Націонал-консерватизм — Вікіпедія

Ця стаття є частиною серії статей про
Консерватизм
Ідеї Громадянське суспільство Приватна власність Природне право Сімейні цінності Солідарність Соціальна стратифікація Збереження традицій
Течії та напрямки Культурний Ліберальний Національний Лібертарний Неоконсерватизм Нові праві Палеоконсерватизм Патерналістський Релігійний Соціальний Традиціоналістський
Ідеологи Берк де Местр де Шатобріан де Бональд Колрідж фон Меттерніх Липинський Дізраелі Кірк
Портал • Категорія
п о р

Націонал-консерватизм (національний консерватизм) — політичний термін, що використовується, в основному в Європі, щоб описати варіант консерватизму, що концентрується більше на національних інтересах, ніж стандартний консерватизм, а також на відстоюванні культурної та етнічної ідентичності, не бувши при цьому відверто націоналістичним і не підтримуючи вкрай правий підхід. В Європі національні консерватори, як правило — євроскептики.

Націонал-консерватизм пов'язаний з соціальним консерватизмом, і як такий може бути значною мірою орієнтованим на традиційну сімейну та соціальну стабільність. Багато національних консерваторів таким чином, є соціальними консерваторами.

Національно-консервативні партії є «соціально-традиційними» та підтримують традиційну сімейну та соціальну стабільність.^[1] За словами австрійського політолога Зіглінде Розенбергера, «національний консерватизм оспівує сім'ю як дім і центр ідентичності, солідарності та традиції». Таким чином, багато національних консерваторів є соціальними консерваторами.

Ідеолог українського консерватизму В'ячеслав Липинський вважав, що без відродження національного консерватизму не можна уявити політичного відродження недержавної колоніальної нації.^[2]

Націонал-консервативні партії в різних країнах не обов'язково поділяють єдину позицію щодо економічної політики: їхні погляди можуть варіюватися від підтримки планової економіки до центристської змішаної економіки та до підходу принципу невтручання. У першому, більш загальному, випадку, національних консерваторів можна відрізнити від ліберальних консерваторів, для яких вільний ринок економічної політики, дерегулювання і скорочення витрат є основними пріоритетами.

• - Україна — Народний Рух України
• - Польща — Право і справедливість
• Албанія — Республіканська партія Албанії
• Італія — Брати Італії
• Іспанія — Вокс
•  Ізраїль — Лікуд, Єврейський дім
• Литва — Порядок і справедливість
• Люксембург — Альтернативна Партія Демократичних Реформ
• Сербія — Сербська прогресивна партія
• Словаччина — Народна партія — Рух за демократичну Словаччину
•  Франція — Рух за Францію
• Швеція — Шведські демократи
•  Німеччина — Альтернатива для Німеччини
•  Франція — Національне об'єднання, Рух за Францію
•  Греція — Незалежні греки, Грецьке рішення

• Націоналізм
• Консерватизм

1. ↑ Parties and Elections in Europe. www.parties-and-elections.eu. Процитовано 7 лютого 2020.
2. ↑ Липинський, В'ячеслав (1919—1926). Листи до братів-хліборобів (укр.) . с. 400.

• Микола Сціборський. Націократія (1935)
• В'ячеслав Липинський. «Листи до братів-хліборобів»(1926)