Любавін Петро Митрофанович — Вікіпедія

Любавін Петро Митрофанович
Народився	1898 Воронеж, Воронезька губернія, Російська імперія
Помер	4 серпня 1941(1941-08-04) Левківка, Новоархангельський район, Кіровоградська область, Українська РСР, СРСР
Поховання	Парк Вічної Слави
Країна	СРСР  РРФСР  Російська імперія
Діяльність	державний діяч, політик, військовослужбовець
Alma mater	ДХТІ (1936)
Знання мов	російська
Учасник	німецько-радянська війна
Членство	ЦК КПРС
Посада	депутат Верховної ради СРСР[d]
Партія	КПРС
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Люба́він Петро́ Митрофа́нович (1898^[1], місто Воронеж, Воронезька губернія, Російська імперія — 1941, біля села Левківки, тепер Новоархангельського району Кіровоградської області) — український радянський партійний діяч. Депутат Верховної Ради УРСР 1-го скликання (1938–1941). Депутат Верховної Ради СРСР 1-го скликання (1941). Член ЦК КП(б)У (червень 1938 — серпень 1941). Член Оргбюро ЦК КП(б)У (червень 1938 — травень 1940). Кандидат в члени Політбюро ЦК КП(б)У (травень 1940 — серпень 1941). Член ЦК ВКП(б) (березень 1939 — серпень 1941). 

Народився 1898(1898) року^[1] в родині робітника-механіка в місті Воронеж, тепер Воронезька область. Росія. У 1912 році закінчив чотирикласну церковноприходську школу в місті Воронежі.

У квітні 1912 — серпні 1915 року — учень слюсаря приватних механічних майстерень у селі Писарівці Богучарського повіту Воронезької губернії. У серпні 1915 — лютому 1916 року — курсант автомобільних курсів у Москві. У лютому 1916 — травні 1917 року — слюсар олійницького заводу в слободі Лівенці Бірючинського повіту Воронезької губернії.

У червні — листопаді 1917 року — рядовий окремої Балтійської морської дивізії російської армії. У листопаді 1917 — березні 1918 року — машиніст млина в слободі Лівенці Бірючинського повіту Воронезької губернії.

У березні — серпні 1918 року — комісар технічного постачання 1-го бронепоїзду Тираспольського загону Червоної армії. У серпні 1918 — січні 1919 року — червоноармієць 1-го Воронезького революційного полку. У січні — липні 1919 року — секретар прифронтової Надзвичайної комісії (ЧК). У липні — грудні 1919 року — в резерві командного складу 59-го батальйону 1-ї запасної бригади.

Член РКП(б) з листопада 1919 року.

У грудні 1919 — січні 1924 року — завідувач збройовою частиною (зброївнею) 112-го відділення стрілецького батальйону військ ВНК-ОДПУ. У січні 1924 — березні 1925 року — помічник начальника застави з політичної частини Кам'янецького (Кам'янець-Подільського) прикордонного загону ОДПУ. У березні 1925 — червні 1926 року — інструктор з політичної роботи Подільського прикордонного загону ОДПУ в місті Могилеві-Подільському.

У червні 1926 — січні 1928 року — слюсар Полтавського державного олійницького заводу Полтавської округи.

У січні 1928 — серпні 1930 року — завідувач відділу кадрів Полтавського окружного комітету КП(б)У.

У серпні 1930 — серпні 1936 року — студент Дніпропетровського хіміко-технологічного інституту. У серпні 1936 року закінчив Дніпропетровський хіміко-технологічний інститут та здобув спеціальність інженера-механіка. У серпні — листопаді 1936 року — інженер-механік Дніпродзержинського азотно-тукового комбінату Дніпропетровської області.

У листопаді 1936 — травні 1937 року — завідувач промислово-транспортного відділу Дніпродзержинського міського комітету КП(б)У. У червні 1937 року — начальник ремонтно-механічної дільниці комбінату, а в червні — листопаді 1937 року — секретар партійного комітету КП(б)У Дніпродзержинського азотно-тукового комбінату.

У листопаді 1937 — квітні 1938 року — 1-й секретар Дніпродзержинського міського комітету КП(б)У Дніпропетровської області.

У квітні — травні 1938 року — 3-й секретар Дніпропетровського обласного комітету КП(б)У.

28 квітня — червень 1938 року — в.о. 2-го секретаря Донецького обласного комітету КП(б)У.

У червні — листопаді 1938 року — 1-й секретар Ворошиловградського обласного комітету КП(б)У.

26 червня 1938 року був обраний депутатом Верховної Ради УРСР 1-го скликання від Рубіжанської виборчої округи № 276 Ворошиловградської області. Член Президії Верховної Ради УРСР 1-го скликання, член постійної комісії законодавчих передбачень Верховної Ради УРСР.

У листопаді 1938 — серпні 1941 року — 1-й секретар Сталінського обласного комітету КП(б)У.

З червня 1941 року — член Військової ради 12-ї армії Південно-Західного фронту, бригадний комісар.

У серпні 1941 року під загрозою потрапити у німецький полон покінчив життя самогубством.

Останки Любавіна були знайдені в 2005 році біля села Левківки Новоархангельського району Кіровоградської області та ідентифіковані Головним бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров'я України. У 2006 році перепохований на Алеї Героїв в парку Вічної Слави у місті Києві.

• Проза [Архівовано 8 червня 2011 у Wayback Machine.]
• Все для фронта [Архівовано 16 лютого 2015 у Wayback Machine.]

• Любавін Петро Митрофанович (1898–1941) // Політбюро ЦК Компартії України: історія, особи, стосунки (1918–1991) [Архівовано 27 червня 2018 у Wayback Machine.] / В. С. Лозицький. — К. : Генеза, 2005. — С. 218. — ISBN 966-504-407-9.
• Любавин Пётр Митрофанович // Справочник по истории Коммунистической партии и Советского Союза 1898–1991. (рос.)
• Ксенофонтова Н. Боєць партії: До 90-річчя з дня народження П. М. Любавіна // Радянська Донеччина. — 1988. — 11 листопада.
• Парсенюк Б. Сталінські губернатори: П. М. Любавін // Донеччина. — 2002. — 24 жовтня.
• Парсенюк Б. Червоні губернатори // Східний часопис. — 1996. — 1-15 січ.
• Любавін Петро Митрофанович: облікова картка депутата Верховної Ради УРСР // ЦДАВО України, ф. Р-1, оп. 31, спр. 4, арк. 143.
• Список депутатів Верховної Ради УРСР першого скликання, обраних 26 червня 1938 року // ЦДАВО України, ф. Р-1, оп. 31, спр. 2, арк. 58.
• Список депутатів, обраних у Верховну Раду УРСР // Вісті [Рад депутатів трудящих УРСР] : газета. — 1940. — № 72 (5861). — 28 березня. — С. 1.