Мухін Віктор Іванович — Вікіпедія
Мухін Віктор Іванович | |
---|---|
Народився | 15 (28) вересня 1914 Зайцеве, Бахмутська волость, Бахмутський повіт, Катеринославська губернія, Російська імперія |
Помер | 9 лютого 1977 (62 роки) Ворошиловград, Українська РСР, СРСР |
Поховання | Луганськ |
Країна | Російська імперія СРСР |
Діяльність | скульптор |
Alma mater | Всеукраїнський художній інститут (1938) |
Вчителі | Блох Леонора Абрамівна, Шервуд Леонід Володимирович і Діндо Жозефіна Костянтинівна |
Відомі учні | Бунін Микола Леонтійович, Лакатош Олексій Федорович, Кізієв Петро Іванович, Щербаков Микола Миколайович, Смєшной Григорій Герасимович, Можаєв Микола Васильович і Молдаван Григорій Михайлович |
Членство | Спілка радянських художників України |
Брати, сестри | Мухін Микола-Богдан Іванович |
Нагороди | |
Премії | |
Ві́ктор Іва́нович Му́хін (нар. 28 вересня 1914, Зайцеве — пом. 9 лютого 1977, Ворошиловград) — український радянський скульптор, член Спілки радянських художників України з 1946 року. Брат скульптора Богдана Мухіна.
Народився 15 [28] вересня 1914 року в селі Зайцевому (нині селище міського типу Бахмутського району Донецької області, Україна). Протягом 1931—1932 років навчався у Харківському художньому інституті у Леонори Блох; 1938 року закінчив Київський художній інститут, де вчився у Жозефіни Діндо та Леоніда Шервуда.
З 1952 року викладав у Ворошилоградському художньому училищі. Серед його вихованців — Петро Кізієв, Олексій Лакатош, Микола Можаєв. Був засновинком та у 1958—1962 роках очолював Ворошиловградську організацію Спілки художників України. Жив у Ворошиловграді, в будинку на вулиці Демехіна, № 27, квартира № 55. Помер у Ворошиловграді 9 лютого 1977 року.
Працював в галузі монументальної та станкової скульптури. Серед робіт:
- станкова скульптура
- «Над загиблим другом» (1945);
- «Михайло Фрунзе» (1949, бронза);
- «Молодогвардійці» (композиція з п'яти фігур: Олег Кошовий, Уляна Громова, Сергій Тюленін, Любов Шевцова; 1950—1954, гіпс тонований, 251 Х 88 Х 87; у співавторстві з Василем Агібаловим та Василем Федченком; Національний художній музей України; модель пам'ятника встановленого у Сорокиному)[1].
- «Герой Радянського Союзу Уляна Громова» (1952);
- «Шахтар відпочиває» (1960);
- «Син Донбасу» (1963, у співавторстві з В. Дедичевим);
- «Феросплавлювач» (1965);
- «Хлібороби» (1965, тонований цемент);
- «Ми наш, ми новий світ збудуємо» (1965—1966, дерево);
- «Володимир Ленін з робітником» (1967, дерево);
- «Петро Чайковський» (1967, бетон литий);
- «Портрет П. Лютикова» (1971, чавунобетон);
- пам'ятники
- Володимиру Леніну в Красному Лучі (1944, бронза, граніт; у співавторстві з Василем Агібаловим та Василем Федченком);
- радянським воїнам на братській могилі в Луганську (1944, бетон; у співавторстві з Василем Агібаловим та Василем Федченком);
- радянським воїнам на братській могилі в Кадіївці (1946, бетон; у співавторстві з Василем Агібаловим та Василем Федченком);
- молодогвардійцям у Сорокиному (відкрито 12 вересня 1954; бронза, граніт; у співавторстві з Василем Агібаловим та Василем Федченком, архітектор Олександр Сидоренко);
- молодому Володимиру Леніну в Основі (1955, у співавторстві з Василем Агібаловим та Василем Федченком);
- Володимиру Леніну в Луганську (1955, у співавторстві з Василем Агібаловим, Василем Федченком, Іваном Чумаком);
- героям Біловодського повстання 1918 року у Біловодську (1968—1969, пісковик, залізобетон; архітектор В. Житомирський);
- монумент «Україна — визволителям» у смт Міловому (1972, у співавторстві);
- «Шахтар відпочиває» у Горлівці (1970-ті).
Брав участь у республіканських виставках з 1946 року, всесоюзних — з 1951 року, зарубіжних — з 1954 року.
- Заслужений діяч мистецтв УРСР з 1956 року;
- Орден Трудового Червоного Прапора;
- Шевченківська премія за 1973 рік (за монумент «Україна — визволителям» у смт Міловому; разом з Георгієм Головченком, Анатолієм Єгоровим, Іваном Міньком, Іллею Овчаренком, Василем Федченком, Іваном Чумаком)[2].
- ↑ Київський державний музей українського мистецтва. Каталог художніх творів (експозиція). Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР. Київ, 1958, сторінки 68—69.
- ↑ Мухін Віктор Іванович / Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка.
- Мухин Віктор // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1966. — Кн. 2, [т. 5] : Місто (продовження) — Перемиська Єпархія. — ISBN 5-7707-4049-3.;
- Мухін Віктор Іванович // Український радянський енциклопедичний словник : [у 3 т.] / гол. ред. М. П. Бажан. — 1-ше вид. — К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1966—1968.;
- Мухін Віктор Іванович // Українські радянські художники : довідник / відпов. ред. І. І. Верба. — Київ : Мистецтво, 1972. — С. 317.;
- Мухін Віктор Іванович // Словник художників України / відпов. ред. М. П. Бажан. — Київ : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1973. — 272 с.;
- Мухін Віктор Іванович // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.;
- Мухін Віктор Іванович // Митці України : Енциклопедичний довідник. / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1992. — С. 414—415 . — ISBN 5-88500-042-5.;
- О. А. В'ячеславова. Мухін Віктор Іванович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2024. — ISBN 966-02-2074-X.