Маркуші (Бердичівський район) — Вікіпедія

село Маркуші
Герб Маркушів Прапор Маркушів
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район Бердичівський район Бердичівський район
Тер. громада Райгородоцька сільська громада
Код КАТОТТГ UA18020110160017165
Облікова картка Маркуші 
Основні дані
Засноване 1594
Населення 632
Площа 2,48 км²
Густота населення 254 осіб/км²
Поштовий індекс 13373
Телефонний код +380 4143
Географічні дані
Географічні координати 49°50′13″ пн. ш. 28°30′29″ сх. д. / 49.83694° пн. ш. 28.50806° сх. д. / 49.83694; 28.50806
Середня висота
над рівнем моря
254 м
Водойми Глибока Долина
Відстань до
обласного центру
53,4 км
Відстань до
районного центру
12,7 км
Найближча залізнична станція Бердичів
Відстань до
залізничної станції
12,7 км
Місцева влада
Адреса ради 13373, с. Маркуші, вул. Незалежності, 41
Вебсторінка Маркушівська сільрада
Карта
Маркуші. Карта розташування: Україна
Маркуші
Маркуші
Маркуші. Карта розташування: Житомирська область
Маркуші
Маркуші
Мапа
Мапа

CMNS: Маркуші у Вікісховищі

Маркуші́ — село в Україні, у Бердичівському районі Житомирської області.

Засноване 1594 року, населення — 632 за переписом 2001 року. Відстань до райцентру становить близько 13 км і проходить автошляхом Р31.

Історія

[ред. | ред. код]

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому селі Бистрицької волості Бердичівського повіту Київської губернії мешкало 535 осіб, налічувалось 84 дворових господарства, існували православна церква, школа, постоялий будинок і 2 водяних млини[1].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1216 осіб (444 чоловічої статі та 772 — жіночої), з яких 876 — православної віри[2].

У 19321933 роках село постраждало від Голодомору. Тоді у Маркушах голодувало 30 сімей. Приблизно половина голодуючих були колгоспниками[3].

Населення

[ред. | ред. код]

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 673 особи, з яких 273 чоловіки та 400 жінок.[4]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 630 осіб.[5]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[6]

Мова Відсоток
українська 99,21 %
російська 0,63 %
німецька 0,16 %

Постаті

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Житомирська область: У 7 кн. — Житомир : Знання України, 2006. — Т. 1. — 724 с. — ISBN 966-655-220-5.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  2. Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 1-84. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
  3. Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Житомирська область. У семи книгах. Книга перша, 2006, с. 20.
  4. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Житомирська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 7 листопада 2019.
  5. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Житомирська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 7 листопада 2019.
  6. Розподіл населення за рідною мовою, Житомирська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 7 листопада 2019.

Посилання

[ред. | ред. код]