Міщенко Дмитро Олексійович — Вікіпедія

Міщенко Дмитро Олексійович
Народився18 листопада 1921(1921-11-18)
Степанівка Перша, Україна
Помер4 квітня 2016(2016-04-04) (94 роки)
Київ, Україна
Країна СРСР
 Україна
Діяльністьписьменник, літературознавець, редактор
Сфера роботитворче та професійне письмоd[1], історичний роман[1], літературознавство[1] і редагування[1]
Alma materФілологічний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1951)
Мова творівукраїнська
Жанрісторичний роман
ЧленствоСпілка радянських письменників України
ПартіяКПРС
Учасникнімецько-радянська війна
Нагороди
орден Вітчизняної війни I ступеня орден Червоної Зірки медаль «За трудову відзнаку» медаль «За оборону Сталінграда» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «За взяття Берліна» медаль «За визволення Праги»
Грамота Президії Верховної Ради УРСР Національна премія України імені Тараса Шевченка медаль А. С. Макаренка
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Міщенко.

Дмитро́ Олексі́йович Мі́щенко (18 листопада 1921, Степанівка Перша — 4 квітня 2016, Київ) — український письменник, літературознавець, кандидат філологічних наук з 1955 року; член Спілки письменників України з 1956 року.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 18 листопада 1921 року в селі Степанівці Першій (нині Приазовський район Запорізької області, Україна) в селянській сім'ї. У 1941 році закінчив середню школу. У Червоній армії з серпня 1941 року[2]. Після короткострокового навчання в Краснодарському мінометному училищі відбув на фронт німецько-радянської війни. Як командир батареї польової артилерії брав участь у боях на Південному, Сталінградському, Південно-Західному, Першому, Другому та Четвертому Українських фронтах, у штурмі Берліна і звільненні Праги. Нагороджений орденами Вітчизняної війни І ступеня (23 травня 1944), Червоної Зірки (23 жовтня 1944)[2]. Член ВКП(б) з 1945 року.

Протягом 1946—1951 років навчався на філологічному факультеті Київського державного університету імені Тараса Шевченка, а з 1951 по 1954 рік — в аспірантурі того ж університету. 1955 року захистив кандидатську дисертацію «Розвиток реалізму в творчості Михайла Коцюбинського»[3].

Був на видавничий роботі, зокрема у 1954—1956 роках працював старшим редактором видавництва «Радянський письменник»; у 1956—1961 роках — заступником головного редактора Держлітвидаву України; у 1961—1964 роках — старшим редактором та у 1964—1973 роках — головним редактором видавництва «Радянський письменник»[3]. Помер у Києві 4 квітня 2016 року.

Творчість

[ред. | ред. код]

Друковатися почав з 1949 року (стаття «Великий реаліст» про Панаса Мирного). У творчому доробку — повісті, оповідання, романи, зокрема історичні. Писав про сучасність і героїчне минуле українського народу. Автор книжок:

оповідання і повісті
  • «Сини моря» (1955);
  • «Весняна повінь» (1960);
  • «Батьківська лінія» (1960);
  • «Доля поета» (1961);
  • «Очі дівочі» (1964);
  • «Шибенники» (1965);
  • «Ніна Сагайдак» (1966; 1970, 1986 — російською);
  • «У морі затишку немає» (1970);
  • «Віра, надія, любов» (1971; 1979, 1991 — російською);
  • «Особисто відповідальний» (1973; 1974 — російською; 1978 — болгарською);
  • «Земля гонить соки» (1976);
  • «Друге заміжжя» (1980);
романи
  • «Сіверяни» (1959, 1961, 1969, 1981, 1999; 1972 — росйською; 1986 — англійською);
  • «Чому несходяться дороги» (1963, 1967, 1971; 1974 — російською);
  • «Вітри приносять грозу» (1968, 1971, 1981; 1979 — російською);
  • «Честь роду» (1977, 1986);
  • «Найвищий закон» (1978, 1981; 1986, 1991 — російською);
  • «Синьоока Тивер» (1983, 1985, 1986, 1991; 1990—1991, 1996 — російською);
  • «Лихі літа ойкумени» (1985, 1991; 1990-91 — російською);
  • «Розплата» (1987, 1991);
  • «Полювання на Жар-птицю» (1990);
  • «Хліб наш насущний» (1990);
  • «Бунтівний князь» (1993);
  • «Батальйон необмундированих» (1995; 1991 — російською);
  • «Згубні вітри над оазою» (1997);
  • «Не полишу тебе самотньою» (1997).

Автор монографії «Розвиток реалізму в творчості Михайла Коцюбинського» (1957).

1991 у Києві вийшло 2-томне видання «Вибрані твори».

В останні роки життя часто виступав у пресі з публіцистичними статтями.

Відзнаки

[ред. | ред. код]

Сім'я

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ а б Мищенко Дмитрий Алексеевич / Память народа. (рос.)
  3. ↑ а б в г Міщенко Дмитро Олексійович / Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка.

Література

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Міщенко_Дмитро_Олексійович&oldid=43670505