French
DeutschКравчучка — Вікіпедія
Кравчу́чка — поширена в Україні розмовна назва візка для ручного перевезення вантажів, зробленого у вигляді L-подібної металевої рами з двома колесами (у всіх інших країнах — ручний візок).
Кравчучка — ручний візок — відрізняється від інших засобів перевезення (возики, сумки, валізи) компактністю та простотою виготовлення. На відміну від ручного возика, її можна скласти та перевозити у невеликому пакеті. Типово цей візок витримує навантаження до 100 кілограмів[1].
Кравчучки набули особливого поширення в Україні на початку дев'яностих років XX століття. Особливо часто використовувалися роздрібними торговцями (човниками) та дачниками.
Назва походить від прізвища тогочасного Президента України Леоніда Кравчука, в період правління якого такий промисел з таким знаряддям набув масового характеру.
Після зміни Президента в Україні з'явився модернізований різновид кравчучки, який в народі почали називати «кучмовіз». Це дещо більший за розмірами двоколісний возик для перевезення пакунків з одягом, речами, який може витримувати більшу за кравчучку вагу.[2] У багатьох регіонах України «кучмовозами» називали тролейбуси виробництва Південного машинобудівного заводу, парторгом і директором якого був Леонід Кучма. Поява цих тролейбусів на вулицях міста збіглася з появою Кучми на посту Президента.[3][4]
Кравчучки часто виготовлялись кустарним способом у домашніх умовах, проте найбільшого поширення набули возики заводського виробництва. Перші візки почали випускати на київському авіазаводі в 1991 році[1], згодом їх виробництво було налагоджено й на інших заводах, у тому числі військових, у рамках конверсії. Винахідником візка типу кравчучка є інженер-конструктор київського авіазаводу Олексій Сергеєв (1933—2011) [[1]]. Перший візок він розробив і змайстрував у 1983 році[1][5].
У 2011 році в Україні була винайдена «велокравчу́чка» [Архівовано 18 вересня 2011 у Wayback Machine.] — розбірний симбіоз ручного візка та велосипеда і в підсумку отримано універсальний вантажний велосипед.
Завдяки своїй зручності та компактності кравчучка набула великої популярності серед українців. Про неї поширювалось багато приказок, віршів та анекдотів.
 | На ринку жінка симпатична Лаштує тачку чи візок. Погодьтеся, картина звична: Малого бізнесу зразок. «Кравчучка», — хтось лукаво гляне, А жінка по прилавку — грюк: «Це — винахід мого Степана, І ні до чого тут Кравчук!» |  |
- Вадим Скомаровський[6]
На противагу цьому поетеса Ганна Чубач використовує образ «кравчучки» для осмислення історії і духовності українського народу[7].
| | Порозмивалися дороги, Котрі до Храмів нас вели. Не десь у світі, в себе вдома, Серед своїх бездушних орд, Важкі "кравчучки" й "кучмодроми” Волочить втомлений народ | |
Згадує кравчучку і поет Іван Драч у вірші «Український perpetuum mobile, або Машина української незалежності»[8]:
| | Кравчучка стала кучмовозом. Іде вперед наш рідний край. | |
— Іван Драч, „Сучасність“, 1995, No. 10 | ||
Перед парламентськими виборами 2006 року, у зв'язку з появою опозиційного блоку «Не так!», в який входив колишній Президент Л. Кравчук, набув поширення анекдот, що політрада СДПУ(о) вирішила перейменувати кравчучки. Відтепер вони будуть називатися «нетачками».
- ↑ а б в Першій «кравчучці» — 20 років // Волинь. — 2003. — № 122. Архів оригіналу за 14 жовтня 2018. Процитовано 13 жовтня 2018.
- ↑ Леся Ставицька. «Арґо, жарґог, сленґ» // Київ. — 2005. — С. 314
- ↑ Вячеслав Рассыпаев. Троллейбусы, черти мои ненаглядные. Архів оригіналу за 3 березня 2009. Процитовано 3 квітня 2009.
- ↑ Т1 — От ракет к троллейбусам. Архів оригіналу за 16 січня 2021. Процитовано 3 квітня 2022.
- ↑ 35 років кравчучці. Як авіатор з Києва винайшов символ 90-х. УП. 8 червня 2018. Архів оригіналу за 17 листопада 2019. Процитовано 10.05.2020.
- ↑ Вадим Скомаровський, «Кравчучка». Альманах київських сатириків і гумористів. Архів оригіналу за 15 травня 2008. Процитовано 30 травня 2007.
- ↑ Ганна Чубач — поетеса Божою милістю [Текст]: поезії / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. — К. : Бібліотека українця, 2001. — 190 с. — (Знані люди України). — ISBN 966-7419-54-1
- ↑ 1995, №10 (414) - «Сучасність» - Тека авторів. Чтиво. Процитовано 20 вересня 2022.