Пйомбіно — Вікіпедія

Пйомбіно Piombino
Комуна
Країна	Італія
Регіон	Тоскана
Провінція	Ліворно
Код ISTAT	049012
Поштові індекси	57025
Телефонний код	0565
Координати	42°55′0″ пн. ш. 10°32′0″ сх. д. / 42.91667° пн. ш. 10.53333° сх. д. / 42.91667; 10.53333
Висота	21 м.н.р.м.
Площа	129 км²
Населення	32 194 (01-01-2023)
Густота	249,57 ос./км²
Розміщення
Мапа
Влада
Мер	Francesco Ferrari (10-6-2019)
Офіційна сторінка

Пйомбіно (італ. Piombino) — муніципалітет в Італії, у регіоні Тоскана, провінція Ліворно.

Пйомбіно розташоване на відстані^[1] близько 200 км на північний захід від Рима, 115 км на південний захід від Флоренції, 75 км на південь від Ліворно.

Населення — 34 359 осіб (2014)^[2]. Щорічний фестиваль відбувається 8 травня. Покровитель — Santa Anastasia.

Місто Пйомбіно розташоване на узбережжі однойменної протоки Тірренського моря, навпроти острова Ельба. На північ від Пйомбіно розташовані руїни етруського міста Популонії і порт Порто-Баратта, на сході простягається район Маремма. Сусідні комуни: Кампілья-Мариттіма, Фоллоніка, Сан-Вінченцо, Суверето.

Територія сучасного Пйомбіно була населена з давніх часів. В період існування етруської держави Етрурії головним містом регіону була Популонія, яка нині є частиною комуни Пйомбіно. Назва Пйомбіно походить від назви села Популін (Мала Популонія). Таку назву селу дали жителі Популлонії, які знайшли у ньому порятунок від грецьких піратів, що напали на місто у IX столітті. Можливо також, що Пйомбіно засноване остготами. 1022 року в Пйомбіно бува заснований монастир святого Юстиніана.

У пізньому Середньовіччі Пйомбіно було одним з безлічі міст-держав на Італійському півострові, поряд з Вольтеррою, Сан-Джіміньяно та іншими. У 1115 році Пйомбіно перейшло до Пізанської республіки, ставши її другим головним портом. У XII—XIII століттях, під час конфліктів між Пізою та Генуєю, місто неодноразово грабували. У 1248 році під керівництвом Уголіно Арсопачі в місті був прокладений морський канал. У 1376 року повертаючись з Авіньйона до Риму місто відвідав Папа римський Григорій XI.

У 1399 році міланський герцог Джан Галеаццо Вісконті віддав Пйомбіно Жерардо Аппіані, віддячивши йому таким чином за зраду Пізи. Аппіані домігся статусу незалежної держави для Пйомбіно, Скарліно, Суверето, Буріан, Бадія-аль-Фанго та островів Ельба, Піаноза і Монтекрісто. Пйомбіно стало столицею новоутвореної держави і зберігало цей статус аж до 1634 року. Потім його успадкував син Аппіані Якопо II Аппіані. Після його смерті правителем Пйомбіно став Ринальдо Орсіні, який одружився з Катериною Аппіані в 1445 році та правив до 1450 року. У 1501—1503 роках князівство належало Чезаре Борджіа, потім знову відійшло родині Аппіані. У 1509 році родина Аппіані отримала титул пфальцграфів Пйомбіно.

Під час війни з Сієною, місто було зайняте Козімо I Медічі. У 1553 і 1555 роках Пйомбіно було атаковане об'єднаним французько-османським флотом, але напад був успішно відбитий. Мирний договір 1557 року відновив Аппіані в правах, за винятком Ортбетелло і Портоферрайо, яке перейшло у власність герцога Тосканського.

У 1594 році імператор Рудольф II надав Пйомбіно статус князівства, і першим князем став Алессандро Аппіані Арагонський. У 1634 році цей титул перейшов до родини Людовічі, у зв'язку з тим, що один із її членів — Ніколо I — одружився з Поліссеною Аппіані в 1632 році. У 1706 році титул був переданий родині Бонкомпан'ї.

У 1801 році Наполеон ліквідував князівство і Пйомбіно разом з іншими землями було приєднане до новоутвореного королівства Етрурія. У 1805 році колишнє князівство Пйомбіно було передане Наполеоном своїй сестрі Елізе Бачіоккі. За підсумками Віденського конгресу, проведеного у 1815 році, місто знову було передане родині Бонкомпан'ї-Людовічі. До 1860 року воно перебувало у складі Великого герцогства Тосканського, а з 1860 року — належить до королівства Італія.

Під час Другої світової війни, 10 вересня 1943 року, у місті відбулась Пйомбінська битва. Жителі Пйомбіно самовіддано захищали місто від фашистських загарбників, вписавши назву свого міста в історію італійського руху Опору. 28 липня 2000 року місто було нагороджене Золотою медаллю за військову доблесть.

Населення за роками:^[3]

Станом на 1 січня 2023 року в муніципалітеті офіційно проживали 3393 іноземці з 83 країн, серед них 707 громадян країн Євросоюзу та 554 громадяни України.^[4]

релігійні:

• Кафедральний собор святого Анфима, збудований у 1377 році пізанським архітектором П'єро дель Грілло. Внутрішня частина з двома нефами, а також монастир прикрашені скульптурними роботами Андреа Гварді (бл. 1470 року). У соборі містяться склепи сімейства Аппіані
• Церква Милосердя (поч. XIII століття) — одна з найдавніших релігійних пам'яток, які збереглися на території Пйомбіно. Спочатку церква була присвячена святому Джованні Баттіста. Впродовж століть вона зазнала численних реконструкцій. У XVI столітті до неї за бажанням князя Якопо VI Аппіані була прибудована лікарня святої Трійці. У церкві зберігається чудове розп'яття роботи XV століття
• Капела Мадонни, споруджена у 1499 році. Під час Великої чуми 1630 року тут була міська лікарня
• Церква святого Анфима, збудована у XIII столітті заможною гільдією моряків

цивільні:

• Ратуша, збудована у 1444 році. У холі розташована портретна галерея князів Аппіані, а також картина «Мадонна з немовлям» (1575 року) роботи Джованні Марія Таччі. Годинникова вежа ратуші збудована у 1598 році. Палац та вежа були відреставровані у 1935 році архітектором Джованні Белліні
• Будинок стулчастих вікон, споруджений у 1284—1289 роках, який поряд з палацом Мартіноді Бранкаччі свідчить про існування в Пйомбіно цивільної архітектури
• Площа Пьяцца Бовіо, з якої відкривається вид на узбережжя, а в гарну погоду можна побачити Корсику. На площі розташований невеликий середньовічний маяк
• Палац князів Аппіані або Старий Палац. Раніше палац був резиденцією князів Аппіані, а в теперішній час тут розташований Інститут біології та екології моря та міський акваріум Пйомбіно

військові:

• Головна фортечна вежа (1212 року) — колишні головні ворота міста Пйомбіно. На ній були дзвони, які попереджали жителів міста про небезпеку
• Равелін напівкруглої форми (1447 року), прибудований Рінальдо Орсіні до кріпосної вежі для кращого захисту міста
• Фортеця Пйомбіно — пам'ятка архітектури, збудована флорентійським архітектором Андреа Гварді за принципом «місто в місті». У фортеці розташовані палац, церква, інші будівлі та джерела водопостачання. Зараз від цитаделі залишилися тільки зовнішні стіни, звернені до моря
• Замок Пйомбіно. Тепер у ньому перебуває міський музей
• Руїни міста Популонії.

• Музей замку та міста Пйомбіно, розташований у замку Пйомбіно. У ньому виставлені предмети XIII століття, знайдені під час археологічних розкопок
• Археологічний музей Популонії у Новому Палаці. Зібрання музею присвячені історії етруської епохи на території Популонії. Серед найцінніших предметів музею — амфора кінця IV століття, знайдена у затоці Баратта в 1968 році. При музеї відкритий центр експериментальної археології, який займається обробкою кераміки та каменів
• Музей мистецтв Андреа Гварді. У музеї виставлені роботи Андреа Гварді, а також інші предмети мистецтва
• Музей моря та акваріум Пйомбіно. Заснований у 1985 році в колишньому палаці князів Аппіані з ініціативи муніципалітету та Інституту біології і екології моря для ознайомлення з флорою і фауною Середземного моря. У ньому також розташовані спеціалізована бібліотека та акваріум, який складається з 15 окремих акваріумів. Акваріуми наповнюються морською водою із затоки
• Музей етимології
• Приватна історична колекція Джаспаррі

У Пунта-Фальконе з 1975 року функціонує астрономічна обсерваторія з потужним телескопом.

• Традиційний карнавал в Пйомбіно
• Свято Святої Анастасії, покровительки міста
• Історичний костюмований карнавал у липні
• Свято риби в останню неділю липня
• Свято артишоку
• «Серпень зі смаком» — гастрономічна виставка, присвячена традиційній кухні та місцевим винам
• Свято літнього сонцестояння 21 липня
• «Вогнище святого Джованні» — історичне свято 22-23 липня.

З 2005 року в Пйомбіно проводиться Міжнародний відеофестиваль «Візіонарія».

З 1999 року проводиться Національний Конкурс молодих виконавців «Рів'єра Етруска».

В околицях Пйомбіно і на острові Ельба з давніх часів добували залізну руду, тому провідною галуззю промисловості дотепер є металургійна. Найбільше підприємство міста — металургійний завод «Луччіні» (Lucchini), головним акціонером (49,2 %) якого є російська компанія «Северсталь». Підприємство займає площу 12 км² і є другим за розміром металургійним заводом в Італії. На ньому в основному виробництві працює 2500 осіб та 5000 обслуговуючого персоналу. Іншим великим підприємством є металургійний завод компанії ArcelorMittal з 800 працюючими.

Галузь туризму в Пйомбіно розвивається у кількох напрямках: 

• курортний туризм. Пляжі Пйомбіно мають блакитні прапори, які свідчать про їхню чистоту;
• культурний туризм, насамперед в історичному центрі Пйомбіно та околицях міста Популонії;
• екологічний туризм у мальовничих околицях і парках;
• гастрономічний туризм.

Автомобільними дорогами Пйомбіно пов'язане з найбільшими містами країни (поблизу міста вздовж узбережжя Тірренського моря розташована автострада А12, яка входить до європейського маршруту E80). Також у місті є залізнична станція.

Порт Пйомбіно є вантажним портом міжнародного значення. З порту також здійснюються пасажирські перевезення на острови Ельба (Портоферрайо, Ріо-Марина, Порто-Аззурро), Сардинія (Олбія), Корсика (Бастія), Піаноза і Капрая. Крім головного порту, в місті є ще кілька пристаней.

У Пйомбіно певний час проживав італійський співак Рікардо Фольї (1947). У XIX столітті професор Лікург Каппелетті написав книгу «Історія Пйомбіно до 1814 року», в подяку за яку жителі міста заснували літературну премію його імені.

• Альдо Агроппі (*1944) — відомий у минулому італійський футболіст, півзахисник, згодом — футбольний тренер.
• Лікурго Каппеллетті (1842—1921) — італійський історик і літератор.

• Кампілья-Мариттіма
• Сан-Вінченцо
• Суверето
• Фоллоніка

• Список муніципалітетів провінції Ліворно

Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її перевірності. Будь ласка, допоможіть удосконалити цю статтю, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Зверніться на сторінку обговорення за поясненнями та допоможіть виправити недоліки. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (вересень 2013)

Це незавершена стаття з географії Італії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.