French
DeutschМосарабська мова — Вікіпедія
| Мосарабська мова | |
|---|---|
| Latino / לטן / لتن | |
 | |
| Поширена в | .svg){kind=small} Аль-Андалуссучасні:  Іспанія Португалія |
| Носії | 0 (вимерла в 13 столітті) |
| Писемність | арабська абетка, латинське письмо і абетка, заснована на єврейському письміd |
| Класифікація | Індоєвропейська сім'я |
| Офіційний статус | |
| Коди мови | |
| ISO 639-2 | roa |
| ISO 639-3 | mxi |
Мосарабська мова — сукупність романських діалектів, якими говорили на Піренейському півострові в період арабського панування приблизно з 8 до 13 століття. Мова мосарабів.
Мосарабські діалекти з'явились на території мусульманських царств Аль-Андалус. Вважається, що ними говорили в основному, але не виключно, християни, які жили в них. Мосарабська зникає з 13 століття після Реконкісти. Мова була поглинута мовами християнських королівств (галісійсько-португальська, леонська, кастильська, наварро-арагонська, каталанська). Для написання мосарабської мови в харджах (ліричні твори в арабській Іспанії) та інших випадках використовалася альхам'ядо (спосіб написання індоєвропейських мов арабськими літерами).
З початку 8 століття і протягом декількох поколінь романські мови були мовами більшості на завойованій мусульманами частині Піренейського півострова. Але тиск з боку мусульманських еліт і міграція населення з Північної Африки утверджували арабську мову, як основну, разом з тим поширюючи іслам. Арабська мова стала домінуючою, щонайменше в декількох областях. До 10 століття з'явились значні відмінності між романськими мовами областей завойованих арабами та романськими мовами півночі Іспанії.
Мосарабська втрачала значення в мусульманському районі, і також втрачала мовців, які переходили на арабську. Еміграція багатьох мосарабів до північних королівств в часи репресій проти християнського населення також зменшила кількість носіїв мови. У 12-13 століттях мосарабська мова майже зникла на всій території арабської Іспанії, за винятком дуже ізольованих місць. У 14 столітті мосарабська мова зникла повністю.
У християнських королівствах Піренеїв були осередки арабської мови принаймні до 17 століття, коли відбулося «вигнання маврів», але мовців мосарабської серед них не було.
Після мусульманського завоювання Піренейського півострова, іспано-вестготське та іспано-романське населення бачило в арабській мові мову еліти. Арабська стала мовою спілкування для великої кількості населення. Деякі іспано-романці зберегли християнство. Це населення називали різними іменами, в тому числі мавританського походження (musta'rabí андалузійською арабською, musta'rab класичною арабською, що означає «уподібнений арабу»). Населенням були повністю прийняті арабські культурні традиції в суспільній сфері, але це не стосувалося мови. Використовувались в тому числі романські діалекти із сильним арабським впливом. Романські мови ними використовувалися переважно в сім'ї і на рівні громад, арабська ж використовуватися в соціальній, торговій і культурній сферах. Це наклало відбиток на більш пізні мови Піренейського півострова.
Спочатку застосування мосарабської не було пов'язане з професією чи релігією і незважаючи на різноманітне населення (мосарабські християни, євреї та мусульмани). Мосарабська першопочатково практично витіснила з різних сфер арабську та латину, Найбільшого розквіту мова досягла в Андалузії в ранні періоди арабського панування.
Серед романських діалектів Піренейського півострова не було єдності, і процеси, які в них відбувалися не відрізнялися від інших романських мов.
Згідно з аналізом Сола-Соле (1973), частка арабізмів в лексиці мосарабської мови доходила до 40%, при цьому з арабського частіше запозичувалися іменники. Дієслова зберігали переважно романське походження.
Аналіз збережених мосарабських написів свідчить про те, що в фонетичному плані мосарабські ідіоми в цілому, вочевидь, стояли ближче до галісійсько-португальської мови, ніж до кастильської: принаймні, в них зберігалися відмінності в довготі і стислості латинських голосних. У той же час не слід забувати і про яскраво виражений діалектний характер мосарабської мови і її суттєвої варіативності від поселення до поселення, хоча уніфікуючий вплив чинила арабська мова.
Мосарабський субстрат найбільш помітний в сучасній іспанській мові. Саме вона зазвичай була своєрідним провідником досить численних арабських запозичень з андалусійского-арабського діалекту в кастильську мову. Важливим був фонетичний вплив мосарабського, що призвів до переходу якості звуку J з «ж» в «х» та альвеолізації S.
Деякі запозичення з мосарабської, наприклад слово «chocho» (біб, квасоля) з мосарабської "šóš", сягають латинського "salsus" (букв. солоний), тобто є дублетами. Це ж слово в діалектах, і тому числі і в Латинській Америці, отримало значення "старечий" "м'якотілий": un viejo ridiculo y chocho - "старий смішний маразматик".
Іншим мосарабізмом поширеним є слово marchito «зів'ялий» і дієслово marchitarse «в'янути» (від мосарабського *marčiṭ[o], що походить з вульгарної латини — marcītus, від класично-латинського кореня marcēre)
Мосарабська: Іспанська: Галісійсько-португальська: Каталанська: Арагонська: Астурійсько-леонська: Галісійська: Португальська: Латина: Mio sīdī Ïbrâhîm
yâ tu uemme dolge
fente mib
de nohte
in non si non keris
irey-me tib
gari-me a ob
legar-te
Mi señor Abrahán,
¡oh tú, hombre dulce!
vente a mí
por la noche.
Si no, si no quieres,
iré a ti,
dime dónde
encontrarte.
Meu senhor Abraham,
ó tu, homem doce!
vem a mim
de noite.
Se non, se non queres,
ir-me-ei a ti,
diz-me onde
te encontro.
El meu senyor Abraham,
oh tu, home dolç!
Vine a mi
de nit.
Si no, si no vols,
aniré a tu,
dis-me on
trobar-te.
O mio sinyor Abrahán,
oh tu, hombre dulce!
Viene ta yo
de nueits.
Si no, si no quiers,
me'n iré ta tu,
di-me án
trobar-te.
El mio señor Abrahán,
oh tu, home duce!
ven a min
de nueche.
Si non, si nun quies,
diré a ti,
dimi ónde
atopate.
Meu señor Abrahán,
oh ti, home doce!
ven a min
de noite.
Senón, se non queres,
ireime a ti,
dime onde
te encontro.
Meu senhor Abraão,
ó tu, homem doce!
Vem a mim
de noite.
Senão, se não quiseres,
ir-me-ei a ti,
diz-me onde
te encontro.
O domine mi Ābraham,
o tu, homo dulcis!
Veni mihi
nocte.
Si non, si non vis,
ibo tibi,
dic mihi ubi
te invenias.
| Іспанська: | Латина: | Мосарабська: | Арагонська: | Португальська: | Каталанська: | Астурійська | Французька: | Італійська: | Румунська: |
| Padre nuestro que estás en los cielos, | Pater noster, qui est in caelis, | Padre nostro que est en el ciel, | Pai nuestro, que yes en o zielo, | Pai nosso, que estais nos Céus, | Pare nostre que siats al cel: | Padre nuesu que tas en cielu, | Notre Père, qui es aux cieux, | Padre nostro che sei nei cieli, | Tatal nostru |
- Мосарабська мова
- Романські мови [Архівовано 3 лютого 2016 у Wayback Machine.]
- Іберо-романські мови [Архівовано 9 березня 2013 у Wayback Machine.]
- Мосарабська на Ethnologue [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Galmés de Fuentes, Álvaro (1983). Dialectología Mozárabe. Madrid: Editorial Gredos.(ісп.)
- Marcos Marín, Francisco. (1998). "Romance andalusí y mozárabe: dos términos no sinónimos", Estudios de Lingüística y Filología Españolas. Homenaje a Germán Colón. Madrid: Gredos, 335-341. [1](ісп.)
- Marcos Marín, Francisco. (2015). "Notas sobre los bereberes, el afrorrománico y el romance andalusí", Hesperia, culturas del Mediterráneo, 19, 203-222. [2] [Архівовано 20 листопада 2017 у Wayback Machine.](ісп.)
- Menéndez Pidal, Ramón. (2005). Historia de la Lengua Española (2 Vols.). Madrid: Fundación Ramón Menéndez Pidal. ISBN 84-89934-11-8(ісп.)
- ROUSSET, Emilio, Y OTROS (1998). Los mozárabes: Una minoría olvidada. Fundación El Monte.(ісп.)
- Simonet, Francisco Javier (1897-1903). Historia de los mozárabes de España. Real Academia de la Historia.(ісп.)
- Solà-Solé, Josep María (1973). Corpus de poesía mozárabe; las harǧa-s andalusíes. [Barcelona] Ediciones Hispam.(ісп.)
- Wright, Roger (1982). F. Cairns, ed. Late Latin and Early Romance in Spain and Carolingian France. Liverpool: University of Liverpool. ISBN 0-905205-12-X.(англ.)