для роботи. Євреї з сусідніх містечок також були залучені в гетто, яке було переповнено. 2 червня 1942 гетто було оточене і половина єврейської громади Кобриня була вбита на Бронній горі. Євреї спробували оборонятися — атакували німців при спробі відбити в них зброю. Група приблизно зі 100 осіб зуміли втекти до лісу і приєдналися до партизанів. Група єврейських майстрів прожила в гетто до літа 1943 року, а потім була вбита у дворі в'язниці. Чисельна група підпільників була розстріляна нацистами під мостом. 20 липня 1944 року Кобринь зайняли 12 гвардійська і 212 стрілецька дивізії радянської армії.

У травні 1945 року почалося судноплавство на оновленому Дніпро-Бузькому каналі^[3]. З тієї пори місто постійно будується за соціалістичною методою^[3]. У 1953 році поблизу Кобриня загинув в бою один з останніх відділів УПА на Берестейщині. З 1963 року Кобринь — місто обласного підпорядкування^[3].

У 1990 році в Кобрині білоруська міліція з україноненависницькими вигуками («Бейте этих бандеровцев! Пусть убираются к себе на Львовщину!») напала на активістів Українського громадсько-культурного об'єднання, коли ті продавали на вулиці українську пресу^[13]. З 1991 року — у складі незалежної Білорусі. До заборони білоруською владою діяли українські товариства — з 1991 року Українське громадсько-культурне об'єднання Берестейської області та з 1995 року відновлений осередок «Просвіти»^[3][4]. У школах № 5 і № 7 викладалася українська мова^[4]. Після ліквідації чільних українських організацій місцеві українські діячі на чолі з Вірою та Володимиром Мурашкевичами стали членами українських асоціацій «Ватра» та УНПС «Берегиня»^[3].

Указом Президента Білорусі 2002 року Кобринський район і місто Кобринь були об'єднані в єдину адміністративно-територіальну одиницю.

У 2020 році Кобринь, як і більшість міст Білорусі була охоплена протестами. 9 серпня 2020 року Кобринь була одним із 3 перших міст Білорусі (на ряду із Лідою та Івацевичами), де ОМОН опустили свої щити в знак того, що вони відмовляються застосовувати насильство проти мирних демонстрантів.^[14]

Розподіл населення міста за мовою згідно з переписом 1897 року^[15]:

За переписом населення Білорусі 2009 року чисельність населення міста становила 51 166 осіб^[1].

Розподіл населення за рідною національністю за даними перепису 2009 року^[16]:

Основні підприємства міста — інструментальний, авторемонтний (завод гідравлічного машинобудування) заводи, СП «Полісся» ТОВ (виробництво дитячих іграшок із пластмаси), СТОВ Флексопак плюс (виробництво поліетиленового пакування). Підприємства машиннобудівної, легкої та харчової промисловостей^[3].

У місті розташована найбільша баптистська церква у Білорусі. В місті є великі громади й інших протестантських церков.

Пам'ятки:

• Петропавлівська церква (1465)^[3].
• Микільська церква (1750)^[3].
• Парк імені Суворова (1768)^[3].
• Спаський монастир (друга половина XVIII століття)^[3].
• Собор Олександра Невського (1864—1868)^[3].
• Успенський костел (1843)^[3].
• Садиба О. Суворова з військово-історичним музеєм.
• Старі будівлі торгових рядів, житлових будинків.
• Пам'ятник на честь першої перемоги над Наполеоном в 1812 році.
• Будинок Кобринської синагоги.

• Дмитро Фальківський, визначний український поет, народився селі Великі Лепеси, яке зараз входить до складу міста^[3].
• Оскар Зарицький, американський математик.
• Карлов Володимир Дмитрович (нар. 1946), український науковець, доктор технічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, полковник запасу.
• Семен Сидорчук, архітектор.

• У Кобрині тривалий час жив російський полководець Олександр Суворов; зараз тут міститься його будинок-музей і парк ім. О. Суворова.
• У місті проходив службу Олександр Грибоєдов.
• Під час французько-російської війни 1812 року тут відбулася перша битва, у якій російські війська отримали локальну перемогу над французькими.
• На початку Другої світової війни в Кобрині перебував Степан Шухевич, львівський адвокат, відомий захистом в політичних справ проти українців^[17].

• Леонюк В. Словник Берестейщини. — Львів : Видавнича фірма «Афіша», 1996. — Т. 1. — 360 с. — ISBN 966-95063-0-1.

• Kobryń // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1883. — Т. IV. — S. 205. (пол.)

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Кобринь

• Новини Кобриня [Архівовано 25 Березня 2022 у Wayback Machine.]. ПроСВІТ. (укр.)
• Віртуальна подорож по місту на сайті Туристичний Кобрин [Архівовано 13 Жовтня 2013 у Wayback Machine.] (рос.)
• Інформаційний сайт міста Кобриня [Архівовано 13 Березня 2022 у Wayback Machine.] (рос.)
• Туристичний Кобрин [Архівовано 24 Квітня 2021 у Wayback Machine.] (рос.)
• Інформація про місто на сайті Берестейської області [Архівовано 18 Грудня 2008 у Wayback Machine.] (рос.)
• Coat of Arms
• Photos [Архівовано 16 Липня 2012 у Wayback Machine.] on Radzima.org (біл.)
• Kobryn [Архівовано 15 Червня 2021 у Wayback Machine.] (англ.)
• Музей Суворова в Кобрине (рос.)
• History of the Kobrin Synagogue — Історія Кобринської синагоги [Архівовано 23 Грудня 2008 у Wayback Machine.] (англ.)