Поділ Римської імперії (395) — Вікіпедія

Поділ Римської імперії — подія, що відбулася в 395 після смерті давньоримського імператора Феодосія I, яка полягала в розділі імперії на Західну та Східну частини, в кожній з яких при владі стояв свій імператор.

Правителем Східної Римської імперії став старший син Феодосія Флавій Аркадій, тоді як правителем Західної — його молодший син Гонорій. Столицею Східної імперії став Константинополь, тоді як імператор Заходу проживав спочатку в Медіолані, згодом здебільшого в Равенні та лише зрідка в Римі.

Протягом V століття і до падіння Західної імперії, однак, Західна та Східна імперії не розглядалися як дві окремі держави, продовжуючи становити неподільну в розумінні тогочасного суспільства єдину Римську імперію (причому така її інтерпретація зберігалася і протягом багатьох років після падіння Західної імперії в 476). У зв'язку з цим деякі історики вважають правильнішим говорити про поділ імператорського правління в Римській імперії, але не про розподіл держави як такої^[1].

Поділ імперії також іноді розглядається як передумова для того, що сталося набагато пізніше — розколу християнської церкви на католицьку та православну^[2].

• Герье В. И. Рим, город/Римская история до падения западной Римской империи // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)