French
DeutschСкоропадська Олександра Петрівна — Вікіпедія
 | Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. |
| Олександра Петрівна Дурново | |
|---|---|
 | |
| Народилася | 23 травня 1878 Санкт-Петербург, Російська імперія |
| Померла | 29 грудня 1952 (74 роки) Оберстдорф, ФРН |
| Громадянство |  Російська імперія → .svg){kind=small} УНР →  Німеччина |
| Національність | українка |
| Місце проживання | Російська імперія, Українська Держава, Німеччина |
| Alma mater | Університет Сорбонна |
| Знання мов | російська |
| Посада | Перша леді Української держави  |
| Попередник | Марія-Іванна Грушевська |
| Наступник | Розалія Винниченко |
| Партія | УДХП |
| Рід | Скоропадські |
| Батько | Дурново Петро Павлович |
| Мати | Maria Durnovod |
| У шлюбі з | Скоропадський Павло Петрович |
| Діти | Скоропадська Марія Павлівна, Скоропадська Єлисавета Павлівна, Скоропадський Данило Павлович і Олена Отт-Скоропадська |
Олекса́ндра Петрі́вна Скоропадська (до шлюбу Дурно́во, 23 травня 1878, Санкт-Петербург,[1] Російська імперія — 29 грудня 1952, Оберстдорф, ФРН) — українська аристократка.[2] Представниця дворянських родів Дурново, Кочубеїв, Безбородьків, Донець-Захаржевських. Дружина гетьмана Української Держави Павла Скоропадського. Прямий нащадок гетьмана Кирила Розумовського.
Народилася 23 травня 1878 року в родині генерал-ад'ютанта Петра Павловича Дурново, який був засновником Сибірського торгового банку, членом Алтайського золотопромислового товариства, мав великі маєтки у В'ятській та інших губерніях. Мати Марія Василівна (з роду Кочубеїв) утримувала декілька маєтків на Полтавщині — Чутове, Кочубеївка, Іскрівка, Скороходове.
18-річна Олександра Дурново, фрейліна імператриці, на одному з балів при дворі познайомилася з офіцером Павлом Скоропадським, в якого закохалася. Але звернення нареченого до батька, в якому він зізнався у своїх почуттях і просив руки дівчини, було відхилено Петром Дурново. Довелося чекати рік, поки 11 січні 1898 року не відбувся шлюб.
За кілька років народила трьох дітей: дочок Марію та Єлизавету, сина Петра. Літо подружжя часто проводило в родовому гнізді Скоропадських — полтавському селі Тростянці, де в маєтку був влаштований музей української військової історії.
Коли почалася російсько-японська війна, син Павло написав рапорт і поїхав на війну.
Коли Павло Скоропадський став гетьманом України, Олександра перебувала з дітьми в Петрограді. Проте Павло зумів розв'язати це питання, за допомогою дипломатичних каналів. Радянський уряд вирішив дозволити сім'ї гетьмана виїзд в Україну. 29 червня 1918 року «державний поїзд № 1» доставив Олександру та дітей із Петрограда до Києва.
Відразу та беззастережно прийняла високу державну посаду чоловіка. І це було цілком природно: доньці царського генерала держава, яка створюється її чоловіком із реставрованою приватною власністю та поміщицьким землеволодінням, за підтримки російських дворян, була близькою.
Коли настало революційне лихоліття, дітей — яких на той час було четверо — відправили в Одесу. Олександра, залишилася з чоловіком в Києві.
14 грудня 1918 року гетьман Скоропадський зрікся влади. На німецькому військовому потязі Павло Петрович під виглядом пораненого німецького солдата виїхав до Німеччини. Олександра, вагітна Оленою, дісталася Німеччини через Фінляндію.
Поки в Одесі існувала влада Антанти, дітям гетьмана, які там перебували, нічого не загрожувало. Але в березні 1919 року до Одеси наблизилися більшовицькі війська, що примусило Марію, Єлисавету й Петра переїхати в Крим. Юні Скоропадські з няньками тікали на Захід через території Османської імперії, Болгарського царства, Румунського королівства, Грецького королівства, Королівства Італія. І тільки влітку 1919 року родина знову возз'єдналася в Швейцарії, а потім, на початку 20-х років, виїхала на постійне місце проживання до Німецької держави, до Ванзеє, що під Берліном.
Наймолодша дочка — Олена — народилася в Берліні в червні 1919 року.
Загалом Скоропадські мали трьох синів і трьох доньок. Один хлопчик — Павло — помер у два з половиною роки, влітку 1918 року.
Наприкінці Другої світової війни Олександра Петрівна переїхала з дітьми до міста Оберстдорф.
Павла Петровича і їх дочку Єлизавету доля затримала одного квітневого дня 1945 року на невеликій залізничній станції Платтлінг. Гетьман їхав до дружини та дітей. Але в небі над станцією з'явилися літаки союзної авіації. Гетьман України Павло Скоропадський, який отримав важке поранення в голову, помер 26 квітня 1945 року в шпиталі невеликого французького міста Меттен.
Олександра пережила чоловіка на шість років. По смерті чоловіка оголосила себе регентом, у вересні створила Регентську раду гетьманату.
1948 року передала верховну владу синові Данилу, який повернувся із Великої Британії.
Доглядала хворого на епілепсію сина Петра.
Померла 29 грудня 1952 року в ФРН.
Олександра і Павло Скоропадські поховані поряд в Оберстдорфі.
Станом на 2011 рік із дітей залишилася лише дочка Олена, яка має двох дітей, Олександру та Ірину, і двох онуків — Ванесу та неповносправного Дмитра. Мешкають вони у Швейцарії.
- Батько — Петро Павлович Дурново (1835—1919)
- Мати — Марія Василівна Дурново (Кочубей) (1848—1896)
- Чоловік — Павло Петрович Скоропадський (1873—1945)
- Дочка — Марія Павлівна Скоропадська (Монтрезор) (1898—1951)
- Дочка — Єлисавета Павлівна Скоропадська (Кужим) (1899—1975)
- Син — Петро Павлович Скоропадський (1900—1956)
- Син — Данило Павлович Скоропадський (1904—1957)
- Син — Павло Павлович Скоропадський (1915—1918)
- Дочка — Олена Павлівна Отт-Скоропадська (1919—2014)
| Микола Дурново | ||||||||||||||||
| Деметрій Дурново | ||||||||||||||||
| Тетяна Демідова | ||||||||||||||||
| Павло Дурново | ||||||||||||||||
| Микита Демідов | ||||||||||||||||
| Марія Демідова | ||||||||||||||||
| Александра Сафонова | ||||||||||||||||
| Петро Дурново | ||||||||||||||||
| Михаїл Волконський | ||||||||||||||||
| Петро Волконський | ||||||||||||||||
| Єлизавета Макулова | ||||||||||||||||
| Александра Волконська | ||||||||||||||||
| Григорій Волконський | ||||||||||||||||
| Софія Волконська | ||||||||||||||||
| Александра Репніна | ||||||||||||||||
| Александра Дурново | ||||||||||||||||
| Павло Кочубей | ||||||||||||||||
| Віктор Кочубей | ||||||||||||||||
| Уляна Безбородько | ||||||||||||||||
| Василій Кочубей | ||||||||||||||||
| Василій Васильчиков | ||||||||||||||||
| Марія Васильчикова | ||||||||||||||||
| Анна Розумовська | ||||||||||||||||
| Марія Кочубей | ||||||||||||||||
| Гавриїл Бібіков | ||||||||||||||||
| Павло Бібіков | ||||||||||||||||
| Катерина Чебишова | ||||||||||||||||
| Гелена Бібікова | ||||||||||||||||
| Андрей Донець-Захаржевський | ||||||||||||||||
| Єлизавета Бенкердорф | ||||||||||||||||
| Катерина Норова | ||||||||||||||||
Олександра прекрасно грала на фортепіано, прищеплюючи любов до музики своїм дітям. Зуміла реалізувати в еміграції свою давню мрію — написати книгу, присвячену генеалогії родів Скоропадських і Дурново.
- ↑ Олена Отт-Скоропадська «[Спогади мого дитинства]» (1985). Переклад з німецької Олени Дзюби // Скоропадський, Павло (1995). Спогади. Кінець 1917 — грудень 1918 (російською). Гол. ред. Ярослав Пеленський. Київ-Філадельфія: НАН України та ін. 493 стор.: С. 421. ISBN 5-7702-0845-7
- ↑ Найстарша гетьманівна Скоропадська [Архівовано 30 жовтня 2018 у Wayback Machine.]. tyzhden.ua, 19 квітня 2015
- Генеральська донька [Архівовано 5 грудня 2014 у Wayback Machine.]
- Історія династії Кочубеїв — Дурново, найбільших землевласників Чутівського краю[недоступне посилання з липня 2019]
- Незвичайна жінка в долі незвичайної людини. «День» № 52, п'ятниця, 21 березня 2008 [Архівовано 6 жовтня 2011 у Wayback Machine.]
- Незвичайна жінка в долі незвичайної людини. «День» № 57, п'ятниця, 28 березня 2008 [Архівовано 6 жовтня 2011 у Wayback Machine.]
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль |
