French
DeutschРадегунда — Вікіпедія
| Радегунда | |
|---|---|
| лат. Radegunda ці Radegonda | |
 | |
| Народилася | 518[2] Ерфурт |
| Померла | 13 серпня 587[1] Пуатьє[1] |
| Поховання | Церква Святої Радегунди в Пуатьєd |
| Країна | Франкське королівство |
| Діяльність | поетеса, монарх, письменниця, черниця |
| Галузь | Christian monasticismd |
| Відомі учні | Agnes of Poitiersd |
| Титул | thuringian princed і королева франківd[3] |
| Посада | правляча королева |
| Конфесія | католицька церква |
| Рід | Меровінги |
| Батько | Бертахар[1][4] |
| У шлюбі з | Хлотар I[1] |
Радегунда (лат. Radegundis; також Rhadegund, Radegonde або Radigund; прибл. 520 — 13 серпня 587) — тюринзька принцеса та королева франків, яка заснувала абатство Святого Хреста в Пуатьє. Відома покровителька кількох церков у Франції та Англії, а також Ісусового коледжу в Кембриджі («Коледж Пресвятої Діви Марії, Святого Іоанна Євангеліста та славетної Діви Святої Радегунди поблизу Кембриджа»).
Радегунда народилася близько 520 року в сім'ї Бертахара, одного з трьох королів німецької землі Тюрингії. Дядько Радегунди, Герменефред, убив Бертахара в битві та взяв Радегунду до свого будинку. Після унії із франкським королем Теодоріхом Герменефред переміг свого іншого брата Бадеріха. Однак, розгромивши своїх братів і захопивши контроль над Тюрингією, Германефред відмовився від своєї угоди з Теодоріхом про розділення суверенітету.
У 531 році Теодоріх разом зі своїм братом Хлотаром I (також відомим як Клотер) повернувся до Тюрингії. Разом вони перемогли Германефреда і завоювали його королівство. Хлотар I також оголосив про одруження з Радегундою, забравши її назад до Меровінгської Галлії з собою. Він відправив дитину на свою віллу в Атієсі в Пікардії на кілька років, перш ніж одружитися з нею в 540 році[5].
Радегунда була однією з шести дружин або наложниць Хлотара I (інші п'ять — Гунтевка, яка була вдовою його брата Хлодомера, Гунсіна, Інгунда, сестра Інгунди Арегунда та Вульдетрада, вдова внучатого племінника Клотера Теудебальда). У неї з ним дітей не було. Радегунда була відома своїм благочестям.[6]
До 545 року брат Радегунди залишався останнім вижилим членом тюринзької королівської родини. Хлотар наказав його вбити. Радегунда втекла із двору і звернулася за захистом до Церкви, переконавши єпископа Нуайона Медарда, висвятити її в диякониси. Вона заснувала монастир Сент-Круа в Пуатьє приблизно в 560 році, де доглядала немічних. Вважалося, що Радегунда мала ще й дар зцілення.[6]
Живучи за Уставом для дів Цезарія Арльського, який Радегунда отримала від своєї племінниці Цезарії, черниці повинні були вміти читати й писати, а також приділяти кілька годин на день читанню Святого Письма та, перш за все, копіюванню рукописів, а також виконанню традиційних завдань, таких як ткацтво та рукоділля.[7] Це Правило суворо обмежувало жінок, аж до того, що черниці Сент-Круа не могли бути присутніми на похоронах Радегунди.
Її абатство було названо на честь реліквії Животворного Хреста, яку Радегунда отримала від візантійського імператора Юстина II. Хоча єпископ Маровеус з Пуатьє відмовився встановити його в абатстві, на прохання Радегунди король франків Сігіберт I послав Євфронія з Тура до Пуатьє для проведення церемонії. Щоб відсвяткувати отримання реліквії та її встановлення на острові Сент-Круа, Венанцій Фортунат склав низку гімнів, у тому числі знаменитий Vexilla Regis, який вважається одним із найвизначніших християнських гімнів, коли-небудь написаних, який досі співається на службах у Страсну п'ятницю, на Вербну неділю, а також Воздвиження Хреста Господнього.
Радегунда була близьким другом Юніана Мерського. На думку більшості дослідників, Юніан та Радегунда померли в один день, 13 серпня 587 року[8].
Радегунда була відома своєю аскетичною поведінкою і була описана як «надзвичайна аскетка».[9][10] Вона дотримувалася веганської дієти[11], відмовляючись від усіх продуктів тваринного походження. Вона не їла нічого, крім бобових і овочів: ні фруктів, ні риби, ні яєць.[9]
Радегунда також утримувалася від вживання вина, меду та пива. Під час посту вона утримувалася від вживання хліба, олії та солі, пила лише трохи води.[9] Вона діяла всупереч порадам інших, які попереджали її, що такий крайній аскетизм може призвести до її хвороби.[9] Вона зв'язала свою шию та руки трьома залізними кільцями; через це її тіло було сильно порізане. Одного разу Радегунда нагріла мідний хрест і притиснула його до свого тіла.[10]
Поет Венанцій Фортунат і єпископ, агіограф та історик Григорій Турський були близькими друзями Радегунди і багато писали про неї.[12] Вона написала латинською мовою вірші Фортунату на табличках, які були втрачені. Вважається, що вони були близькими, і відносини Фортуната з Радегундою, скоріше всього, були дружніми. Існує дві поеми, написані у стилі письма Радегунди, De Excidio Thoringiae та Ad Artachin. Хоча припускають, що їх написав Венанцій, більшість істориків вважають саме її автором.[13]
Ще одна біографія була написана черницею Баудовінією після повстання в абатстві, описаного Григорієм Турським.
Похорон Радегунди, на якому були присутні Венанцій Фортунат та Григорій Турський, відбувся через три дні після її смерті. Її поховали в церкві Святої Радегунди в Пуатьє. Її могилу все ще можна знайти в крипті тієї церкви. У 1260-х роках в ході оздоблення церкви планувалося виготовлення та встановлення вітражів, що зображували життя Радегунди. Пізніше вони були значною мірою зруйновані гугенотами.
У своїй книзі Woman Under Monasticism: Chapters on Saint-Lore and Convent Life between 500 AD and 1500 AD (1896) Ліна Еккенштейн привернула увагу сучасних читачів до повстання черниць у Пуатьє після смерті Радегунди, під час якого та потім ще два роки вони відмовлялися прийняти нову абатису, призначену керувати чоловічою католицькою ієрархією.[14]
Її зазвичай зображують «з царськими мантіями, короною та скіпетром», а поруч є «вовки та дикі звірі», які є ручними в її присутності. Також: «Крос'є і книга. Поле вівса. Білий головний убір, туніка з ліліями, мантія з замками».[15]
Її іменем названо п'ять англійських парафіяльних церков, а також декілька каплиць, зокрема, в Старому соборі Святого Павла, а також у соборах Глостера, Лічфілда та Ексетера. Абатство Св. Радегунди поблизу Дувра було засноване на її честь у 1191 році, а також монастир Лонгліт у Вілтширі. Вона також є покровителькою Коледжу Ісуса в Кембриджі, який був заснований на місці Пріорату Святої Марії та Святої Радегунди XII століття.
На її честь названо паб Св. Радегунди в Кембриджі. Конференц-центр Святої Радагунди на острові Вайт також названий на її честь. У Франції є багато місць під назвою Сент-Радегонд.
У Австрії є два місця, названі на честь святої Радегунди. Санкт-Радегунд у Верхній Австрії — муніципалітет округу Браунау-ам-Інн, розташований на західній околиці регіону Іннфіртель, де річка Зальцах утворює кордон із німецькою землею Баварія. Свята Радегунда також є тезкою Санкт-Радегунд-бай-Грац, муніципалітету в окрузі Грац-Умгебунг в австрійській землі Штирія.
Поруч із руїнами замку Мюльбург, який можна датувати 704 роком, над селом Мюльберг у Тюрингії в Німеччині зберігся фундамент каплиці, присвяченої святій Радегунді.
- ↑ а б в г д Settipani C. La Préhistoire des Capétiens: Première partie : Mérovingiens, Carolingiens et Robertiens — Villeneuve-d'Ascq: 1993. — P. 70–71. — ISBN 978-2-9501509-3-6
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #118743430 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Settipani C. La Préhistoire des Capétiens: Première partie : Mérovingiens, Carolingiens et Robertiens — Villeneuve-d'Ascq: 1993. — ISBN 978-2-9501509-3-6
- ↑ Lundy D. R. The Peerage
- ↑ «Radegund of Thuringia», Epistolae, Columbia University
- ↑ а б McNamara, Jo Ann et al, "St. Radigund", Sainted Women of the Dark Ages.(Durham and London: Duke University Press, 1992), pp. 70–86. Архів оригіналу за 3 March 2016. Процитовано 12 листопада 2006.
- ↑ «St Radegund» the nunnery and its history rediscovered", Jesus College Cambridge. Архів оригіналу за 11 червня 2016. Процитовано 24 листопада 2023.
- ↑ Quelques saints du Poitou et d'ailleurs. n.d. Архів оригіналу за 6 July 2009. Процитовано 7 травня 2009.
- ↑ а б в г Effros, Bonnie. (2002). Creating Community with Food and Drink in Merovingian Gaul. Palgrave Macmillan. pp. 49-50. ISBN 978-0-312-22736-4
- ↑ а б Muir, Elizabeth Gillan. (2019). Women's History of the Christian Church: Two Thousand Years of Female Leadership. University of Toronto Press. p. 46. ISBN 978-1-4875-9385-8
- ↑ Mathisen, Ralph; Shanzer, Danuta (2017). Society and Culture in Late Antique Gaul. Revisiting the Sources. Taylor and Francis. с. 235. ISBN 978-1-351-89921-5. OCLC 993683411.
- ↑ Curtin, D. P. (August 2010). Life of St. Radegund. ISBN 9781088109267.
- ↑ Stevenson, p. 88
- ↑ Woman under Monasticism, book review, jstor, Retrieved 2 July 2018
- ↑ Francis Bond, Dedications and patron saints of English churches: ecclesiastical symbolism; saints and their emblems, 1914, p. 328
- Gregory of Tours, Glory of the Confessors, translation by R. Van Dam (Liverpool, 1988)
- Gregory of Tours, Glory of the Martyrs; translated by Raymond Van Dam. Liverpool: Liverpool University Press, 2004.
- Gregory of Tours, History of the Franks; translation by L. Thorpe (Penguin, 1974: many reprints)
- Lina Eckenstein, Woman Under Monasticism: Chapters on Saint-Lore and Convent Life between A.D. 500 and A.D. 1500, Cambridge: Cambridge University Press, 1896.
- Edwards, Jennifer C. Superior Women: Medieval Female Authority in Poitiers' Abbey of Sainte-Croix. Oxford: Oxford University Press, 2019.
- Glenn, Jason. «Two Lives of Saint Radegund», in Jason Glenn (ed.), The Middle Ages in Texts and Texture: Reflections on Medieval Sources. Toronto: University of Toronto, 2012
- Labande-Mailfert, Yvonne & Robert Favreau, eds. Histoire de l'abbaye Sainte-Croix de Poitiers: Quatorze siècles de vie monastique. Poitiers: Société des Antiquaires de l'Ouest, 1986.
- Lillich, Meredith Parsons. The Armor of Light: Stained Glass in Western France, 1250—1325. Berkeley: University of California Press, 1994.
- Hahn, Cynthia. Portrayed on the Heart: Narrative Effect in Pictorial Lives of Saints from the Tenth through the Thirteenth Century. Berkeley: University of California Press, 2001.
- Smith, Julia M. H. «Radegundis peccatrix: authorizations of virginity in late antique Gaul», in Philip Rousseau and Emmanuel Papoutsakis (eds), Transformations of Late Antiquity: essays for Peter Brown Vol. 2 (Aldershot: Ashgate, 2009), 303—326.
- Jane Stevenson (2005). Women Latin Poets: language, gender, and authority, from antiquity to the eighteenth century. Oxford University Press.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Радегунда- Other Women's Voices Useful guide to some of the works on Radegund including links to on-line materials.
. // Encyclopædia Britannica (11th ed.). Т. V. 22. 1911. с. 784. (англ.)- . New International Encyclopedia. 1905.
