French
DeutschНаціократія — Вікіпедія
| Ця стаття є частиною серії статей про |
| Націоналізм |
|---|
 Портал •  Категорія |
| Форми державної влади й політичні системи |
|---|
 |
| Політичні режими |
| Форми правління |
| Соціально-економічні ідеології |
| Ідеології громадських свобод |
| Гео-культурні ідеології |
| Структура влади |
| Портал • Категорія |
Націократія — режим панування нації у власній державі, що здійснюється владою всіх суспільно-корисних верств, об'єднаних — відповідно до їх суспільно-продукційної функції — в представницьких органах державного управління[1].
Основні принципи націократії були розроблені членом Проводу і ідеологом ОУН полковником Миколою Сціборським і викладені ним у однойменному творі, який вийшов друком у 1935 р. в Парижі. Сціборський окреслив також попередні етапи, які мають передувати встановленню націократії (національна революція та національна диктатура). Подальшого розвитку теорія націократії набула у роботах ідеологічних референтур Всеукраїнського політичного об'єднання «Державна самостійність України», Соціал-Національної партії України, громадської організації «Патріот України» та Соціал-Національної Асамблеї.
Основні засади націократії:
- національна солідарність (надкласовість і антипартійність);
- авторитарність (режим правління, за якого всю чи більшу частину влади зосереджено в руках однієї особи чи групи осіб.);
- якісна суспільна ієрархія і дисципліна;
- самоорганізація та самоврядність.
Держава трактується націократами як найбільш оптимальна форма існування нації. «Тільки через власну державу нація стає творчим чинником історії й повноправним господарем своєї власної долі. Без цього нація завжди й неминуче стає предметом поневолення й визиску інших державних націй».
Формою суспільної організації націократії є державний синдикалізм, що визначає суспільну вартість (а відповідно і межі прав і обов'язків) окремого індивіда в залежності від обсягу і характеру виконуваних ним виробничих функцій. «…виходячи з неподільної єдності нації — водночас рахується з органічністю її поділу на окремі складники та пов'язує ці останні функціональною залежністю знову в єдність, реалізуючи в цей спосіб свій зміст режиму панування цілої нації у власній державі».
У той же час Сціборським засуджувалися консервативні реакціонери:
«…поруч із націоналістичною боротьбою різних народів жирують різні групи, що використовують гасла націоналізму для своїх антисоціальних цілей. Ці «націоналісти» виходять переважно з середовища спекулянтів фінансового капіталу, власників земельних латифундій, стригунів дивідендів з цінностей витворюваних інтелектуальною і фізичною працею інших людей. Ці легалізовані ганстери капіталізму часто підшиваються під націоналізм, проголошують себе за його «союзників» і маніпулюють його конструктивними принципами.»
Основним ідейно-цінністним опонентом націократії на сьогодні є демократія. Протиставлення між цими двома формами державно-політичного режиму полягає передусім у визначенні основної суспільної цінності, якою демократія вважає людину, а націократія — націю. Відповідно джерелом влади демократами визнається народ, як неструктурована математична сукупність населення певної території, а націократами — нація, як самодостатня кровноспоріднена ієрархічна спільнота. Причому «влада належить нації через її найбільш талановитих, ідеалістичних та національно-альтруїстичних представників, що здатні забезпечити належний розвиток нації та її конкурентоспроможність». Права нації для націократів є превалюючими над правами окремих національностей, класів та осіб. Адже права окремих людей можуть гальмувати та унеможливлювати загальнонаціональний прогрес.
Окремо слід наголосити на державно будівничих розбіжностях між демократією і націократією, які полягають передусім у способах формування державних органів. Демократія проголошує загальні та вільні вибори на основі територіального чи партійного представництва — єдиним можливим методом формування вищих органів влади. Націократія наголошує на представництві на основі державних синдикатів (професійних і їм подібних спілок), до яких мають долучатися тільки суспільно-корисні верстви населення.
Демократія декларує цілий ряд природних прав людини, які належать особі за фактом народження, націократія наполягає на здобутті прав відповідно до виконуваних обов'язків і взятої відповідальності.
На полі державно-правової теорії націократія, наголошуючи на необхідності державного існування нації, спрямована проти анархізму, який заперечує необхідність існування держави і розглядає її як суспільно-політичний атавізм.
У світоглядній площині націократія, яка розглядає суспільно-історичний розвиток як результат солідарної співпраці всіх корисних верств нації, протистоїть комунізму, який причиною суспільно-історичного розвитку називає міжкласову боротьбу.
Протягом ХХ — початку XXI ст. на ідеологічій платформі націократії засновували свою діяльність:
- Організація Українських Націоналістів (у 1939-1943 рр.) — офіційно прийнято постановами ІІ-го Великого Збору
- Всеукраїнське політичне об'єднання «Державна самостійність України» (з другої половини 1990-х рр.) — голова ДСУ Роман Коваль вперше в незалежній Україні перевидав і широко популяризував твір Миколи Сціборського
Встановлення націократії проголошують своєю метою:
- ВГО «Патріот України»
- Чернігівський Правий Рух «Українська Альтернатива»
- Національна Дія «Революція і Держава»
- Соціал-Національна Асамблея
- «Марш Патріотів»
- МГО «Моноліт»
- «Національний корпус»
- Національні дружини
Окремі представники УНА-УНСО, Соціал-Національної партії України та Української Націонал-Трудової партії також просувають ідеї націократії.
- ↑ Сціборський М. О. Націократія — В.: ДП ДКФ, 2007. — 112 с. (с. 75) ISBN 978-966-7151-93-5.
- Микола Сціборський. Кантата НАЦІОКРАТІЯ.
- Микола Сціборський, «Націократія»
- Роман Коваль, «Підстави націократії». — К.: видання ДСУ, 1994
- Наші орієнтири
- М. Обушний, Н. Сіданіч. Націократія // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с.484 ISBN 978-966-611-818-2
- Націократія // Українська мала енциклопедія : 16 кн : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. IX : Літери На — Ол. — С. 1099. — 1000 екз.
| Типи | Більшовизм · Буржуазний · Шовінізм · Громадянський · Консерватизм · Корпоративний · Культурний · Економічний · Етнічний · Експансіоністський · Фашизм · Гомонаціоналізм · Інтегральний · Лівий (Соціал-націоналізм, Комунізм, Чучхе) · Лібералізм · Мовний · Націонал-анархізм · Націонал-синдикалізм · Нацизм · Нео-націоналізм[en] · Паннаціоналізм · Квір · Расовий (Арабський · Чорний · Корейський націоналізм · Білий) · Релігійний · Романтичний · Територіальний · Транснаціоналізм · Радикальний · Сіонізм |
|---|---|
| Філософія та ідеологія | |
| Наслідки | |
| Організації | |
| Інше | |
 | Ця стаття не має інтервікі-посилань. |