French
DeutschКотовський Людвіг Іванович — Вікіпедія
У Вікіпедії є статті про інших людей з прізвищем Котовський.
| Людвіг Іванович Котовський | |
|---|---|
 | |
| Народження | 1900 |
| Смерть | 1947 |
| Країна |  СРСР |
| Навчання | Одеський політехнічний інститут |
| Діяльність | архітектор |
| Праця в містах | Донецьк |
 Котовський Людвіг Іванович у Вікісховищі | |
Лю́двіг Іва́нович Кото́вський (нар. 1900 — пом. 1947, Одеса) — український радянський архітектор, який працював у Донецьку.
Закінчив 1927 року інженерно-будівельний факультет Одеського політехнічного інституту (пізніше перетворений на Одеську державну академію будівництва та архітектури).
Скоро після завершення інституту переїхав з Одеси до Донецька, де він працював понад десять років[1]. Попри те, що він зовсім не походив з Донецька, Котовський вважав себе патріотом шахтарського міста[2]. Серед проблем забудови міста Котовський бачив надмірну кількість спрощених будівель-«коробок» та відсутність площ[3]. Його основними роботами в Донецьку стали Будинок Рад та Будинок обласних організацій (нині філармонія), які започаткували ансамбль площі Леніна[3], та будівля Донецького оперного театру.
Станом на 1935 рік Людвіг Іванович також обіймав високу посаду в комунальному господарстві: він очолював науково-технічну раду при Міськкомгоспі міської ради. Оскільки саме ця рада була основним замовником і дозвільним органом всієї будівельної галузі міста, Котовський мав вплив на більшість архітектурних змін у місті[4].
Котовський помер у 1947 році. Вважається, що архітектор загинув від голоду[2].
Будинок Рад був однією з перших громадських будівель у місті, споруджених за радянської влади. Потреба в його будівництві виникла після адміністративної реформи 1925 року, внаслідок якої зросло адміністративне значення Донецька (тодішня назва — Сталіна) та збільшився чиновницький апарат.
Роботи з вибору проєкту тривали в 1928 та 1929 роках. На всесоюзному конкурсі першим став проєкт «Злой Маврысь», другим — проєкт «Д». Попри це, з практичних міркувань було обрано саме проєкт «Д», який посів друге місце. Автором цього проєкту було місцеве ПроектБюро, яке на той час очолював Афанасьєв. Попри те, що чимало довідників подають Котовського як єдиного автора, насправді він був лише керівником однієї з робочих груп і працював разом з іншими архітекторами[5].
Триповерховий будинок зведений у стилі конструктивізму, зовнішні стіни архітектор залишив сірими, неоздобленими. Будівля була здана в експлуатацію не раніше кінця 1930 року.
1934 року до 17-ї річниці Жовтневої революції будинок було реконструйовано під керівництвом Миколи Порхунова[6]. Під час реконструкції було надбудовано четвертий поверх, змінено оформлення фасаду та повністю замінено зовнішнє оздоблення, що зробило Будинок Рад однією з найкращих споруд Донбасу[3].
Нині в будинку знаходиться Ворошилівська районна в місті Донецьку рада.
У 1932—1935 році за проєктом Котовського зусиллями «Південжитлобуду» споруджений Будинок обласних організацій. Ця будівля, розташована навпроти Будинку Рад уздовж 7-ї лінії (нині вулиця Постишева), була задумана як симетричне відображення Будинку Рад. Будівлі мають симетричне складне планування, проте суттєво відрізняються оздобленням. На думку архітектора, це рішення мало зробити площу естетичнішою та показати соціалістичну архітектурну дисципліну[7]. Будівля не поступалася за розмірами та оздобленням Будинку Рад, і в ній розмістилися 11 державних установ. Разом із будівлею Головпоштамту ці дві будівлі заклали початок площі Леніна.
Після Другої світової війни будівлю було перебудовано[3]. Наразі в будинку знаходиться Донецька обласна філармонія.
Будинок Червоної Армії був споруджений у старій частині міста, на вулиці Артема навпроти Головпоштамту. У будівлі передбачалося відкрити музей армії[3]. Будинок зруйнований під час Другої світової війни[8].
Вперше ідея збудувати новий театр у Донецьку в районі Соцмістечка в місцевої влади з'явилася в 1931 році. Вже в 1932 року питання розробки проєкту театру обговорювалося на засіданні Донецької міської ради, де його доповідали провідний на той час зодчий Яків Штейнберг та Людвіг Котовський. У 1934 та 1935 роках основним проєктом театру вважався проєкт московського архітектора професора Аркіна (ймовірно, Давида Юхимовича Аркіна). Проте вже 19 січня 1936 на нараді архітекторів та працівників мистецтва проєкту Аркіна не було, натомість розглядалися проєкти Котовського, Білецького та Еберга, де проєкт Людвіга Івановича Котовського було затверджено одноголосно, і вже 23 січня почалося обговорення реалізації проєкту[4].
Будівництво театру розпочалося в 1936 році. Для театру було обрано місце у новій частині вулиці Артема, на території ЖСК «Далекий» поряд з місцем будівництва обласної бібліотеки. Первинно планувалося будівництво драматичного театру, проте згодом проєкт було адаптовано для музичного театру.
Сам Котовський описував свій проєкт так[9]:
 | Автор проєкту театру прагнув досягти урочистої монументальності форм, переконливої виразності та нових планувальних рішень, критично переробивши ренесансні композиції, побудовані на спокійній величі та гармонійних пропорціях об'ємів, які повинні бути увінчані барельєфами, об'ємною скульптурою, які підкреслюють і завершують основний монументальний задум, — автор ставив собі за мету досягти синтетичної монументальності композиції зовнішнього обсягу споруди в дусі соціалістичного реалізму. |  |
Будівля виконана в дусі соціалістичного реалізму, проте використовує ренесансні прийоми композиції, засновані на спокійній величі та гармонійних пропорціях об'ємів[10]. Фасади оперного театру виконані в світлих тонах, частково оздоблені полірованим гранітом. Замість типової колонади фасад прикрашає п'ятипролітна аркада, завдяки який на рівні другого поверху утворилися лоджії. Інтер'єри оздоблені штучним і природним мармуром, а стіни та стелі декоровані розписами та скульптурою[3]. Новаторським на той час було вільне проходження звуку в глядацькій залі[2].
Урочисте відкриття будівлі театру відбулося 12 квітня 1941 року. На честь відкриття театру в газеті «Вечерний Донбасс» Людвігу Котовському був присвячений опус[9]:
| | Котовского благодарим | |
- ↑ Евгений Ясенов (19.04.2011). Юзовка: Дом советов. Донецкие новости. Процитовано 14.10.2013.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) (рос.) - ↑ а б в Екатерина Куцева (28.09.2007). Донецкому оперному - 75. Донецкий кряж, № 2766. Процитовано 14.10.2013. (рос.)
- ↑ а б в г д е Ж. П. Крыжная. Архитектура довоенного Сталино. Архів оригіналу за 29 листопада 2012. Процитовано 15 жовтня 2013. // Летопись Донбасса / Ильяшенко Т. В. — Донецк : Донецкий областной краеведческий музей, 2005. — Т. 13. — С. 137-145. (рос.)
- ↑ а б Анатолий Жаров (04.07.2013). Первоначальный проект театра оперы и балета в Донецке. Донецкие новости. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 14.10.2013. (рос.)
- ↑ Анатолий Жаров (08.08.2013). Дом советов в Сталино. Донецкие новости. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 14.10.2013. (рос.)
- ↑ Килессо С. К., Кишкань В. П., Петренко В. Ф. и др. Донецк. Архитектурно-исторический очерк. — Киев : Будівельник, 1982. — 152 с. Архівовано з джерела 25 грудня 2010 (рос.)
- ↑ Ясенов Е. (16.05.2010). От Ильича до Ильича…. Донецкий : авторский сайт Е. Ясенова. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 14.10.2013.
- ↑ Валерий Стёпкин (23.05.2011). История улицы Артема. 1930-е. Донецк: история, события, факты - Сайт о Донецке и его истории. Архів оригіналу за 4 червня 2013. Процитовано 14.10.2013. (рос.)
- ↑ а б Стёпкин В.П. (17.12.2010). Донецкий академический театр оперы и балета. Страницы истории. Донецк: история, события, факты - Сайт о Донецке и его истории. Архів оригіналу за 5 червня 2013. Процитовано 14.10.2013. (рос.)
- ↑ История Донбасс Оперы. Донецкий национальный академический театр оперы и балета им. А.Б. Соловьяненко. Архів оригіналу за 24.10.2013. Процитовано 14.10.2013. (рос.)
- Котовский Л. Сталинский театр // Сталинский рабочий. — 7 августа 1936. (рос.)
- Мистецтво України : Біографічний довідник. / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1997. — С. 327 . — ISBN 5-88500-071-9.