Стрептокок — Вікіпедія

? Streptococcus
Біологічна класифікація
Домен: Бактерії (Bacteria) Тип: Firmicutes Клас: Bacilli Ряд: Lactobacillales Родина: Streptococcaceae Рід: Streptococcus Rosenbach 1884
Посилання
Вікісховище: Streptococcus EOL: 83234 ITIS: 439 NCBI: 1301

Стрептоко́к (Streptococcus) — рід сферичних грам-позитивних бактерій типу Firmicutes^[1]. Клітинний поділ відбувається вздовж єдиної осі цих бактерій, тому вони ростуть у ланцюжках або парах, звідти й походить їхня назва (від грец. στρεπτό — «скручений у ланцюжок»). Ця структура схожа із структурами стафілококів (Staphylococcus), але останні діляться вздовж багатьох осей і створюють структури, що нагадують виноградні грона.

Стрептококи належать до родини Streptococcaceae, де окрім них патогенними для людини є тільки представники роду Enterococcus^{[джерело?]}.

Члени цього роду здатні спричинити стрептококовий фарингіт, бешиху, гнійний менінгіт, пневмонію, ендокардит, харчові отруєння.^[2] Варто відзначити, що багато видів стрептококів не патогенні. Стрептококи — складова нормальної мікрофлори рота, шкіри, кишкиа і верхніх дихальних шляхів людини.

Назва «Стрептокок» пов'язана із характерною формою і розміщенням клітин, оскільки грец. στρεπτό — «скручений у ланцюг» і грец. κοκκος — зерно, тобто «у вигляді ланцюжка із круглими зернами» (див. малюнок вище).

Стрептококи вперше були виявлені австрійським хірургом Теодором Більротом у 1874 році у хворих на бешиху та ранові інфекції. Він описав їх, як малих організмів, які розташовані ізольовано і по парах, деколи ланцюгами від 4 до 20, а то і більше штук. Важливі дослідження природи стрептококів зробив Луї Пастер у 1879 році, коли він виділив мікроорганізмів із матки та з крові жінки, у якої була пологова гарячка^[3]. У подальших дослідах Пастер продемонстрував, що стрептококи є причиною високої смертності вагітних жінок та новонароджених дітей, які народжували у той час.

У 1884-му році Ф. Розенбах дослідив виділену ним бактерію з гнійної рани, тим самим він відкрив новий вид, який назвав Streptococcus pyogenes^[4]. Раніше Фелейсен виділив стрептококи у хворого на бешиху, а Розенбах назвав їх S. erysepaltis^[5]. Проте подальші огляди показали, що не було конкретної характеристики, яка зв'язувала б стрептококи із конкретними захворюваннями^[6]. Тому Ендрюс та Крісті запропонували, що видові назви стрептококів: S. pyogenes, S. eryespaltis, S. scarlatinae і S. puerperalis віднести до однієї загальної назви — Streptococcus pyogenes^[7][4].

Стрептококи мають кулясту, овоїдну або ланцетоподібну форми, діаметр яких становить 0,5 — 2 мкм^[8], не утворюють спор, патогенні види утворюються капсулу, нерухомі, грампозитивні. У препаратах розміщуються у формі ланцюжка різної довжини або у вигляді диплококів (по дві бактерії разом). За типом дихання стрептококи — факультативні анаероби, хоч є деякі види із сильним анаеробізом^[9].

Стрептококи стійкі до дії низьких температур, висушування, особливо у білкових субстратах (кров, гній, слиз), у пилу та на поверхні предметів зберігаються декілька місяців. У разі нагрівання до 56 °C стрептококи гинуть через 30 хв, а при дії дезрозчинів — через 15 — 20 хвилин. У висушеному гної та мокротинні можуть зберігатися місяцями^[10].

Види стрептококів класифікують перш за все ґрунтуючись на їх гемолітичних властивостях (пошкодження червоних кров'яних тілець у лабораторних умовах)^[11]. Альфа-гемоліз зумовлює редукцію заліза в гемоглобіні, що надає колонії зеленуватий колір на поверхні чашки Петрі з додаванням крові до агару. Бета-гемоліз — повний розрив червоних кров'яних тілець, що створює чіткі вільні області навколо бактеріальних колоній на агарі. Інших стрептококів позначають як гамма-гемолітичних, що фактично означає відсутність гемолізу. Далі бета-гемолітичні стрептококи класифікують у серовари, тобто ґрунтуючись на специфічних вуглеводах у бактеріальній клітинній стінці.

• S. pneumoniae, один з основних збудників бактеріальної пневмонії і менінгіту.

• S. mutans, що бере участь у виникненні зубного карієсу.
• S. viridans, причина ендокардиту і зубного абсцесу.
• Streptococcus thermophilis, якого використовують у виробництві швейцарського сиру.

S. pyogenes (також відомий як GAS) — причинний агент стрептококової інфекції групи A, зокрема стрептококового фарингіту (застаріле — ангіна), гострого ревматизму, бешихи, скарлатини і гострого гломерулонефриту. Якщо не лікувати стрептококовий фарингіт, він може спричинити гостру ревматичну гарячку, при якій ушкоджуються суглоби і серцеві клапани^[12]. Інші види стрептококів також можуть мати антиген групи A, але інфекції людини іншими видами, окрім S. pyogenes, здається, казуїстичні.

S. agalactiae або GBS спричинює менінгіт у новонароджених і людях похилого віку, з випадковими системними бактерієміями. Вони можуть також колонізувати жіночі внутрішні статеві органи, збільшуючи ризик передчасного прориву мембран і передачі до дитини. Центр контролю захворювань США рекомендує вагітним жінкам проходити перевірку на стрептокок групи B і, у випадку інфекції, приймати антибіотики перед пологами для скорочення ризику передачі її до новонародженого. Проте, у Великій Британії, оскільки поширеність інфекції в жіночому статевому тракті становить лише 15 % від загального числа інфекцій, антибіотики не рекомендуються, тому що побічні ефекти від використання антибіотиків у всіх жінок з позитивною реакцією перевищують малу користь від них.

Стосується, зокрема, S. equi, який зумовлює мит у коней, і S. zooepidemicus, який спричинює хвороби у декількох видів ссавців, зокрема рогатої худоби та коней.

Багато колишніх стрептококів групи D було рекласифіковано та віднесено до роду Ентерококи (в тому числі S. faecalis, S. faciem, S. durans і S. avium)^[13]. Наприклад, Streptococcus faecalis зараз називають Enterococcus faecalis. Решта неентерококових представників групи D — це S. bovis і S. suis.

Негемолітичні стрептококи рідко породжують хвороби.

Хвороба може бути як ендогенною, так і екзогенною. Екзогенне зараження відбувається рідше аніж ендогенне поширення збудника всередині організму. Джерелом екзогенних інфекційних хвороб є люди, які хворіють на скарлатину, пневмонію та деякі інші стрептококові інфекції. Оскільки основними механізмами передавання, є повітряно-крапельний та контактний, то цим пояснюється чому певна кількість людей може захворіти на ту чи іншу інфекційну хворобу, особливо ті, у кого слабкий як загальний, так і місцевий імунітет.

Імунітет при стрептококових інфекціях, окрім скарлатини, де основне значення має антитоксичний імунітет, є слабким, нестійким і недовготривалим. Після перенесення захворювання, утворюються різні антитіла, але захисне значення мають лише антитоксини і типоспецифічні М-антитіла. З іншого боку, люди, які перехворіли, у них часто виникає алергізація організму, чим пояснюється схильність до рецидивів^[9].

Зауважте, Вікіпедія не дає медичних порад! Якщо у вас виникли проблеми зі здоров'ям — зверніться до лікаря.

Для лікування використовують бета-лактамні антибіотики (пеніциліни, цефалоспорини, карбапенеми), макроліди (азитроміцин, кларитроміцин тощо), аміноглікозиди (гентаміцин, амікацин тощо).

Для профілактики стрептококових інфекцій проводять неспецифічні заходи: виявлення, ізоляцію і лікування хворих, дотримання правил санітарно-гігієнічного режиму та особистої гігієни. Специфічна профілактика не розроблена. Для профілактики ревматизму використовують біциліни.

• Стрептококовий фарингіт
• Бешиха
• Скарлатина
• Коки

• Мікробіологія: підручник / В. А. Люта, О. В. Кононов. — К.: Медицина. — 2008. — с. 456: 198—200. ISBN 978-966-8144-62-2

Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її перевірності. Будь ласка, допоможіть удосконалити цю статтю, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Зверніться на сторінку обговорення за поясненнями та допоможіть виправити недоліки. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (травень 2024)