French
DeutschСкрипничук Василь Михайлович — Вікіпедія
| Василь Михайлович Скрипничук | |
|---|---|
 | |
| Голова Івано-Франківської обласної ради | |
| 23 листопада 2012 — 7 грудня 2015 | |
| Попередник | Олександр Сич |
| Наступник | Олександр Сич |
| Народився | 22 червня 1958 с. Маркова, Богородчанський район, Станіславська область, Українська РСР, СРСР |
| Помер | 22 січня 2019 (60 років) Івано-Франківськ |
| Відомий як | політик |
| Громадянство |  Україна |
| Національність | Українець |
| Alma mater | Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника |
| Політична партія |  КУН (1992-?) Всеукраїнське об'єднання «Свобода» |
| Професія | юрист, вчитель |
Васи́ль Миха́йлович Скрипничу́к (22 червня 1958, с. Маркова, Богородчанський район, Станіславська область — 22 січня 2019, м. Івано-Франківськ) — український політик та науковець, член Всеукраїнського об'єднання «Свобода», Голова Івано-Франківської обласної ради (2012—2015). Президент Івано-Франківської обласної федерації волейболу. Голова Івано-Франківської обласної організації Українського товариства охорони пам'яток історії та культури. Учасник російсько-української війни.
Закінчив філологічний факультет Івано-Франківського педагогічного інституту за фахом вчитель (російська філологія) (1975–1979) і юридичний факультет Прикарпатського університету імені Василя Стефаника за фахом юрист (1993–1997).
Кандидат юридичних наук, доцент. Вчену ступінь здобув у 2002 році. Дисертація «Обласна рада в системі місцевого самоврядування в Україні: організація та діяльність» (Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, 2001).
Є автором більше 50 наукових праць.
Професійну діяльність розпочав вчителем загальноосвітньої середньої школи у с. Шаланки Виноградівського району Закарпатської області, в якій працював у період з 1979 по 1982 роки.
У 1982–1984 роках — заступник директора Бабченської восьмирічної школи Богородчанського району Івано-Франківської області.
З 1984 по серпень 1991 року — викладач Івано-Франківського автотранспортного технікуму м. Надвірна.
Протягом серпня — грудня 1991 року працював завідувачем відділу радіомовлення редакції газети «Народна воля», після чого до січня 1993 року — редактором міського телебачення Надвірнянської міської ради народних депутатів.
1993–1994 роки — голова контрольної комісії Івано-Франківської обласної ради народних депутатів.
У 1994–1995 роках — начальник головного управління (департаменту) з гуманітарних питань, заступник голови Івано-Франківської обласної ради з виконавчої роботи.
1995–1998 роки — заступник голови Івано-Франківської обласної державної адміністрації.
1998–1999 роки — керівник секретаріату Івано-Франківської обласної ради.
1999–2002 роки — заступник керівника виконавчого апарату (керівник секретаріату) Івано-Франківської обласної ради.
Починаючи з 2001 року, спочатку за сумісництвом, а згодом й за основним місцем роботи, займався безпосередньою науковою діяльністю, працюючи доцентом кафедри державного управління Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, завідувачем кафедри правознавства Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, деканом Карпатського факультету Академії муніципального управління.
У 2010–2012 роках — керуючий справами виконавчого апарату Івано-Франківської обласної ради.
23 листопада 2012 року обраний головою обласної ради.
Є учасником комбатантського об'єднання «Легіон Свободи»[1]. 24 липня 2014 року написав заяву добровольцем до української армії з огляду на російсько-українську війну: «я пропонуватиму депутатам наслідувати мій приклад і добровільно написати заяву для того, щоб кожного депутата мобілізували в армію. Таку заяву я написав у Тисменицький райвійськкомат 24 липня».
11 червня 2016 року[2][2] — відкривав виставку Юрія Бакая «Вапно» у фоє Івано — Франківської обласної ради.
30 червня 2017 року був достроково позбавлений депутатських повноважень за власним бажанням[3], замість нього в обласній раді буде Наталія Щербій, дружина голови обласної Свободи Михайла Королика[4].
Помер 22 січня 2019 року у Франківську. 24 січня, в будинку «Просвіти» відбулася церемонія прощання. Похований у селі Монастирчани Богородчанського району[5][6].
Батько Михайло Олександрович (1921—1985) — тракторист колгоспу. Мати Марія Дмитрівна (1928—1999) — домогосподарка. Дружина Галина Іванівна (1965) — молодший науковий працівник сектору народознавства. Сини Василь (1986) та Іван (1992), дочка Галина (1997).
- ↑ Мир можливий лише після перемоги над російським агресором - Тягнибок. 25 серпня 2015. Архів оригіналу за 10 вересня 2015. Процитовано 25 серпня 2015.
- ↑ а б ТРК КАРПАТИ (11 червня 2016), Несподівана реакція Василя Скрипничука на інсталяцію Юрія Бакая "Вапно", процитовано 13 червня 2016
- ↑ Василя Скрипничука позбавили депутатських повноважень. Галицький Кореспондент (укр.). 30 червня 2017. Архів оригіналу за 29 січня 2019. Процитовано 28 січня 2019.
- ↑ Наталія Щербій замінила Василя Скрипничука в обласній раді Івано-Франківська - Галицький Кореспондент. Галицький Кореспондент (укр.). 20 липня 2017. Архів оригіналу за 22 липня 2017. Процитовано 20 липня 2017.
- ↑ Франківці прийшли попрощатися з Василем Скрипничуком (фото) [Архівовано 28 січня 2019 у Wayback Machine.] // «Галицький кореспондент», 24 січня 2019
- ↑ У Франківську провели в останню путь екс-голову облради Василя Скрипничука: вченого-правознавця, педагога й добровольця АТО [Архівовано 29 січня 2019 у Wayback Machine.] // «Еспресо», 27 січня 2019
- Досьє Василя Скрипничука на Інформаційному порталі «Стик»
- Голова Івано-Франківської облради йде добровольцем в армію [Архівовано 1 серпня 2014 у Wayback Machine.]
