Драч Іван Федорович — Вікіпедія

Драч Іван Федорович
Народився	17 жовтня 1936(1936-10-17)[1][2][3] Теліжинці, Тетіївський район, Київська область, Українська СРР, СРСР
Помер	19 червня 2018(2018-06-19)[4][2] (81 рік) Київ, Україна ·інфаркт міокарда
Громадянство	СРСР→ Україна
Національність	українець
Діяльність	Прозаїк, поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч
Сфера роботи	літературна діяльністьd[5], поезія[5], драма[5], кіносценаристикаd[5] і політична діяльність[5]
Alma mater	Філологічний факультет Київського університету[d]
Жанр	вірш
Членство	СП СРСР, Верховна Рада України IV скликання, Верховна Рада України III скликання і Верховна Рада України I скликання
Партія	Комуністична партія Радянського Союзу (1959–1990) Народний рух України (1990–1999) Українська народна партія (1999–2018)
Батько	Федір[6] Драч
Мати	Тетяна[6]
У шлюбі з	Марія Михайлівна
Діти	Драч Мар'яна Іванівна Драч Максим Іванович
Нагороди
Премії
Драч Іван Федорович у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах

Іва́н Фе́дорович Драч (17 жовтня 1936, село Теліжинці, кол. Тетіївський район, Київська область, Українська СРР, СРСР — 19 червня 2018, Київ, Україна) — український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч^[7][8]. Борець за незалежність України у ХХ сторіччі. Член КПРС (1959—1990). Перший голова Народного Руху України (з 10 березня 1989 по 28 лютого 1992). Народний депутат України 3-го скликання. Герой України (2006). Кавалер ордена князя Ярослава Мудрого III, IV, V ступення, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка (1976) та Державної премії СРСР (1983). Почесний професор Київського університету імені Бориса Грінченка та почесний доктор Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Разом з Ліною Костенко та Павлом Тичиною був номінантом на Нобелівську премію з літератури.^[9]

Народився 17 жовтня 1936 р. в селі Теліжинці Тетіївського району Київської області (нині Білоцерківський район) у родині робітника радгоспу. Здобував початкову та середню освіту в загальній школі містечка Тетіїв. Закінчив її успішно, особливо добре давалися хлопцю гуманітарні науки. Після закінчення Тетіївської середньої школи викладав російську мову й літературу в семирічній школі села Дзвеняче Тетіївського району. Працював інструктором Тетіївського райкому ЛКСМУ з напрямку діяльності МТС. Уже у 1951 році у районній газеті був надрукований його перший вірш. 1955—1958 служив в армії в 16‑му понтонно‑мостовому Верхньодніпровському полку.

З 1957 навчався на філологічному факультеті в Київському університеті, але навчання не закінчив, був виключений під тиском каральних органів. Одразу після демобілізації, в 1958 році успішно вступає до Київського гуманітарного університету на факультет філології. Виключено через творчі та політичні погляди, у вересні 1961 зміг відновитися на заочне відділення. Пізніше, залишивши навчання, розпочав працювати в редакції газети «Літературна Україна». Закінчив дворічні найвищі сценарні курси в Москві, працював сценаристом на кіностудії художніх фільмів імені О. Довженка, потім у редакції журналу «Вітчизна». Саме тоді написав перші вірші. У 1959 вступив до КПРС. В 1959 році стає членом літературної студії імені В. Чумака, а також Клубу Творчої Молоді. В КТМ виступає зі своїми поезіями, бере участь в організації літературних вечорів. В колі так званих “дітей відлиги” стає впізнаваним завдяки своїй творчості.

До того самого часу належать перші контакти з українськими дисидентами та перші вірші з критичними оцінками радянської влади. Іван Драч відкрито виявляв свої політичні погляди, підтримував В’ячеслава Чорновола, Михайла Осадчого, Мирославу Зваричевську, Богдана і Михайла Горинів та інших дисидентів. Через подібні зв’язки мав проблеми з радянською владою, але після гучних арештів відкрито заявив, що шкодує про підтримку українських дисидентів.

У 1961 році Іван Драч опублікував у «Літературній газеті» драму-феєрію «Ніж у сонці», яка відразу привернула увагу критики^[10]. Протягом 1962−1988 p. виходили його збірки: «Соняшник» (1962), «Протуберанці серця» (1965), «Балади буднів» (1967), «До джерел» (1972), «Корінь і крона» (1974), «Київське небо» (1976), «Шабля і хустина» (1981), «Драматичні поеми» (1982), «Теліжинці» (1985), «Чорнобильська мадонна» (1987), «Храм серця» (1988).

Після арештів дисидентів написав відкритого листа, в якому каявся у своїх зв'язках із ними (травень 1966)^{[джерело?]}, після чого стосунки з офіційною владою суттєво покращились. Неодноразово в різкій формі засуджував буржуазний націоналізм, підтримував діяльність комуністичної партії як у виступах, так і в поезії. Разом із тим, 30 червня 1966 ЦК Компартії України схвалив постанову про серйозні недоліки в організації виробництва кінофільмів на Київській кіностудії ім. О. Довженка, в якій піддавалися критиці кінострічки «Криниця для спраглих» (автор сценарію І. Драч, режисер Ю. Іллєнко)^[11]. У 1976 він отримав Державну премію УРСР імені Тараса Шевченка за збірку віршів «Корінь і крона». У журналі «Перець» № 8 за 1976 рік розміщено дружній шарж Анатолія Арутюнянца, присвячений цій події^[12].

У 1983 був нагороджений Державною премією СРСР із літератури за збірку віршів у перекладі російською мовою «Зелёные врата» (М., 1980).

Працював у газетах «Літературна Україна» та «Батьківщина», а також на кіностудії ім. О. П. Довженка. Після початку Перебудови відновив контакти в дисидентських колах.

Член Спілки письменників України з 1962.

25 жовтня 1988 року брав участь в урочистостях із нагоди відкриття меморіальної дошки на будинку в Кам'янці-Подільському, де народився Микола Бажан.

На І-му з'їзді Народного Руху України за перебудову 7-10 вересня 1989 р. Драча було обрано головою Руху: з 1109 делегатів — 38 голосів «проти», 15 — «утрималися» — всі інші — «за» (1-й заступник голови Руху — Конєв Сергій Іванович, заступники: Володимир Яворівський, Володимир Черняк, Михайло Горинь).

Весною 1990 р. обраний депутатом Верховної Ради УРСР від Данилівського (№ 259) виборчого округу, отримавши підтримку 66,38 % виборців.

З 28 лютого по 4 грудня 1992 року був співголовою НРУ разом зі В'ячеславом Чорноволом і Михайлом Горинем. Пізніше очолив громадську організацію — Товариство "Україна-Світ". Історія цього товариства за радянських часів було тісно пов'язано з КДБ^{[джерело?]}.

З березня 1998 по квітень 2002 — Народний депутат України 3-го скликання.

На парламентських виборах 31 березня 2002 р. виступав у списку «Нашої України» під номером 31 і втретє став членом Парламенту України.

У 2014 очолював Комітет зі присудження щорічної премії Президента України «Українська книжка року».

Помер уранці 19 червня 2018 року у віці 81 року в київській клінічній лікарні «Феофанія» після важкої хвороби легень. Похорон відбувся 21 червня. Згідно з заповітом поета, його поховали біля могили сина Максима на кладовищі рідного села.

За життя Іван Драч охоче спілкувався з журналістами. В одному з інтерв’ю він розповів історію зі свого дитинства про перше кохання. Ним стала перша вчителька Фросина Федотівна. Митець пригадував, як виконував її завдання — писав гасло на червоному полотні. Робив це дуже повільно, адже так можна було якнайдовше побути поруч із коханою. Хлопчик мріяв, що в майбутньому вони одружаться і разом виховуватимуть трійко дітей Фросини Федотівни, адже їхній батько загинув на фронті.

Одружився Іван Федорович із жінкою на 9 років молодшою від нього на ім’я Марія (нар. 1946)^[13]. У подружжя народилось двоє дітей — син Максим (нар. 1965)^[13] та донька Мар'яна (нар. 1972). Діти створили власні сім’ї, подарувавши батькам онуків^[13]. Син не пережив батька, загинув 2009 року^[14][15].

Творчий шлях розпочав у період «хрущовської відлиги». Дебютував 1961, коли київська «Літературна газета» опублікувала його поему-трагедію «Ніж у сонці».

За радянських часів створив цілі цикли віршів, присвячених Леніну й комуністичній партії, до якої належав.

Цікавою видається вже перша збірка поета «Соняшник», у якій оспівувалась доля звичайної людини, невичерпність людського генія на теренах науки й техніки, бажання розгадати таємниці буття. І до сьогодні «візитковими» для Івана Драча є твори, які ще на початку 60-х захоплювали читачів неординарністю поетичного мислення: «Балада про соняшник» (котра дала назву й дебютній збірці) та «Етюд про хліб».

Твори були відомі в СРСР та за кордоном. Поезії було перекладено на російську (кілька окремих видань), білоруську, азербайджанську, латиську, молдовську, польську, чеську, німецьку та інші мови^[16].

• 1976 — Державна премія УРСР імені Тараса Шевченка за збірку поезій «Корінь і крона»
• 1983 — Державна премія СРСР
• 16 жовтня 1996 — орден князя Ярослава Мудрого V ступеня — за вагомий особистий внесок у розвиток національної культури, зміцнення зв'язків держави з українцями за її межами^[17]
• 21 серпня 2001 — орден князя Ярослава Мудрого IV ступеня — за значний особистий внесок у соціально-економічний та культурний розвиток України, вагомі трудові досягнення та з нагоди 10-ї річниці незалежності України^[18]
• 19 серпня 2006 — звання Герой України з врученням ордена Держави — за самовіддане служіння українському народові, втілене у поетичному слові та відстоюванні ідеалів свободи і демократії^[19]
• 19 серпня 2011 — відзнака Президента України — ювілейна медаль «20 років незалежності України»^[20]
• 2 вересня 2011 — почесний професор Київського університету імені Бориса Грінченка.^[21]
• 17 жовтня 2011 — орден князя Ярослава Мудрого III ст. — за визначний особистий внесок у збагачення національної культурно-мистецької спадщини, багаторічну плідну творчу та громадсько-політичну діяльність^[22]
• 2016 — відзнака Президента України — ювілейна медаль «25 років незалежності України».^[23]
• 6 березня 2017 — почесний доктор Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Вулиця Івана Драча у містах Івано-Франківськ, Ізмаїл, Київ, Ковель.

Поезії

• Соняшник (1962).
• Протуберанці серця (1965).
• Дихаю Леніним (1965).
• Балади буднів (1967).
• Поезії (1967).
• До джерел (1972).
• Корінь і крона (1974).
• Київське небо (1976).
• Дума про вчителя (драматична поема, 1977).
• Сонячний фенікс (1978).
• Сонце і слово (1978).
• Американський зошит (1980).
• Січнева балада 1924 року (1980).
• Шабля і хустина (1981).
• Драматичні поеми (1982).
• Київський оберіг (1983).
• Соняшник (1985).
• Теліжинці (1985).
• Храм сонця (1988).
  • «Чорнобильська мадонна» (1988)
• Противні строфи (2004^[24] / 2005^[25]).

Інше

• Збірка статей і нотаток «Духовний меч» (1983).
• Драч І. Ф., Кримський С. Б., Попович М. В. Григорій Сковорода: Біографічна повість. — К.: Молодь, 1984. — 214 с. — (Серія біографічних творів «Уславлені імена». Випуск 60).
• Драч І. Ф. Політика (статті, доповіді, виступи, інтерв'ю) (1997).
• Драч, І. Наближення [Текст]: поетичні переклади й статті / Іван Драч; упорядкування, вступ. ст. і комент. В. Брюґґена. — Х.: Фоліо, 2012. — 380 с.

Зібрання творів

• Вибрані твори. — Т. 1–2. — К., 1986.
• Твори у 3 томах. Київ: Фенікс. 2010^[26]
  • Т. 1 : Вірші та поеми // [передм. І. Дзюби ; післямова Д. Павличка ; іл. В. Перевальського], 2010. 335 с.
  • Т. 2 : Кіноповісті // [передм. Юрія Іллєнка], 2010. 388 с.
  • Т. 3 : Статті та есеї // [передм. В . Брюґґена ; післямова М. Жулинського], 2010. 541 с.

Переклади іншими мовами

Твори Драча було перекладено багатьма мовами:^[27][28]

Російською

• Иван Драч. Протуберанцы сердца: стихи, поэма ["Вишневый ветер"]. Авторизованый перевод с украинского: М. Максимова, В. Карпенко. Москва: Советский писатель. 1966. 90 ст.
• Иван Драч. На дне росы: стихи. Авторизованый перевод с украинского: Лев Смирнов. Москва: Молодая гвардия. 1976. 96 ст.
• Иван Драч. Солнечный гром: Стихи. Перевод с украинского: ?. Москва: Художественная литература. 1977. 204 ст.
• Иван Драч. Зеленые врата: Стихи. Перевод с украинского: ? ; жудожник: Н. В. Фадеева. Москва: Советский писатель. 1980. 144 ст. (передрук у 1986 році)
• Иван Драч. Подсолнух: Стихотворения. Перевод с украинского: ?; Предисловие: Борис Олейник. Москва: Молодая гвардия. 1983. 124 ст.
• Иван Драч. Американская тетрадь: стихи, траматическая поема. Авторизованый перевод с украинского: Юрий Меженко. Москва: Советский писатель. 1984. 182 ст.
• Иван Драч. Избранное. Перевод с украинского: ?; предисловие: Левон Мкртчан. Москва: Художественная литература. 1987. 397 ст.
• Иван Драч. Духовный меч: литературно-критические статьи и эссе. Авторизованый перевод с украинского: Е. К. Дейч, Л. С. Танюк. Москва: Советский писатель. 1988. 366 ст.
• Иван Драч. Слово.^[29] Перевод с украинского: ?. Київ: Либідь. 2009. 448 ст. ISBN 978-966-06-0547-3

Білоруською

• Іван Драч. Мелодыя каліны: паэзія. З укр. пер. і ўступ. артыкул: Рыгор Барадулін. Мінск: Мастацкая літаратура. 1981. 142 ст.

Автор сценаріїв фільмів:

• «Криниця для спраглих» (1964),
• «Камінний хрест» (1968),
• «Іду до тебе» (1971),
• «Пропала грамота» (1972),
• «Дід лівого крайнього» (1974),
• «І в звуках пам'ять відгукнеться...» (1986),
• мультфільму «Крила»,
• «Вечори на хуторі біля Диканьки» (1983),
• «Мама, рідна, любима...» (1986, у співавт.),
• «Зона» (1988, у співавт.),
• «Вінчання зі смертю» (1992, у співавт.),
• «Таємниця Чингісхана» (2002, у співавт.) тощо.

Автор спогадів про С. Параджанова «Трагічна квітка» (див.: Сергій Параджанов. Злет. Трагедія. Вічність. К., 1994). Очолював Меморіальний фонд Івана Кавалерідзе.

І. Драчу присвячено телефільм Р. Єфіменка «Іван Драч. Кредо» (1990).

• Драч, І. Іду до тебе [Текст]: кіноповісті / Іван Драч. — К.: Радянський письменник, 1970. — 182 с.
• Драч, І. Криниця для спраглих. Кіно [Текст] / Іван Драч; упоряд. І. Рябчий; передм., фільмогр. С. Тримбача; худож.-оформлювач О. Гугалова. — Х.: Фоліо, 2017. — 589 с.

• Письменники Радянської України. — К., 1970. — С. 134—135.
• Письменники Радянської України. — К., 1976. — С. 101.
• Українська Радянська Енциклопедія. — 2-е видання. — Т. 3. — К., 1979. — С. 467.
• Письменники Радянської України. — К., 1981. — С. 77.
• Жулинський М. Г. Драч Іван Федорович // Українська літературна енциклопедія. — Т. 2. — К., 1990. — С. 108—109.
• Митці України: Енциклопедичний довідник. — К., 1992. — С. 226.
• Письменники України. — Дніпропетровськ, 1996. — С. 83-84.
• Хто є хто в українській політиці. — Випуск 3. — К., 1996. — С. 91.
• Мистецтво України: Біографічний довідник. — К., 1997. — С. 220—221.
• Шевченківські лауреати 1962—2001: Енциклопедичний довідник. — К., 2001. — С. 150—154.
• Абліцов В. Г. Драч Іван Федорович [Архівовано 25 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України. — Т. 2. — К., 2005. — С. 461.
• УСЕ Універсальний словник-енциклопедія. — 4-е видання. — 2006. — С. 412.
• Спілка кінематографістів України. К., 1985. — С.54;
• Кино: Энциклопедический словарь. М., 1987. — С.132;
• УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія. К., 1999. — С.447;
• Три дні вересня вісімдесят дев'ятого. Матеріали Установчого з'їзду Народного руху України за перебудову. К.: 2000; С. 496.

• Ільницький М. Іван Драч. — К., 1986.
• Ткаченко А. О. Іван Драч. — К., 1988.
• Ковтун В. Іван Драч: Спроба портрета українського політика, — К., 1998.
• Ткаченко А. Іван Драч — поет, кінодраматург, політик. — К., 2000.

• Новиченко Леонід. Іван Драч — новобранець поезії // Драч І. Соняшник. — К., 1962.
• Іванисенко В. На відстані серця // Драч І. Поезії. — К., 1967.
• Острик Михайло. Жива, гаряча поезія // Проблеми. Жанри. Майстерність: Літературно-критичні статті. — Випуск 1. — К., 1976. — С. 203—210.
• В сузір'ї лауреатів // Україна. — 1983. — 4 грудня (№ 49). — С. 5.
• Шевчук Валерій. Дерево поезії Івана Драча // Україна. — 1986. — 12 жовтня (№ 41). — С. 6—7.
• Деревич П. Поету і громадянину // Прапор Жовтня. — 1988. — 1 листопада. — С. 3.
• Ткаченко Анатолій. Кіномуза Івана Драча (Замість ювілейного панегірика) // Українське слово. — 1996. — 17 жовтня. — С. 6.
• Ільницький Микола. «Сприймати світ до всіх його глибин» / М. Ільницький // Дивослово. — 2006. — № 10. — С. 43-47; № 11. — С. 55-57.
• Бурбан В. Крила Івана Драча // Культура і життя. — 2006. — 1 листопада. — С. 1.
• Дзюба Іван. «Народжуйте себе допоки світу…» // Драч, І. Берло [Текст]: книга поезій. — К.: Грамота, 2007. — С. 5-26.
• Витвицький, Володимир. Високе небо Драчевого слова [Архівовано 23 жовтня 2021 у Wayback Machine.] / В. Витвицький // Голос України. — 2010. — 13 листопада. — С. 7.
• Брюґґен Володимир. Література і час // Наближення [Текст]: поетичні переклади й статті / Іван Драч. — Х.: Фоліо, 2012. — С. 4-15.
• «Ти побудь, малий, хоча б поетом… [Архівовано 19 жовтня 2021 у Wayback Machine.]» [разом з останньою передмовою Івана Драча «Таїна Андрія»] // Голос України. — 2021. — 19 жовтня. — С. 13.
• Ткаченко Анатолій. «На рівні божих партитур…» // Драч, І. Крила [Текст]: поезії 1980—1990 років / Іван Драч; упоряд. І. Рябчій; худож.-оформлювач О. Гугалова. — Х.: Фоліо, 2016. — С. 3-44.
• Тримбач Сергій. Іван Драч як кінематограф // Драч, І. Криниця для спраглих. Кіно [Текст] / Іван Драч; упоряд. І. Рябчий; худож.-оформлювач О. Гугалова. — Х.: Фоліо, 2017. — С. 3-12.
• Філіпчук Георгій. «Перекладаючи» Дію Івана Драча [Архівовано 23 жовтня 2021 у Wayback Machine.] / Г. Філіпчук // Слово Просвіти. — 2018. — 28 червня. — С. 3-4.
• Жулинський Микола. Ось і закотилося сонце смутку Івана Драча [Архівовано 23 жовтня 2021 у Wayback Machine.] // Слово Просвіти. — 2018. — 28 червня. — С. 6.
• Ветрова, Алина. Его позвали с собой. О чём жалел и чем гордился Иван Драч [Архівовано 24 жовтня 2021 у Wayback Machine.] / А. Ветрова // Аргументы и факты в Украине. — 2018. — № 26. — С. 19.

• Довідник «Хто є хто в Україні», видавництво «К. І.С» [Архівовано 18 квітня 2021 у Wayback Machine.]
• Зміст творів Івана Драча [Архівовано 6 грудня 2007 у Wayback Machine.]
• Почесні імена України — еліта держави II. Видавництво Логос Україна [Архівовано 2 лютого 2014 у Wayback Machine.]
• Іван Драч — народний депутат України
• Іван Федорович Драч: біографія
• Драч Іван: життя та творчість [Архівовано 21 грудня 2012 у Wayback Machine.]
• Іван Драч: «Я прийшов знайти, а не шукати…» (інтерв'ю)
• Поезія Івана Драча [Архівовано 16 квітня 2021 у Wayback Machine.]
• Іван Драч: Не простиш — ні з ким і поговорити буде (Інтерв'ю до 75-ліття поета.). Україна молода. 14-15 жовтня 2011 року [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Бути поетом і громадянином. До 80-річчя від дня народження І. Драча (1936) // Дати і події [Архівовано 2 лютого 2017 у Wayback Machine.], 2016, друге півріччя : календар знамен. дат № 2 (8) / Нац. парлам. б-ка України. — Київ, 2016. — С. 90-94.
• Іван Драч. Література. Кінематограф. Політика: біобібліогр. покажч. [Архівовано 2 лютого 2017 у Wayback Machine.] / упоряд.: Г. В. Волянська, Л. А. Кухар; авт. нарису Л. Б. Тарнашинська; ДЗ «НПБУ». — Київ: Основа, 2011.– 516, [16] с.: іл. — (Шістдесятництво: профілі на тлі покоління ; вип. 14).
• Іван Драч. Література. Кінематограф. Політика: біобібліогр. покажч. / М-во культури України, Держ. закл. «Нац. парлам. б-ка України» ; авт. вступ. ст.: С. В. Тримбач, В. Г. Ковтун ; упоряд.: Г. В. Волянська, Л. А. Кухар ; наук. ред. В. О. Кононенко. — Київ: Основа, 2011. — 514, 1 с. : іл., 8 арк. фот. — (Шістдесятництво: профілі на тлі покоління ; вип. 14). [Архівовано 19 вересня 2020 у Wayback Machine.]
• https://www.perets.org.ua/Журнал_перець_1986_19/?page=3 [Архівовано 28 квітня 2021 у Wayback Machine.]