Свято-Данилів монастир — Вікіпедія

Свято-Данилів монастир
Дата створення / заснування	13 століття
Засновник	Данило Олександрович
Країна	Росія
Адміністративна одиниця	Danilovsky Districtd
Дієцезія	Stauropegion of the Russian Orthodox Churchd
Входить до складу списку пам'яток культури	list of cultural heritage sites in Danilovsky, Southern Administrative Okrug of Moscow (Russia)d
Статус спадщини	об'єкт культурної спадщини РФ федерального значенняd[1]
Вказівки, як дістатися	улица Даниловский Вал, 22
Категорія людей, що тут поховані	Q23817259?
Офіційний сайт
Свято-Данилів монастир у Вікісховищі

55°42′39″ пн. ш. 37°37′50″ сх. д. / 55.710833333333° пн. ш. 37.630555555556° сх. д. / 55.710833333333; 37.630555555556

Свято-Данилів монастир (Данилівський монастир) — ставропігійний чоловічий монастир Російської православної церкви (РПЦ), розташований в Москві на правому березі Москви-ріки. Заснований наприкінці XIII століття московським князем Данилом Олександровичем. Був закритий у 1929 році у зв'язку зі зміною державного ладу. Відроджений у 1983-му, є духовно-адміністративним центром РПЦ. На його території розташовані відділ зовнішніх церковних зв'язків і Синодальна резиденція, в якій проводяться засідання Священного синоду^[2][3].

Монастир заснував московський князь Данило Олександрович наприкінці XIII століття. Дослідник історії Кремля Олександр Воронов вказує 1282 рік, коли князь світом вирішив конфлікт між своїми братами Дмитром Переяславським і Андрієм Городецьким за Володимирське велике князювання і право княжити в Новгороді^[4].

Першою спорудою обителі став дерев'яний храм на честь преподобного Даниїла Стовпника, оточений келіями [Архівовано 21 листопада 2020 у Wayback Machine.] та господарськими будівлями. Територія була обгороджена тином [Архівовано 8 листопада 2021 у Wayback Machine.] — частоколом з потужних колод, вбитих в основу земляного валу^[5]. В обителі знаходилася бібліотека стародавніх книг, пізніше перенесена в ризницю Спаського монастиря в Кремлі. У 1293 році монастир був розорений під час походу полководців Золотої орди на Північно-Східну Русь^[4][6][7].

Після смерті князя Данила його поховали на загальному монастирському кладовищі. В 1330 році за указом Івана Калити данилівску братію перевели в храм Спаса на Бору. Друге переселення відбулося в кінці XV століття при правлінні Івана III Васильовича — на Крутицький пагорб^[6][7]. На думку Олександра Воронова, причиною перенесення було бажання князя створити поруч зі своїм палацом духовний центр та виділити місце спочинку членів князівської династії^[4].

Погост обителі і села що  належали їй перейшли під управління архімандрита кремлівського Спасо-Преображенського монастиря на бору, пріоритетом якого було облаштування нового великокнязівського монастиря. Без належного нагляду Данилівська обитель поступово зменшилась, до XV століття з будівель збереглася дерев'яна церква Данїла Стовпника^[4]. Її відродження почалося при правлінні Івана Грозного. Місце для будівництва нового собору було обрано на монастирському цвинтарі, недалеко від могили князя Данила. У 1561 році закінчили зведення нового храму, який отримав назву Святих отців семи Вселенських соборів. Його освятив митрополит Московський і всієї Русі Макарій^[8][9]. Храм являв собою невеликий білокам'яний четверик з головою, критої керамічною черепицею зеленого кольору. Навколо нього були побудовані дерев'яні келії. Поруч з монастирем перебували стаєнний і селянські двори^[10].

В 1591 році, коли війська кримського хана Кази-Гірея підступили до Москви, поблизу Данилового монастиря був влаштований московський обоз — укріплений пересувний табір. У грудні 1606-го у обителі стояли полки воєначальника Михайла Скопіна-Шуйського для нанесення удару по загонам Івана Болотнікова. У вересні 1610 року загони Лжедмитрія II обстріляли монастир, пошкодивши стіни і вежі^[2].

Після секуляризації монастирських земель у 1764 році Данилов монастир став третьокласним^[8]. У 1771-му під час московської епідемії чуми при ньому влаштували цвинтар для померлих, яке пізніше засипали. Перші документальні відомості про землеволодіння Данилова монастиря належать до 1785 році, коли на його рахунку-18 десятин землі.

Напередодні наступу французьких військ на Москву в 1812 році ризниці монастиря вивезли до Вологди, а казну — у Троїце-Сергієву лавру. При відступі наполеонівські війська викрали оклад з гробниці князя Данила. Нову срібну позолочену раку для мощей виготовили у 1817-му^[11].

На початку XX століття за проектом архітектора Федора Шехтеля була влаштована усипальниця купців братів Ляпіних в коморі й на першому поверсі храму Святих отців. Вона була зроблена в два яруси: на нижньому перебувала крипта, на верхньому — каплиця з вітражами^[12].

На рубежі 1970-х — 1980-х років будівлі монастирського комплексу, простояли без капітального ремонту, постаріли^[13]. Була зруйнована надбрамна церква і розібрана дзвіниця, храм Святих отців стояв без завершень і Данилівської церкви. Троїцький собор втратив глави, південних і північних портиків^[14].

Храм Святих отців семи Вселенських соборів

Храм являє собою складну в архітектурно-композиційному сенсі споруду яка складається з декількох частин. В основі центрального собору лежить церква Покрови з північним приділомпророка Даниїла. Верхній «літній» храм зведений на ній в 1729 році у формах московського бароко. У 1752-му над західним притвором і папертю нижнього храму була поставлена ярусна церква Даниїла Стовпника. Таким чином, склалася унікальна для московської архітектури композиція — два верхніх храми на одному нижньому^[15]. Храм реставрувався в 1970-1980-ті роки, був знову освячений в 1988-м.

Резиденція Священного Синоду та Патріарха

Двоповерхова будівля, розташована в західній частині обителі, була побудована колективом архітекторів на чолі з Юрієм Рабаевым. На другому поверсі в 1988 році влаштували і освятили домову церкву на честь Всіх святих, в землі Російській просівших^[15].

Церква Симеона Стовпника

Зведена в 1732 році над Святими воротами під керівництвом архітектора Івана Мічуріна. Виконана в стилі бароко, прикрашена балясинами і ширинками. Після закриття монастиря у воротах церкви знаходився контрольно-пропускний пункт в дитячу колонію. До 1982-го три верхніх яруси храму-дзвіниці і його голова були знесені, а через два роки відновлені в колишніх формах. Внутрішній простір храму прикрашає триярусний іконостас з писаними тяблами^[16][15].

Фотографії будівель монастирського комплексу

Вхід в монастир з боку храму Воскресіння Словущого, 2013 рік Храм Святих отців семи Вселенських соборів, 2012 рік Троїцький собор, 2012 рік Монастирська каплиця, 2007 рік Надкладезная каплиця на Соборній площі, 2012 рік Резиденція Священного Синоду та Патріарха Московського і всієї Русі, 2012 рік Приписана до Данилову монастирю каплиця святого Данила Московського біля станції метро «Тульська», 2014 рік Відділ зовнішніх церковних зв'язків Московської Патріархії, 2007 рік Данилівський готель, 2008 рік

Найбільший та найстародавніший іконостас монастиря розташований у храмі Святих отців семи Вселенських соборів. Серед образів місцевого ряду: Вишгородська (Володимирська) ікона Божої Матері з акафістом на полях, Казанська ікона Божої Матері з клеймами «Сказання». Верхні рівні являють собою єдиний ансамбль з 67 ликів костромського листи кінця XVII століття, переданих в Данилів монастир з Троїце-Сергієвої лаври і Московської духовної академії. В іконостасі церкви в ім'я пророка Даниїла поміщені ікона «Спас Нерукотворний», образ Божої Матері «Гора Нерукосечная»^[17].

Іконостас церкви преподобного Данила Стовпника — чотириярусний. Царські врата XVII століття були передані з музеїв Московського Кремля і є високохудожнім пам'ятником давньоруського мистецтва. Святковий ряд складений з ікон XVIII—XIX століть. У деісусний чин входять п'ять образів північних листів початку XVII століття^[18].

Триярусний іконостас у надбрамній церкві Симеона Стовпника був оформлений в 1986 році за проектом іконописця Сергія Миколайовича Добриніна. Він складений з ликів XVII—XX століть, що надійшли з Псковсько-Печерського монастиря^[19].

• Владимирова Е. Великие храмы России. — М.: Эксмо, 2012. — 256 с. — ISBN 978-5-699-53662-7.
• Воронов А. Монастыри Московского Кремля. — М.: Православный Свято-Тихоновский гуманит. ун-т, 2009. — 160 с. — ISBN 978-5-7429-0350-5.
• Журнал Московской Патриархии. — М., 1983. — С. 2.
• Кривошеева Н. Один из эпизодов жизни Данилова монастыря // Вестник ПСТГУ. — 2011. — № 3. — С. 61—66.
• Левитин-Краснов А., Шавров В. Очерки по истории русской смуты. — М.: Крутицкое патриаршее подворье, 1996. — 670 с.
• Мудрова И. Великие монастыри. 100 святынь православия [Архівовано 30 липня 2018 у Wayback Machine.]. — М.: Центрполиграф, 2010. — 400 с. — ISBN 978-5-227-02076-5.
• Первый на Москве. Московский Данилов Ставропигиальный мужской монастырь: основан в 1282 году / под ред. В. Малягина. — М.: Даниловский благовестник, 2008. — 48 с.
• Петрова Т. Московский Данилов монастырь: первый на Москве, основан в XIII веке. — М.: Даниловский благовестник, 2012. — 61 с.
• Первый на Москве. Московский Данилов монастырь. — М.: Даниловский благовестник, 2000. — 319 с.
• Сорок сороков: альбом-указатель всех московских церквей / под ред. С. Звонарёва. — М., 1988. — Т. 1. — 416 с.
• Строев П. Списки иерархов и настоятелей монастырей Российския церкви. — М.: Рипол Классик, 2013. — 340 с.
• Тетушкин А. Роль монастырей в общественной и духовной жизни России в конце XIX — начале XX века на примере деятельности Московского Данилова монастыря // Социум и власть. — 2015. — № 2. — С. 100—104.

• Офіційний сайт Данилового монастиря [Архівовано 2 листопада 2018 у Wayback Machine.]