Курков Андрій Юрійович — Вікіпедія

У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Курков.
Андрій Курков
рос. Андрей Курков
Відень, 2022'
Народився23 квітня 1961(1961-04-23) (63 роки)
Будогощ, Ленінградська область, РРФСР
ГромадянствоУкраїна Україна
Національністьукраїнець
Діяльністьписьменник, сценарист
Сфера роботитворче та професійне письмоd[1], проза[1], документальна література[1], дитяча література[1] і сценарій[1]
Alma materКиївський національний лінгвістичний університет
Мова творівросійська
українська
Жанрпроза
Magnum opusПікнік на льоду
ЧленствоНаціональна спілка письменників України і Національна спілка кінематографістів України
Нагороди
Золотий письменник України
Золотий письменник України
CMNS: Курков Андрій Юрійович у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Андрі́й Ю́рійович Курко́в (нар. 23 квітня 1961, Будогощ, Ленінградська область, Російська РФСР) — український письменник,[4][5] журналіст, кіносценарист. Президент Українського ПЕН (2018—2022).

Усі ранні твори Курков написав російською.

Дитячу книжку українською Курков вперше написав 2014 року; це була казка «Маленьке левеня і львівська мишка» для видавництва ВСЛ.[6][7]

Дорослу нехудожню книгу українською Курков вперше написав 2017 року; це була публіцистична біографічна книга у жанрі нон-фікшн «Рух „Емаус“: Історія солідарності» для видавництва Астролябія.[8]

Дорослу художню книгу українською[прим. 1] Курков вперше написав 2020 року; це був пригодницький роман «Ключі Марії» (робоча назва «Іній в очах її») для видавництва Фоліо (у співавторстві з Юрком Винничуком).[10][11]

Життєпис

[ред. | ред. код]

Андрій Курков народився у 1961 у російському селі Будогощ Ленінградської області.[12] З раннього дитинства живе у Києві. Після школи працював завклубом, завідувачем бібліотеки в санаторії в Пущі-Водиці, діловодом тощо. Також закінчив курси перекладачів японської мови в Інституті інформації (на «Либідській»).[13] 1983 — закінчив Київський державний педагогічний інститут іноземних мов. Працював випусковим редактором багатотиражки Київського політеху, редактором видавництва «Дніпро». У віці 24-х років пішов служити на альтернативну службу: з 1985 до 1987 служив охоронцем в Одеській виправній колонії № 51.

Перша публікація — гумореска у київському виданні «Рабочая газета» у 1979 році. Перший сценарій до фільму «Поляна сказок» (працював як «літературний раб»: у титрах сценаристом зазначено Кіра Буличова, який за нього отримав приз на Братиславському кінофестивалі).

Працював сценаристом на кіностудії О. Довженка, викладав у Белл Коледжі (Кембридж, Англія). З 1988 член англійського ПЕН-клубу. Член Спілки кінематографістів України (з 1993) та Національної спілки письменників (з 1994). З 1998 — член Європейської кіноакадемії. З 1998 — постійний член журі премії Європейської кіноакадемії «Фелікс». У 2011 входить до складу журі літературного конкурсу «Юне слово». Одружений з ірландкою Елізабет Шарп (консультант у Британській раді в Україні), виховує трьох дітей.[14]

Письменницька кар'єра

[ред. | ред. код]

Андрій Курков є автором понад 20 книг, серед яких як дорослі романи, так і казки для дітей. Курков також є автором понад 20 сценаріїв для художніх та документальних фільмів. Російськомовне видання його найпопулярнішого роману «Пікнік на льоду» було продано в Україні накладом 150 тисяч примірників. Існує надзвичайно поширений міф ніби Курков є «єдиним російськомовним письменником, чиї книжки потрапили в топ-десятку європейських бестселерів», та навіть сам автор давно спростував це хибне твердження, зазначивши, що, наприклад, російська письменниця Людмила Улицька вже не раз потрапляла у список бестселерів Швейцарії та Німеччини.[15]

Книги Куркова перекладені 36 мовами. Найбільше книжок перекладено німецькою (для Австрії, Німеччини, Швейцарії). Також велику кількість його творів перекладено французькою, англійською, та українською. Водночас письменник стверджує, що його наклади в Україні невеликі порівняно з іноземними накладами.[16]

Курков Андрій Юрійович

На початку 2005 року російське видавництво «Петербургский писатель», що раніше співпрацювало з Курковим, перестало видавати його твори в Росії. Пан Курков вважав такі дії політично вмотивованими, та заявляв, що однією з можливих причин цього були його заяви у пресі під час Помаранчевої Революції, у яких він дав негативну оцінку офіційній політиці Росії щодо втручання в українську політику і зокрема спроби вплинути на результати президентських виборів в Україні 2004 року.

Як виявилося, проблеми з видавництвом книг Куркова в Росії тривали дуже недовго й вже в тому ж 2005-му році романи Куркова знову почали видаватися в Росії, але цього разу видавництвом «Амфора» (Санкт-Петербург). Ба більше, після того, як книжки Куркова знову почали видавати в Росії, його також почали запрошують виступати у різні міста Росії, такі як Красноярськ, Москві, та Калінінград. У 2006 році Курков також став членом журі Російської премії[ru] (премія для письменників, котрі пишуть російською мовою, але не живуть у Росії).[17] Курков продовжував бути членом журі «Російської премії» щорічно включно до 2013 року. 2011 року після оголошення складу журі «Російської премії—2011», Курков заявив, що «Російська мова споконвіку була певним культурним повітрям, яким дихають творчі люди на всіх континентах нашої планети. Саме „Російська премія“ відстежує це дихання та допомагає авторам, не зважаючи на відстань, почути дихання один одного.»[18]

В Україні переклади українською мовою творів Куркова виходять у видавництвах «Фоліо» (Харків), НК-Богдан (Тернопіль), Махаон-Україна (Київ), KM Publishing (Київ), Грамота (Київ), Джерела-М (Київ), Нора-Друк (Київ), Президент (Київ), Апріорі (Львів), та ВСЛ (Львів).

У березні 2023 року книга Андрія Куркова «Львівська гастроль Джиммі Хендрікса» у перекладі Рубена Вуллі увійшла до довгого списку Міжнародної Букерівської премії 2023 року.[19]

Громадська та політична позиція

[ред. | ред. код]

У квітні 2001 року у статті «Етнічна кухня України» для видання Index of Censorship критично висловився щодо статусу російської мови в Україні:

Для мене, письменника, людині яка заробляє на життя літерами та словами які складаються у романи та оповідки, найцікавішим є саме етно-лінгвістичний поділ [України]. А цікавить мене цей поділ найбільше, оскільки як письменник (продавець слів), я пишу своєю рідною мовою — російською. А станом на зараз, російська мова не має жодного офіційного статусу в Україні. Пушкін та Толстой вивчаються [в українських школах] як зарубіжна література!
Оригінальний текст (англ.)
But for me, as a man of letters, a person who earns his living by letters and words put together in novels and tales, it is first and foremost the ethnic-linguistic criteria that interest me. And they interest me first and foremost because as a writer (a trader in words), I write in my mother tongue, Russian. And today, the Russian language has no official status in Ukraine; Pushkin and Tolstoy are taught as foreign literature.[20]

У серпні 2011 року у своїй статті для британського видавництва Penguin Random House Company заявив, що вважає себе російськомовним українським письменником:

[...] для своїх читачів я український письменник і лише для радикальних націоналістів я стороння людина — російський письменник, що проживає в Україні. Одначе, в Україні існує традиція російськомовних письменників: Булґаков, Гоголь, Ґросман та багато інших народилися та жили в Україні. Мені здається, що суспільству набридло обговорення на тему хто має вважатися українським письменником. Зрештою, найголовніший літератор України, Тарас Шевченко, написав всю прозу та половину своїх поезій російською мовою[21].
Оригінальний текст (англ.)
[...] for my readers I am a Ukrainian writer, while for the radical nationalists I am an outsider – a Russian writer living in Ukraine. However, there has been a tradition of Russian speaking writers in Ukraine: Bulgakov, Gogol, Grossman and many others who were born and lived in Ukraine. It seems to me that society is tired of discussing who should be considered a Ukrainian writer. After all, Ukraine’s main literary figure, Taras Shevchenko, wrote all his prose and half his poetry in Russian.[22]

У липні 2015 року у телепрограмі «Остання барикада» заявив, що в Україні вже давно потрібно було створити окремий «Інститут російської мови» при Національній Академії Наук України. Зокрема, говорячи про мовну проблему в Україні, пан Курков заявив, що винними у виникненні мовних конфліктів є українська влада, яка неправильно поводить себе стосовно російськомовних громадян України[23]. У січні 2018 року у одному з інтерв'ю українським ЗМІ Курков заявив, що Україна повинна «зробити російську мову своєю культурною власністю» і повторив свою попередню тезу про необхідність створення «Інституту російської мови» при НАН України[24][25][26][27]. У тому ж січневому інтерв'ю, Курков підкреслює що Україна має формувати «пантеон російськомовної еліти України — політиків, істориків, археологів, письменників і поетів»[28].

Наприкінці січня 2018 на сайті «Радіо свобода» написав відповідь на публікацію В'ятровича від 25 січня про підступність «русского міра»[29]. Критикуючи тези В'ятровича про підступність «русского міра», Курков заявив, що для нього Висоцький чи Булгаков — це не російська, а світова культура, тож відмова від них означала би відмову від частини світової культури[30]. Курков також зробив заявив, що тези В'ятровича можуть призвести до появи «національних дружин», що будуть наводити «український порядок» та перевіряти чи є громадяни прибічниками митців «русского міра».[29]

Керівництво Українського ПЕНу, очолюване з 2018 року письменником Андрієм Курковим, публічно підтримало українофобські мистецькі акції. У знак протесту за антиукраїнську позицію керівництва Українського ПЕНу, з нього вийшли письменник Іван Малкович та перекладач Максим Стріха.

Бібліографія

[ред. | ред. код]

Прозові твори

[ред. | ред. код]
Список вибраних творів[31]:
Романи та повісті:
№ Назва російською Рік друку російською Назва українською Рік друку українською Видавництво
1 Нападение (повість) 1989 не перекладено н/д н/д
2 Деклассированные (повість) 1990 не перекладено н/д н/д
3 Не приведи меня в Кенгаракс (повість) 1991 не перекладено н/д н/д
4 Любимая песня космополита (повість) 1992 не перекладено н/д н/д
5 Бикфордов мир 1993 Бікфордів світ
(пер. В. С. Бойка)[32]		 2013 Харків: Фоліо
6 Приятель покойника / Милый друг, товарищ покойника 1995 Приятель небіжчика
(пер. Лесь Герасимчук)[33]		 2003
2018		 Київ: Грамота
Харків: Фоліо (2018)[34]
7 Пикник на льду / Смерть постороннего (Пикник на льду № 1) 1996 Смерть чужого
Пікнік на льоду
(пер. Лесь Герасимчук)[33][35]		 2000, 2003, 2017 Київ: Міжнародний громадсько-політичний журнал «Президент»
Київ: Грамота
Харків: Фоліо
8 Добрый ангел смерти 1998 Лагідний янгол смерті
(пер. Віта Левицька)[36]		 2009 Київ: KM Publishing
9 Игра в отрезанный палец 1998 Гра у відрізаний палець
(пер. В. М. Верховня)[37]		 2014 Харків: Фоліо
10 Любимая песня космополита (роман) 1998 Улюблена пісня космополіта
(пер. В. Саган)[38]		 2005 Тернопіль: Навчальна книга — Богдан
11 География одиночного выстрела (Трилогия):
Сказание об истинно народном контролёре, Судьба попугая, Пуля нашла героя		 2000 не перекладено н/д н/д
12 Закон улитки (Пикник на льду № 2) 2002 Смерть або Закон равлика
(пер. Лесь Герасимчук)[33]		 2003, 2017 Київ: Грамота
Харків: Фоліо
13 Сады господина Мичурина 2002 не перекладено н/д н/д
14 Не надо бояться темноты (повість) 2002 не перекладено н/д н/д
15 Игры по-взрослому (повість) 2003 Ігри по-дорослому (гра друга)
(пер. Лесь Герасимчук)[33]		 2003 Київ: Грамота
16 Форель à la нежность (повість) (Форель á la нежность-1) 2003 Форель à la ніжність
(пер. Лесь Герасимчук)[33]		 2003 Київ: Грамота
17 Последняя любовь президента 2004 Останнє кохання президента
(пер. В. Саган)
(пер. В. Бойко)[39]		 2005, 2019 Тернопіль: Навчальна книга — Богдан
Харків: Фоліо
18 Ночной молочник 2007 Нічний молочник
(пер. О. Сливинського)[40]		 2008 Київ: Нора Друк
19 Садовник из Очакова 2010 Садівник з Очакова
(пер. Т. Наумко)[41]		 2012 Львів: Апріорі
20 Укус и поцелуй. (Форель á la нежность-2) (повість) 2011 не перекладено н/д н/д
21 Львовская гастроль Джими Хендрикса 2012 Львівська гастроль Джимі Хендрікса
(пер. В. Бойко)		 2012 Харків: Фоліо
22 Дневники Майдана 2015 Щоденник Майдану та Війни
(пер. В. Бойко)		 2018 Харків: Фоліо
22 Шенгенская история 2016 Шенгенська історія
(пер. Євген Тарнавський)		 2017 Харків: Фоліо
23 Серые пчелы 2018 Сірі Бджоли
(пер. Катерина Ісаєнко)		 літо 2018 Харків: Фоліо
Нон-фікшн:
№ Назва російською Рік друку російською Назва українською Рік друку українською Видавництво
16 Н/д Н/д Рух «Емаус»: Історія солідарності 2017 Львів: Астролябія
Оповідання:
№ Назва російською Рік друку російською Назва українською Рік друку українською Видавництво
16 Тонкая математика страсти 2004 Математика пристрасті
(пер. Наталка Сняданко)[42]		 2005 Київ: Джерела-М
Дитячі книжки:
№ Назва російською Рік друку російською Назва українською Рік друку українською Видавництво
1 Непроданный 1988 не перекладено н/д н/д
2 Великое воздухоплавательное путешествие 1990 Велика повітроплавна подорож
(пер. В. Германа)[43]		 2003 Київ: Махаон-Україна
3 Школа котовоздухоплавания 1990 Школа котоповітроплавання
(пер. Г. Осадко)[44]		 2009 Тернопіль: Навчальна книга — Богдан
4 11 необыкновенностей из жизни чепухоносиков, их друзей и знакомых 1991 Пригоди пустомеликів та інші історії
(пер. В. Германа)[43]		 2003 Київ: Махаон-Україна
5 Абрикосово-повидловый праздник 1993 Абрикосово-повидлове свято
(зі збірки «Казка про пилососика Гошу»)
(пер. Г. Осадко)[45]		 2008 Тернопіль: Навчальна книга — Богдан
6 Гоша и Дырка-в-Потолке 1993 Гоша і Дірка-В-Стелі
(зі збірки «Казка про пилососика Гошу»)
(пер. Г. Осадко)[45]		 2008 Тернопіль: Навчальна книга — Богдан
7 Знакомство с Телефункеном 1993 Знайомство з Телефункеном
(зі збірки «Казка про пилососика Гошу»)
(пер. Г. Осадко)[45]		 2008 Тернопіль: Навчальна книга — Богдан
8 Кухонные приключения Гоши 1993 Кухонні пригоди Гоші
(зі збірки «Казка про пилососика Гошу»)
(пер. Г. Осадко)[45]		 2008 Тернопіль: Навчальна книга — Богдан
9 Ночной гость 1993 Нічний гість
(зі збірки «Казка про пилососика Гошу»)
(пер. Г. Осадко)[45]		 2008 Тернопіль: Навчальна книга — Богдан
10 Папа на пенсии 1993 Тато на пенсії
(зі збірки «Казка про пилососика Гошу»)
(пер. Г. Осадко)[45]		 2008 Тернопіль: Навчальна книга — Богдан
11 Сказки про пылесосика Гошу 1993 Казка про пилососика Гошу (зі збірки «Казка про пилососика Гошу»)
(пер. Г. Осадко)[45]		 2008 Тернопіль: Навчальна книга — Богдан
12 Сказка про Катю и серого кота 1993 не перекладено н/д н/д
13 Приключения Чема и Бакти 1995 не перекладено н/д н/д
14 Приключения чепухоносиков 2006 Пригоди пустомеликів та інші історії
(пер. В. Германа)[43]		 2003 Київ: Махаон-Україна
15 Сказка про лохматность 2008 Казка про кудлатість
(пер. Ю. Позаяк)[46]		 2009 Тернопіль: Навчальна книга — Богдан
16 Сказка про робота 2008 Казка про робота
(пер. Г. Осадко)[47]		 2011 Тернопіль: Навчальна книга — Богдан
17 Почему ежика никто не гладит н/д Чому їжачка ніхто не гладить
(пер. Ірина Дем'янова)[48]		 2012 Тернопіль: Навчальна книга — Богдан
18 н/д н/д Маленьке левеня і львівська мишка[49]
(пер. н/д)		 2014 Львів: Видавництво старого лева
Андрій Курков у Вінниці, жовтень 2012

Сценарії

[ред. | ред. код]

Укладач

[ред. | ред. код]
  • Щоденник біженця. Сучасна проза Закарпаття.[50] Укладач: Андрій Курков. Київ: Альтпрес, 2010. 358 стор. ISBN 9789665424291 (Євроформат)

Переклади українською

[ред. | ред. код]

Романи:

  • Андрій Курков. Смерть чужого (Пікнік на льоду-1). Переклад з російської та передмова: Лесь Герасимчук. — Київ: Міжнародний громадсько-політичний журнал «Президент», 2000. — 224 с. — ISBN 966-95791-0-4
    • (передрук) Андрій Курков. Пікнік на льоду. Переклад з російської: Лесь Герасимчук. Харків: Фоліо. 2017. 251 стор. ISBN 978-966-03-7959-6
  • Андрій Курков. Ігри по-дорослому: Політичний. детектив. У 2 томах (до 1 тому увійшов роман Ігри по-дорослому (гра друга), Приятель небіжчика, Смерть чужого (Пікнік на льоду-1)). Переклад з російської: Л. А. Герасимчук. Київ: Грамота, 2003. — (Серія «Нова проза»). Том 1. 2003. — 472 стор. — ISBN 978-9-66806-6-252[51]
    • (передрук) Андрій Курков. Приятель небіжчика. Переклад з російської: Лесь Герасимчук. Харків: Фоліо. 2018. 234 стор. ISBN 978-966- 03-8125- 4
  • Андрій Курков. Ігри по-дорослому: Політичний. детектив. У 2 томах (до 2 тому увійшли романи Смерть або Закон равлика (Пікнік на льоду-2), Форель á la ніжність (з циклу старі таємниці)). Переклад з російської: Л. А. Герасимчук. Київ: Грамота, 2003. — (Серія «Нова проза»). Том 2. 2003. — 559 стор. — ISBN 978-9-66806-6-269[51]
    • (передрук) Андрій Курков. Закон равлика. Переклад з російської: Лесь Герасимчук. Харків: Фоліо. 2017. 459 стор. ISBN 978-966-03-7967-1
  • Андрій Курков. Улюблена пісня космополіта. Переклад з російської: В. Саган. Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2005. — 256 с. — ISBN 966-692-532-Х
  • Андрій Курков. Математика пристрасті. Переклад з російської: Наталка Сняданко. Київ: Джерела-М, 2005. 61 стор. ISBN ? (Роман-газета № 3(15))
  • Андрій Курков. Остання любов президента. Переклад з російської: В. Саган. Тернопіль: Навчальна книга — Богдан. 2005. 473 стор. ISBN 966-692-603-2
  • Андрій Курков. Нічний молочник. Переклад з російської: О. Сливинський. Київ: Нора-Друк, 2008. — 390 с. (серія «Популярні Книжки»). — ISBN 978-966-2961-32-4
  • Андрій Курков. Лагідний янгол смерті. Переклад з російської: В. Левицька. — Київ: KM Publishing, 2009. — 384 с. (серія «Фієста»). ISBN 978-966-424-133-2
  • Андрій Курков. Садівник з Очакова. Переклад з російської: Т. Наумко. Львів: Апріорі, 2012. — 280 с. — (Сучасна українська проза). — ISBN 978-617-629-051-3
  • Андрій Курков. Львівська гастроль Джимі Хендрікса. Переклад з російської: В. С. Бойка. Харків: Фоліо, 2012. — 442 с. — ISBN 978-966-03-6040-2
    • (перевидання) Андрій Курков. Львівська гастроль Джимі Хендрікса. Переклад з російської: В. С. Бойка; редакція: Є. Мезенцев. Харків: Фоліо, 2013. — 448 с. — ISBN 978-966-03-5887-4
  • Андрій Курков. Бікфордів світ. Переклад з російської: В. С. Бойка. Харків: Фоліо, 2013. — 378 с. — ISBN 978-966-03-6523-0
    • (передрук) Андрій Курков. Бікфордів світ. Переклад з російської: Віктор Бойко. Київ: Довженко Букс, 2019. — 380 с. ISBN 978-617-7463-62-6
    • (передрук) Андрій Курков. Бікфордів світ. Переклад з російської: Віктор Бойко. Харків: Фоліо, 2019. — 384 с. ISBN 978-966-03-6504-9
  • Андрій Курков. Гра у відрізаний палець. Переклад з російської: В. М. Верховня. Харків: Фоліо, 2014. — 536 с. ISBN 978-966-03-7291-7
  • Андрій Курков. Шенгенська історія. Переклад з російської: Євген Тарнавський. Харків: Фоліо, 2017. — 715 с. ISBN 978-966-03-7917-6
  • Андрій Курков. Сірі бджоли. Переклад з російської: Катерина Ісаєнко. Харків: Фоліо, 2018. — 304 с. ISBN 978-966-03-8247-3
  • Андрій Курков. Щоденник Майдану та Війни. Переклад з російської: Віктор Бойко. Харків: Фоліо, 2018. — 336 с. ISBN 978-966-03-8192-6
  • Андрій Курков. Остання любов президента. Переклад з російської: Віктор Бойко. Харків: Фоліо. 2019. 576 стор. ISBN 978-966-03-8318-0
  • Андрій Курков. Війна [Щоденник Майдану на війні, Сірі бджоли]. Переклад з російської: Віктор Бойко, Катерина Ісаєнко. Харків: Фоліо, 2019. — 636 с. ISBN 978-966-03-8646-4
  • Андрій Курков. Книга пінгвіна Мишка [Пікнік на льоду, Закон равлика]. Переклад з російської: Лесь Герасимчук. Харків: Фоліо, 2019. — 714 с. ISBN 978-966-03-8645-7
  • Андрій Курков. Різдвяний сюрприз [Різдвяний сюрприз (оповідання), Моя улюблена різниця (оповідання), Шенгенська історія (роман)]. Переклад з російської: Віктор Бойко, Євген Тарнавський. Харків: Фоліо, 2019. — 745 с. ISBN 978-966-03-8737-9

Дитячі книги:

  • 1. Андрій Курков. Пригоди Пустомеликів та інші історії. Переклад з російської: Володимир Герман; ілюстрації: Юлія Ясинська. Головн. редактор Слабошпицька Людмила Пилипівна. — Київ: Махаон, 2003. — 112 стор., тир. 10000, 17×23,7 (см), тверд. палітур., видано за сприяння ВАТ «Банк „ Український капітал“», (Серія «Всі-всі-всі найулюбленіші книжки»). ISBN 966-605-352-7
  • 2 Андрій Курков. Казка про кудлатість. Переклад з російської: Ю. Позаяк; ілюстрації: Д. Лисенко. Київ: Альтерпрес, 2008. — 15 стор. (Серія «Твоя перша книжка»). ISBN 966-542-361-4
  • 3. Андрій Курков. Казка про пилососика Гошу. Переклад з російської: Ганна Осадко. Тернопіль: Навчальна книга — Богдан. 2008. 48 стор. ISBN 978-966-10-0420-6
  • 4. Андрій Курков. Школа котоповітроплавання. Переклад з російської: Ганна Осадко; ілюстрації: Т. Проць. Тернопіль: Навчальна книга-Богдан, 2010. — 32 с. ISBN 978-966-10-0341-4
  • 5. Андрій Курков. Велика повітроплавна подорож. Переклад з російської: Ганна Осадко. Тернопіль: Навчальна книга — Богдан , 2010. — 47 с ISBN 978-966-10-0341-4.
  • 6. Андрій Курков. Казка про робота. Переклад з російської: Ганна Осадко; ілюстрації: Віра Чипурко. Тернопіль: Навчальна книга — Богдан,. 2011. — 48 с. ISBN 978-966-10-0498-5
  • 7. Андрій Курков. Чому їжачка ніхто не гладить. Переклад з російської: Ірина Дем'янова; ілюстрації: Т. Горюшина. Тернопіль: Навчальна книга — Богдан. 2012. — 18 стор. ISBN 978-966-10-2377-1
  • 8. Андрій Курков. Маленьке левеня і львівська мишка. Ілюстарції: М. Пирожок. Львів: Видавництво Старого Лева, 2014. — 32 стор. ISBN 978-617-679-092-1
  • 9. Андрій Курков. Казка про пилососика Гошу. Переклад з російської: Олександра Ломака. Харків: Фоліо. 2019. 24 стор. ISBN 978-966-03-8581-8
  • 10. Андрій Курков. Казки про пилососика Гошу. Школа котоповітроплавання. Переклад з російської: Віктор Бойко, Олександра Ломака. Харків: Фоліо. 2020. 96 стор. ISBN 978-966-03-8985-4

Нагороди

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ в авторському перекладі українською з російської: спочатку Курков думав писати свою частину роману "Ключі Марії" українською, але згодом зрозумів, що поки йому не вистачає інструментарію. Тому спочатку писав російською, а потім — сам перекладав на українську[9]

Джерела

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ datos.bne.es: El portal de datos bibliográficos de la Biblioteca Nacional de España — 2011.
  4. ↑ Подкаст Критики. Андрій Курков: «Я — український письменник» (1:30-2:00 хвилина) [Архівовано 3 січня 2015 у Wayback Machine.] — Критика, листопад 2013
  5. ↑ Андрій Курков: Мене обізвали публічно «українським націоналістом, який пише російською мовою» [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] — Радіо Свобода, 07.04.2013
  6. ↑ «Маленьке левеня і львівська мишка» [Архівовано 27 серпня 2016 у Wayback Machine.] — Zbruc, 09/09/2014
  7. ↑ Про їжачий сум та цінність дружби — BaraBooka, 2013
  8. ↑ Андрій Курков: військові дії запустили нову українізацію — BBC Україна, 30 листопада 2017
  9. ↑ Андрій Курков презентував запоріжцям новий роман "Ключі Марії". suspilne.media. 28 серпня 2020
  10. ↑ Юрій Винничук, Андрій Курков — Ключі Марії [Архівовано 27 вересня 2020 у Wayback Machine.]. folio.com.ua, 2020
  11. ↑ 5 книжок #під_форум: письменник-розпусник, шлюбні поради від Карпи, крах «Дерти лаха», молоко Богородиці й трохи мультиплюндизму. novynarnia.com. 2020/09/11
  12. ↑ Інтерв'ю. Анатолій Астаф'єв (Дністровий). Прагматизм успіху. Андрій Курков про шанси нашої культури у світі, інформаційний аншлюс України Росією та проблеми громадянського суспільства [Архівовано 13 грудня 2011 у Wayback Machine.] — Український тиждень, 11 червня 2010
  13. ↑ Український центр міжнародного ПЕН-клубу: Андрій Курков. Архів оригіналу за 26 серпня 2016. Процитовано 26 серпня 2016.
  14. ↑ Курков написав «Чепухоносиків» у в'язниці [Архівовано 18 вересня 2016 у Wayback Machine.] — Gazeta.ua, 11 лютого 2007
  15. ↑ Чат-конференція. Андрій Курков: «Для України не буде епохи великої літератури, тому що Україна перестала бути частиною великої держави» — Главред, 09.02.2009 (рос.)
  16. ↑ Катерина Константинова. Письменник Андрій Курков: «У свідомості Заходу Femen укоренилися як символ нової України» [Архівовано 4 грудня 2012 у Wayback Machine.] // Дзеркало тижня. Україна, № 44, 30.11.2012.
  17. ↑ Андрій Курков: Я повернув Київ на карту літературних міст–героїв [Архівовано 4 січня 2017 у Wayback Machine.] — Україна молода, 22.04.2011.
  18. ↑ Андрей Курков: Русский язык стал своеобразным культурным воздухом, которым дышат творческие люди на всех континентах — Фонд «Русскій мір», 28.10.2011 (рос.)
  19. ↑ https://www.the-village.com.ua/village/culture/culture-news/336993-kniga-andriya-kurkova-uviyshla-do-longlista-mizhnarodnoyi-bukerivskoyi-premiyi-2023-roku
  20. ↑ Andrei Kurkov. [Ukraine: Borderland. Ukraine's ethnic kitchen]. // Index on Censorship. Volume 30, 2001 - Issue 4: The Silence Of Madness. 23 Oct 2007. 223 p.: pp 150-158 (англ.)
  21. ↑ Насправді з 276 праць Шевченко написав 18 російською: 2 поеми (Тризна та Сліпа) та 16 прозових творів
  22. ↑ 32 Andrey Kurkov on Ukrainian Literature - Vintage books, 21 серпня 2011 (англ.)
  23. ↑ Zaxid.net: Андрій Курков запропонував створити Інститут російської мови [Архівовано 3 липня 2015 у Wayback Machine.] — zaxid.net, 1 липня 2015
  24. ↑ Письменник Андрій Курков виступив із суперечливою пропозицією щодо російської мови — express.ua, 10.01.2018
  25. ↑ Російській мові не потрібен ніякий особливий статус, потрібно визнати її частиною мовної української культури телеканал 112, 7.02.2018
  26. ↑ Україна повинна зробити російську мову своєю культурною власністю, — письменник Курков — Українські новини, 10 січня 2018
  27. ↑ «Україна повинна зробити російську мову своєю культурною власністю» — Курков [Архівовано 14 травня 2018 у Wayback Machine.] — Gazeta.ua, 7 лютого 2018
  28. ↑ Курков: Російську мову треба визнати українською культурною власністю gordon.com/ukr/, 11 січня 2018
  29. ↑ а б Андрій Курков про душу, Висоцького, «національні дружини» і «русский мир». radiosvoboda.org. 1 лютого 2018. Архів оригіналу за 14 травня 2018. Процитовано 14 травня 2018.
  30. ↑ Заява В'ятровича про Висоцького — ніякий не сигнал, просто особиста думка, яку він намагається зробити державною — Курков [Архівовано 14 травня 2018 у Wayback Machine.] — gordon.com/urk, 26 січня 2018
  31. ↑ Курков Андрій [Архівовано 27 квітня 2015 у Wayback Machine.] — Буквоїд. Літероїд: Інфотека — письменники
  32. ↑ Бікфордів світ [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.] // BookLand, 2013
  33. ↑ а б в г д Андрій Курков. Ігри по-дорослому: Політичний. детектив. У 2 томах (до 1 тому увійшли романи Ігри по-дорослому (гра друга), Приятель небіжчика, Смерть чужого (Пікнік на льоду-1), до 2 тому увійшли романи: Смерть або Закон равлика (Пікнік на льоду-2), Форель á la ніжність (з циклу старі таємниці))). Переклад з російської: Л. А. Герасимчук. Київ: Грамота, 2003. — (Серія «Нова проза»). Том 1,2. 2003. — 472 та 559 стор. — ISBN 978-9-66806-6-252, ISBN 978-9-66806-6-269
  34. ↑ Андрій Курков (2018). Приятель небіжчика. Переклад з російської: Лесь Герасимчук. Харків: Фоліо. 234 стор. ISBN 978-966- 03-8125- 4
  35. ↑ Андрій Курков. Смерть чужого; укр. пер. та передм. Л. Герасимчук. — Київ: Міжнародний громадсько-політичний журнал «Президент», 2000. — 224 с. — ISBN 966-95791-0-4
  36. ↑ Андрій Курков — Лагідний янгол смерті [Архівовано 28 квітня 2015 у Wayback Machine.] // Chtyvo.org, 2009
  37. ↑ Андрій Курков — Гра у відрізаний палець [Архівовано 13 березня 2015 у Wayback Machine.] // BookLand, 2014
  38. ↑ Андрій Курков -Улюблена пісня космополіта [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.] // BookLand, 2005
  39. ↑ Андрій Курков — Остання любов президента [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.] — BookLand, 2005
  40. ↑ Андрій Курков — «Нічний молочник» — на сайті видавництва «Нора Друк», 2008
  41. ↑ Курков А. — Садівник з Очакова на сайті видавництва «Апріорі», 2012
  42. ↑ Ukrcenter: Наталка Сняданко. Архів оригіналу за 6 квітня 2015. Процитовано 3 березня 2015.
  43. ↑ а б в Пригоди пустомеликів та інші історії // ArtVertep, 2003
  44. ↑ Школа котоповітроплавання [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.] // Avtura, 2009
  45. ↑ а б в г д е ж Казка про пилососика Гошу [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.] // Bookland, 2008
  46. ↑ Андрій Курков. Казка про кудлатість. Переклад з російської: Ю. Позаяк; ілюстрації: Д. Лисенко. Київ: Альтерпрес, 2008. — 15 стор. (Серія «Твоя перша книжка»). ISBN 966-542-361-4
  47. ↑ Андрій Курков. Казка про робота. Переклад з російської: Ганна Осадко; ілюстрації: Віра Чипурко. Тернопіль: Навчальна книга — Богдан,. 2011. — 48 с. ISBN 978-966-10-0498-5
  48. ↑ Андрій Курков. Чому їжачка ніхто не гладить. Переклад з російської: Ірина Дем'янова; ілюстрації: Т. Горюшина. Тернопіль: Навчальна книга — Богдан. 2012. — 18 стор. ISBN 978-966-10-2377-1
  49. ↑ ВСЛ: Маленьке левеня і львівська мишка [Архівовано 16 березня 2015 у Wayback Machine.] // Видавництво Старого Лева, 2014
  50. ↑ Зміст: Про карпатську і(у)дею — Павло Чукча; Чужоземці — Оксана Литсишина; І в смерті були твої очі — Дмитро Кешеля; Щоденник біженця — Тарас Ващук; Ревнощі з того світу — Михайло Рошко; Торчок: історія одного самоствердження — Ірися Ликович; Не сьогодні, тільки вчора і завжди; Чотири дрозди — Сергій Федака.
  51. ↑ а б Літопис книг № 9 від вересня 2004. Державний бібліографічний покажчик України. Київ: Книжкова палата України ім. І. Федорова. 2004. 259 стор: сс. 194. ISSN 0130-9196
  52. ↑ Золоті письменники України. Нагороджені. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 25 листопада 2012.

Посилання

[ред. | ред. код]
Курков Андрій Юрійович
у сестринських Вікіпроєктах
q: Цитати у Вікіцитатах?
CMNS: Курков Андрій Юрійович у Вікісховищі?
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Курков_Андрій_Юрійович&oldid=43484011