Т-84 — Вікіпедія

Т-84 «Оплот»
Т-84 на SETC-2018
Тип	основний бойовий танк
Походження	Україна
Історія використання
На озброєнні	2000–2003, 2018 – дотепер
Оператори	Україна
Війни	Російське вторгнення в Україну (з 2022)
Історія виробництва
Розробник	Харківське конструкторське бюро машинобудування
Розроблено	приблизно 1991–2001
Виробник	Завод імені В. О. Малишева
Виготовлення	приблизно 1999–2001
Виготовлена кількість	10
Варіанти	Т-84-120 «Ятаган»
Попередники	Т-80УД
Наступники	БМ «Оплот»
Характеристики
Вага	48 тонн
Довжина	7,075 м
Ширина	3,60 м
Висота	2,22 м
Екіпаж	3: командир, механік-водій, навідник
Броня	комбінована, багатошарова з динамічним захистом
Головне озброєння	125-мм гармата КБА-3
Другорядне озброєння	12,7-мм KT-12,7 кулемет
Двигун	6ТД-2 1200 к.с. (895 кВт)
Питома потужність	25 к.с./т
Трансмісія	Механічна, планетарна 7 передач переднього та 5 заднього ходу
Підвіска	індивідуальна торсіонна
Дорожній просвіт	475–510 мм
Ємність паливних баків	1140 + 2×200 л
Операційна дальність	350–500 км
Швидкість	70—75 км/год вперед, 32 км/год назад
Т-84 у Вікісховищі

Т-84 (також відомий як «Оплот») — український основний бойовий танк, створений у 1990-х роках на основі Т-80УД. Розробку танка здійснювало ХКБМ, розробку двигуна — ХКБД, а виробництвом займався Завод імені Малишева.

Розробка танка тривала з 1993 року, 2000 року його прийняли на озброєння ЗСУ. Втім, через брак коштів виготовили всього 10 одиниць: із них 4 невдовзі продали до США, а решту пізніше поставили на зберігання. Танки знову надійшли до підрозділів 2018 року та взяли участь у бойових діях повномасштабного російського вторгнення, яке триває з 2022 року. Танк також брав участь у низці експортних тендерів, однак не переміг у жодному.

Т-84 зберіг типові риси радянської школи танкобудування: невеликі маса та розміри завдяки механізму заряджання, 125-мм гладкоствольна гармата / пускова установка й динамічний захист. Однак отримав і низку покращень у порівнянні з Т-80УД: низка російських складників замінені на українські, танк має зварно-катану башту, двигун 6ТД-2 потужністю 1200 к.с. з сучасною трансмісією, динамічний захист «Ніж», комплекс оптико-електронного придушення «Варта», допоміжну силову установку, прицільні засоби.

На основі Т-84 створили дослідний Т-84-120 «Ятаган» зі 120-мм гарматою та новітній «Оплот-М», прийнятий на озброєння ЗСУ 2009 року.

З огляду на неузгодженість назв у авторитетних джерелах, у цій статті використано такий формат: назви Т-84 та «Оплот» стосуються серійного танка зразка 1999 року (478ДУ9), а всі танки до нього названо прототипами Т-84.

Т-84 є прямим розвитком радянського Т-80УД, розробленого в Харківському конструкторському бюро машинобудування (ХКБМ) та виготовлюваного на заводі імені Малишева. Т-80УД, прийнятий на озброєння 1987 року, був результатом тривалої дискусії всередині СРСР. З одного боку, частина вищого керівництва СРСР на чолі з міністром оборони Дмитром Устиновим наполягала на запровадженні виробництва уніфікованого Т-80У з газотурбінним двигуном на всіх радянських заводах. З іншого боку, ХКБМ мав власні напрацювання щодо розвитку Т-64 з новим комплексом озброєння та сучасною комбінованою бронею, а ХКБД пропонував новітні дизельні двигуни 6ТД, майже рівноцінні газотурбінним за ходовими якостями, але значно економніші — і ці ініціативи теж знаходили обмежену підтримку серед керівництва.^[1][2][3]

Таким чином, у серію на заводі імені Малишева замість Т-64 пішов компромісний танк Т-80УД з надійнішою та витривалішою ходовою родини Т-80, харківським дизельним двигуном 6ТД-1 потужністю 1000 к.с. (746 кВт), а також новітніми бронюванням та озброєнням Т-80У, розробленими на основі харківського ж «Об'єкта 476». Його виробництво тривало до розпаду СРСР та в незначній кількості в перші роки незалежності України.^[4][5] Примітно, що в Україні цей танк не стояв на озброєнні^[⇨] та не використовувався до 2022 року^[⇨], тільки виготовлявся на експорт.

Постановою ЦК КПРС і РМ № 837-249 від 2 вересня 1985, окрім серійного виробництва Т-80УД, було закладено розробку танка з 1200-сильним двигуном 6ТД-2. Створення двигуна було призначено до 1986 року, надання пропозиції щодо серійного виробництва — до 1987.^[6][7] Наприкінці існування СРСР розробили окремий варіант Т-80УД з цим двигуном, його приймання відбулось з квітня до листопада 1991 року, а в грудні 1991 було рекомендовано прийняття на озброєння. Головний конструктор ХКБД Микола Рязанцев у спогадах називав цей танк Т-84.^[8]

Також у 1984—1986 роках у ХКБМ розробляли зварно-катані башти, які мали стати легшими, міцнішими та дешевшими, але через уже налагоджене лиття башт цей проєкт розвитку не набув.^[9]

Після здобуття Україною незалежності танкові підприємства опинились у скрутному становищі через брак фінансування та залежність від складників з Росії: в 1980-х близько 60—70 % складових частин для танків постачались із інших республік СРСР. Постановою № 181-3 від 12 березня 1993 Кабінет міністрів України постановив створення модернізованого танка Т-84 (шифр ДКР: «Керн»), заснованого на Т-80УД, але з максимально замкнутим в Україні виробничим циклом.^[10] За розробку Т-84 відповідав головний конструктор ХКБМ Михайло Борисюк.^[11]

Перший дослідний зразок завершили в 1994, того ж року вирішили створити ще кілька машин. Один із прототипів було показано на IDEX-1995 під назвою «T-84 Supertank». Надалі танки брали участь у випробуваннях на підприємстві та армійських полігонах.^[12][11] Танк ще потребував значного доопрацювання через необхідність замінювати російські компоненти: так, гармату 2А46М-1 виготовляли Мотовилихинські заводи, гусениці виготовляли в Тихвіні, обгумування котків відбувалось у Свердловську (нині Єкатеринбург), а патент на динамічний захист «Контакт-5» отримав 1997 року НДІ Сталі.^[13][14]

Оригінальні радянські башти відливались у на «Азовмаші»^[10] в Маріуполі та на ОЗТМ(інші мови) в Омську, але ці підприємства більше не могли їх постачати: перше на той момент уже втратило технологічний процес і устаткування, а друге перебувало за кордоном і пропонувало свою продукцію задорого — тому в ХКБМ розробили власну зварно-катану башту.^[12][15] Розробка нових рішень для Т-84 відбувалась паралельно з розвитком експортних Т-80УД: так, частина Т-80УД, виготовлених для Пакистану впродовж 1997—1999 років вже містила напрацювання Т-84, в тому числі башту нової конструкції та гармату КБА-3.^[16][17][12] Таким чином, танки пакистанського контракту були проміжними моделями між радянськими Т-80УД й українськими Т-84.^[18]

Початкові плани, реалізовані на «Об'єкті 478Д», передбачали збереження компонування шасі Т-80УД, але з використанням котків і гусеничної стрічки за зразком Т-64. Легкі котки з внутрішньою амортизацією та відсутність гумового покриття внутрішньої поверхні гусениць економили близько 2 тонн. Від цих планів відмовились через ускладнення робіт і невдалі випробування дослідного зразка. 6ТД-2 мав проблеми з перегріванням, які поступово виправили, але це стало причиною відмови від перспективного 6ТД-3 потужністю 1500 к.с., оскільки не було можливості настільки форсований двигун охолоджувати.^[13]

На виставці IDEX-1995 в Абу-Дабі під назвою «T-84 Supertank» було показано першу машину зі зварно-катаною баштою, але вона ще не мала всіх нововведень, заданих для Т-84. Танк показав гарні динамічні якості, на рівних з російським Т-80У. Михайло Борисюк називав їх «танками-близнюками». Впродовж 1990-х було створено низку дослідних зразків і проєктів: «478ДУ», «ДУ1» та далі за зростанням індексів до «ДУ9», які відрізнялись встановленим на них обладнанням.^[12][19]

1997 року на ХКБД було розпочато роботи зі створення допоміжного електроагрегата ЕА-8 для забезпечення танка електроенергією за вимкненого основного двигуна.^[20]

Результатом роботи в Україні над дослідними зразками стало створення модернізованої версії з заміною російських складників на українські та введенням нових систем^[⇨].^[11] Його було показано на IDEX-1999 (де він був єдиним танком, що демонструвався в русі)^[21] та на грецькому тендері на початку 1999, за результатами якого танк отримав остаточні модифікації, в такому вигляді він з'явився на IDEX-2001.^[22][21]

Програма випробувань завершилась 1999 року, постановою № 237-5 від 8 лютого 2000 року^[20] Т-84У було прийнято на озброєння Збройних сил України як БМ «Оплот» (не плутати з БМ «Оплот» зразка 2009 року, також знаним як «Оплот-М»).^[12][22] За розробку цього танка було присуджено Державну премію України в галузі науки і техніки, лавреатами якої стали: Міністр оборони Олександр Кузьмук, Міністр промислової політики Василь Гуреєв, головний конструктор ХКБД Микола Рязанцев, головний інженер заводу імені Малишева Михайло Будьонний, працівники ХКБМ: головний конструктор Ігор Підвальний, заступники Юрій Бусяк і Володимир Кудров, генеральний директор «Фотоприлада» Анатолій Глущенко, заступник головного конструктора Харківського приладобудівного заводу В. Н. Башта, головний металург Сумського машинобудівного НПО Г. В. Палієнко.^[20]

Втім, через брак бюджетних коштів було закуплено тільки 10 одиниць, які армія отримала впродовж 2002—2003 років.^[12][22]

Для експорту в Туреччину було створено дослідний варіант Т-84 зі 120-мм гарматою та автоматом заряджання в баштовій ніші. Цей танк отримав позначення Т-84-120 або «Ятаган». У 2000 році танк проходив випробування, але програму закупівлі було заморожено через брак фінансування в Туреччині.^[12]

Найсучаснішим представником родини Т-84 став «Оплот-М», який отримав новітній динамічний захист «Ніж-2», панорамний приціл ПНК-6 та низку інших покращень. 2008 року танк пройшов випробування, а 2009 року надійшов на озброєння Збройних сил України як БМ «Оплот».^[21]

Назва «Т-84» виникла ще за СРСР. Вона продовжує традицію найменування харківських танків: Т-34, Т-44, Т-54, Т-64, Т-74, Т-84. Початково її планували дати Т-80УД при його прийнятті на озброєння, однак вище партійне керівництво вирішило не створювати ще одне найменування основного бойового танка на озброєнні поряд з Т-64, Т-72 і Т-80.^[17][10] Головний конструктор ХКБД Микола Рязанцев у спогадах стверджував, що наприкінці існування СРСР проводили роботи зі створення танка Т-84 з двигуном 6ТД-2.^[8]

Чіткої межі між Т-80УД і прототипами Т-84 немає, однак назву «Т-84» почали застосовувати до дослідних зразків ще на початку 1990-х, а 1995 під такою назвою показали прототип на IDEX-1995.^[12][19]

Існує плутанка щодо назви серійного танка з об'єктовим позначенням «478ДУ9», який прийняли на озброєння 2000 року під назвою БМ «Оплот» (не плутати з БМ «Оплот» зразка 2009 року). В посібнику з експлуатації за 1998 танк називається БМ «Оплот», а в посібнику 2000 року — Т-84. На сайті ХКБМ танк початково називався Т-84, але пізніше назву змінили на БМ «Оплот». Тому дослідник Андрій Тарасенко вважає, що цю модель коректно називати Т-84 або БМ «Оплот» зразка 1999 року.^[23] Деякі видання, як «Мілітарний», називають модернізований танк просто Т-84.^[24]

У різних джерелах «478ДУ9» фігурує за різними назвами. На виставці IDEX-1999 танк було показано під назвою «T-84M», її використовують і деякі дослідники.^[12][19] Також часто зустрічаються назви «Т-84У», просто «Оплот», або ж комбінації типу Т-84 «Оплот» чи Т-84У «Оплот».^{[прим. 1][25][21][26][27][24]}

Т-84 загалом має таке саме компонування, як і всі радянські танки, починаючи від Т-64: в передній частині розташоване відділення керування з робочим місцем механіка-водія, в середній частині бойове відділення з обертовою баштою, в якій перебувають командир і навідник; моторно-трансмісійне (силове) відділення розташоване в задній частині танка. Екіпаж складається з трьох осіб: механік-водій, навідник і командир.^[21]

Танк має комбіновану броню, динамічний та активний захист.^[21]

Т-84 отримав нову башту розробки ХКБМ. На відміну від радянських литих башт, українські башти зварно-катані. Прокат зміцнював сталь і позбавляв її неоднорідності, що зробило нові башти міцнішими та легшими.^[13] Як і на пізніх радянських танках (Т-80У, Т-80УД), башта Т-84 має комбіновану лобову броню, що складається зі сталевих листів і комірчастого наповнювача.^[28] Крім того, захист башти є модульним: вона обладнана двома знімними лобовими броньовими панелями, які замінюються при ушкодженні або модернізації.^[22] Дах башти є цільноштампованим.^[21]

Будова корпусу загалом аналогічна Т-80УД, верхня лобова деталь є багатошаровою. На бортах корпусу встановлено гумові екрани.^[21]

Для посилення протирадіаційного захисту корпус і башта мають підбій з водневмісним полімером з додаванням літію, бору та свинцю.^[21]

На передній частині корпусу та башти, а також на даху башти та передній частині бортових екранів, встановлено вбудований динамічний захист «Ніж», дія якого полягає у створенні кумулятивних струменів, що діють на кумулятивний струмінь, снаряд (в тому числі підкаліберний) або ударне ядро. Порівняно з «Контактом-5» на Т-80У та УД, «Ніж» значно ефективніший і потребує менше вибухівки, а тому його вплив на власну машину менший.^[22][21]

Крім пасивного та динамічного захисту, танк також обладнано комплексом оптико-електронного придушення (КОЕП) «Варта», аналогом радянської «Штори». Система має давачі лазерного опромінення на башті, що реагують на потрапляння на танк лазерних променів віддалемірів, цілевказників або високоточних боєприпасів з лазерним наведенням. У разі виявлення опромінення система може видавати хибний сигнал через два прожектори, встановлені на лобовій частині башти, або ставити димову завісу.^[21]

Основним озброєнням є 125-мм гладкоствольна гармата КБА-3 українського виробництва, яка є аналогом радянської 2А46М-1, що заряджається механізмом заряджання (МЗ). Гармата стабілізована в горизонтальній і вертикальній площинах, обладнана ежектором, термокожухом і швидкознімним стволом, придатним до заміни без демонтажу гармати. Швидкість обертання башти становить до 40° на секунду.^[21]

Комплекс керованого озброєння — «Комбат», розроблений київським КБ «Луч». Ракета має тандемну бойову частину та наводиться за лазерним променем.^[21]

Боєкомплект складається з 40 роздільних пострілів (у Т-80УД він становив 45, але частину місця зайняло різне обладнання), які можуть бути підкаліберними, кумулятивними, уламково-фугасними або керованими ракетами. 28 пострілів перебувають у конвеєрі МЗ та ще 12 в інших місцях танка.^[21]

Допоміжне озброєння складається з кулеметів українського виробництва: спарений з гарматою 7,62-мм КТ-7,62 та 12,7-мм КТ-12,7 в зенітній установці закритого типу 1ЕЦ29М.^[29] Зенітний кулемет має кути наведення -5…+70° по вертикалі (причому, у діапазоні -3…70° він стабілізований) і ±75° по горизонталі. Прицілювання зенітної установки здійснюється за допомогою ТКН-5 та зенітного прицілу ПЗУ-7.^[23]

Система керування вогнем танка (СКВТ) включає денний приціл навідника 1Г46М «Промінь», нічний приціл ТО1-КО1ЕR (хоча на сайті ХКБМ було зазначено тепловізійний приціл «Буран-Катрін-Е», на машини ЗСУ він не встановлювався)^[28], командирський комплекс ПНК-5 «Агат-СМ», балістичний обчислювач ЛІО-В (за іншими даними 1В528-2^[22]) з комплектом давачів, стабілізатор 2Е42М та інше обладнання.^[21] Під час модернізації 2018 року встановлено модернізований прицільний комплекс, зокрема додано тепловізійний приціл.^[30]

Денний приціл 1Г46М стабілізований у вертикальній і горизонтальній площинах, має вбудований лазерний віддалемір (віддаль вимірювання до 10 км) і канал керування протитанковою ракетою. Збільшення прицілу панкратичне, становить від 2,7 до 12 крат. Нічний тепловізійний приціл містить оптоелектронний прилад навідника, монітор і пульт керування командира. Командир також має свій монітор тепловізійного прицілу.^[21][28]

За допомогою СКВТ командир танка може брати контроль над гарматою та спареним кулеметом і самостійно вести вогонь. Командирський прицільно-спостережний комплекс ПНК-5 містить денно-нічний приціл ТКН-5 і давач положення гармати. ТКН-5 стабілізований у вертикальній і горизонтальній площинах, обладнаний лазерним віддалеміром, пристроєм введення бічних поправок(інші мови) і має три канали: денний однократний (збільшення 1×), денний багатократний (7,6×) і нічний (5,8×). Завдяки цьому пристрою командир має кращі можливості щодо самостійного виявлення та ураження цілей, ніж у Т-80У/УД та Т-90.^[21]

Балістичний обчислювач рахує балістичні поправки на основі таких даних: швидкість танка, віддаль і кутова швидкість цілі, кут крену осі цапф гармати, бічна складова швидкості вітру, курсовий кут. Вручну вносяться: температура повітря, температура гармати, температура заряду, зношення каналу ствола, тиск повітря тощо. Крім того, обчислювач розраховує момент підриву уламково-фугасного снаряда над ціллю. Також на танку встановлено давач початкової швидкості снаряда й систему врахування вигину каналу ствола СУІТ-1 (рос. СУИТ-1), яка передає інформацію до балістичного обчислювача після кожного пострілу.^[21]

Основним двигуном танка є 6ТД-2 потужністю 1200 к.с. (985 кВт) замість 6ТД-1 потужністю 1000 к.с. (746 кВт). Обидва є цілком взаємозамінними: вони мають однакові габарити та кріплення, для заміни одного на інший достатньо замінити кілька трубок для пального та мастила.^[13] Двигун обладнаний пристроєм попереднього підігрівання для запуску в холодну погоду та низкою автоматичних систем для керування рухом.^[23][21]

6ТД-2 є багатопаливним опозитним дизельним двигуном з рідинним охолодженням.^[28] Крім дизельного пального він може працювати на бензині, гасі або суміші різних видів пального в будь-яких пропорціях. Внутрішні баки містять 700 літрів пального, ще 440 л перебувають у зовнішніх баках на надгусеничних полицях. Запас ходу становить 400 км, для його збільшення можуть встановлюватись 2 додаткові 200-літрові баки, під'єднані до загальної системи, доводячи загальну місткість до 1640 літрів.^[21]

Іншою важливою відмінністю є вдосконалена трансмісія, яка надає танку максимальну швидкість до 72 км/год уперед і 32 км/год заднім ходом.^[21]

Попри початкові плани оснащення танка ходовою типу Т-64 з котками з внутрішньою амортизацією, танк усе ж отримав характерні для родини Т-80 котки з зовнішніми бандажами та гумовим покриттям внутрішньої частини гусениці. На зовнішньому боці гусениці можуть встановлюватись асфальтохідні накладки з полімерного матеріалу.^[21]

Підвіска індивідуальна торсіонна з шістьма гідроамортизаторами подвійної дії.^[23]

Типово для родини Т-80, механік-водій має три перископічні прилади спостереження. Для нічної їзди центральний прилад може замінюватись на активно-пасивний прилад нічного бачення ТВН-5 або ТВН-5М.^[21] Під час модернізації 2018 року було встановлено камеру заднього виду.^[23][31]

На експортній версії керування рухом мало відбуватись за допомогою штурвала замість традиційних для радянських танків важелів.^[25][23]

На танку встановлено супутниковий навігаційний комплекс 1КРНА (за іншими даними СН-3700)^[28], що може використовувати GPS або ГЛОНАСС, забезпечуючи визначення координат танка з точністю до 20 метрів.^[22] Радіостанція Р-173-50К має дальність зв'язку до 50 км.^[22] Під час модернізації 2018 року було встановлено захищені цифрові радіостанції.^[30]

Танк обладнано допоміжним силовим агрегатом ЕА-8А (рос. ЭА-8А) потужністю 8 кВт. Агрегат має вагу близько 300 кг, він розташований у коробі в задній частині правої надгусеничної полиці замість одного з зовнішніх паливних баків.^[22] Ця установка потрібна для живлення систем танка з вимкненим основним двигуном, а також може використовуватись для його пуску. Час неперервної роботи становить 24 години,^[21] витрата пального 3,6 кг/год. Основою агрегата є двоциліндровий чотиритактний дизельний двигун 2Ч з горизонтальним розташуванням циліндрів і рідинним охолодженням. Ціна агрегата склала 35 тис. доларів.^[20]

Для встановлення димової завіси танк має термодимову апаратуру та набір пускових установок, що відстрілюють димові або аерозольні гранати. Ці пускові розташовані на бортах башти по 6 штук і можуть використовуватись як самостійно, так і з КОЕП «Варта».^[21]

Для танка було розроблено маскувальну накидку «Контраст», що розсіює та поглинає інфрачервоне й радіо- випромінювання, суттєво знижуючи помітність танка. Також МТВ танка має теплоізоляційні екрани.^[22]

Танк має систему колективного захисту від зброї масового ураження (СКЗ), швидкодійну систему протипожежного обладнання, обладнання для самоокопування(інші мови), обладнання для підводного водіння танка (ОПВТ), кріплення для колійного ножового трала КМТ-6 або котково-ножового КМТ-7.^[21] Танк також має прилад радіохімічної розвідки ПРХР-М1.^[23]

З огляду на відсутність чіткої межі між Т-80УД й Т-84 та різні погляди в джерелах, нижче наведено об'єкти, що часто фігурують як прототипи Т-84.^[32]

• Об'єкт 478Д — дослідний зразок з КОЕП «Штора», пасивним нічним прицілом ТПН-4 «Буран-Е» та системою дистанційного підриву уламково-фугасних снарядів «Айнет». Двигун — 1200-сильний 6ТД-2, шасі частково запозичене в Т-64.^[12][33][13]
• Об'єкт 478ДУ — дослідний зразок з 1000-сильним 6ТД-1 та ходовою зразка Т-64. Цей танк 1993 було привезено для демонстрації в Пакистан.^[34]
• Об'єкт 478ДУ1 — дослідний зразок з 1000-сильним 6ТД-1 та ходовою зразка Т-80. Цей танк 1993 було привезено для демонстрації в Пакистан.^[34]
• Об'єкт 478ДУ2 — дослідний зразок зі зварно-катаною баштою, 6ТД-2 та «Шторою».^{[34][прим. 2]}
• Об'єкт 478ДУ3 — зарезервоване найменування, прототип не створено.^[34]
• Об'єкт 478ДУ4 — дослідний зразок з покращеною трансмісією, що мала 7 передач переднього ходу та 3 заднього. Це збільшувало швидкість уперед з 60 до 73 та назад до 32 км/год.^[34]
• Об'єкт 478ДУ5 — дослідний зразок з кондиціонером потужністю 4 кВт, розміщеним у боксі на кормовій частині башти, туди також перемістили частину боєкомплекту. На цьому зразку також випробували автоматичну трансмісію, систему керування зі штурвалом замість традиційних важелів керування та автоматизацію запуску двигуна з цифровими індикаторами показників роботи двигуна.^[34]
• Об'єкт 478ДУ6 — зарезервоване найменування, прототип не створено.^[34]
• Об'єкт 478ДУ7 — дослідний зразок для малайзійського тендера.^[34]
• Об'єкт 478ДУ8 — дослідний зразок.^[34]

• Т-84У «Оплот» («Об'єкт 478ДУ9», в інших джерелах «Об'єкт 478ДМ») — серійний танк, прийнятий на озброєння 2000 року. Вперше показаний на IDEX-1999 під назвою «T-84M», а його допрацьований варіант — на IDEX-2001.^[12] Відомий під назвами Т-84, Т-84У, Оплот, БМ «Оплот» зразка 1999 року.^[23][34]
• Т-84-120 «Ятаган» («Об'єкт 478Н») — дослідна модифікація Т-84 зі 120-мм гарматою та автоматом заряджання в баштовій ніші.^[34]
• БМ «Оплот» або «Оплот-М» («Об'єкт 478ДУ9-1» або «Об'єкт 478ДУ10»)^[34] — розвиток танка Т-84У «Оплот» з покращеними характеристиками захисту та вогневої потужності. Візуально відрізняється за значно зміненою формою башти, бортовими екранами та панорамним приладом спостереження командира.

• БРЕМ-84 «Атлет» — броньована ремонтно-евакуаційна машина на базі Т-84У.
• БВМП-84 — експериментальна бойова машина піхоти на базі Т-84У.

Нижче наведено показники, заявлені виробником на сайті.^[25][35][36]

Поточні оператори

•  Україна — 5 машин у строю станом на 2024 рік.^[37]

Невдалі контракти

•  Греція — Т-84 програв на тендері у Греції у 1998 році, змагаючись проти американського M1A2 Abrams, британського Challenger 2E, німецького Leopard 2A5, російського Т-80У та французького Leclerc.^[21] Танк зазнав низки суттєвих несправностей і показав найнижчий результат, програвши «Леопарду».^[23][38]
•  Малайзія — брав участь у тендері 2000 року разом з польським PT-91, російським Т-90С і шведським CV90120. Тендер виграв PT-91.^[21]
•  Туреччина — Т-84-120 «Ятаган» брав участь у тендері на основний танк, що тривав з 1997 до 2005, однак Туреччина обрала модернізацію своїх M60 і закупівлю вживаних німецьких Leopard 2A4.^[21]

Інше

•  США — 2003 року США придбали в України 4 зразки Т-84 під назвою Т-80УД. Один танк із системою «Дрозд» використовувався на тренуваннях у 2020—2021 роках.^{[23][39][40][41]}

Попри прийняття Т-84У на озброєння 2000 року, виробництво не розпочалось через брак коштів. Того ж року дослідний «478ДУ9» пройшов на параді на честь Дня Незалежності в голові колони Т-64.^[21]

2001 року кошти все ж виділили, але тільки на 10 одиниць на загальну суму 78,8 млн грн або 14,6 млн доларів (7,88 млн ₴ або 1,46 млн $ за одну машину). Вони пройшли парадом на 10-річчя незалежності, після чого були відправлені на допрацювання на заводі та надійшли на озброєння 72-ї механізованої дивізії.^[21] Втім, завод отримав лише 20% від вартості контракту, а замість доплати отримав назад танки. 4 з них продали в США в 2003 році, коли США закупляли техніку інших країн для оцінки.^[12][39]

В червні 2016 року Міністерство оборони України підписало контракт з підприємством «Завод імені В. О. Малишева» на відновлення і часткову модернізацію танків. Тривалий час танки Т-84 першого покоління перебували на зберіганні ряду частин збройних сил України, тому для відновлення і поліпшення їхнього технічного стану було вирішено провести ремонт.^[42]

2018 року модернізовані танки передали до 14-ї окремої механізованої бригади, того ж року в її складі вони взяли участь у навчаннях Combined Resolve X і змаганнях Strong Europe Tank Challenge 2018. На навчаннях завдання було виконано успішно,^[43] а на змаганнях українська команда зайняла останнє 8-ме місце. Командир команди Роман Багаєв пізніше розповідав, що причиною поразки стали несправності озброєння та інших систем танків: у них клинив механізм заряджання, виходили з ладу проводка та стабілізатор.^[31] Після того танки відправили на повторний ремонт і зрештою надали їх до танкового інституту при НТУ «Харківський політехнічний інститут».^[44]

В лютому 2019 року директор ХБТЗ Олександр Столярчук заявляв про початок модернізації Т-80УД до рівня Т-84У.^[45]

Видання The Military Balance фіксувало 10 Т-84 на зберіганні станом на 2018 рік. У 2020 зафіксовано 6 машин у строю, а в 2021—2024 їх 5.^[46][37]

У травні 2022 року стало відомо про участь Т-84У в бойових діях у ході російського вторгнення в Україну.^[47][48] Відомо про застосування такого танка в складі 3 ОТБр на Харківщині та Донеччині.^[49] У лютому 2023 року з'явилось відео влучання дрона-камікадзе «Ланцет» у танк, однак масштаб ушкоджень невідомий.^[50]

Українські військові відзначили високу маневровість танку, особливо швидкість заднього ходу, яка врятувала танкістів під час одного з боїв. Також Т-84 має перевагу над іншими танками радянського виробництва за рахунок більш якісних тепловізорів та систем наведення і прицілювання.^[51]

Український танк Т-84У «Оплот» помилково зображено на російській срібній ювілейній монеті Центрального банку Російської Федерації, випущеній 2010 року.

У серію «Танкові війська»(інші мови), за задумом виробників, мали увійти три монети: емблема танкових військ, перший радянський танк КС і сучасний російський танк.^[52] Однак, замість сучасного російського танка на монеті український Т-84У, зображення якого взято з сайту ХКБМ. Танк вирізняється характерними низькими екранами, відсутніми на російських танках на той час. Усього було викарбувано 5 тисяч срібних монет (маса дорогоцінного металу в чистоті 7,78 г, проба сплаву 925) номіналом 1 рубль з українським танком.^[53]

• Список бронетехніки України (з 1992)
• Список військової техніки виробленої в Україні
• Список основних бойових танків за поколіннями
• Сухопутна військова техніка України
• Т-80У
• Т-90
• Тип 85
• Al-Khalid
• M-84

• Zaloga, Steven J (2009). T-80 Standard Tank. The Soviet Army's Last Armored Champion. Osprey Publishing. ISBN 978-1846032448.
• Берёзкин, Виктор (2007). Харьковские «восьмидесятки». Фронтовая иллюстрация. Стратегия КМ (6).
• Рязанцев, Николай (2009). Моторы и судьбы. О времени и о себе: воспоминания Генер. конструктора по созданию двигателей для бронетанк. техники (російською) . Харків: ХНАДУ. с. 271.
• International Institute for Strategic Studies (13 лютого 2024). The Military Balance 2024 (англ.). Taylor & Francis. ISBN 978-1-040-05115-3.

• Харьковское Конструкторское Бюро по Машиностроению имени А. А. Морозова (рос.)
• Т-84 на «Броне-сайті» Василя Чобітка

Ця сторінка належить до добрих статей української Вікіпедії.