Фредерік Рюйш — Вікіпедія

Фредерік Рюйш
нід. Frederik Ruysch
Урок анатомії доктора Рюйша ( він в чорному капелюху )
Народився	28 березня 1638(1638-03-28) Гаага
Помер	22 лютого 1731(1731-02-22) (92 роки) Амстердам
Місце проживання	Голландія
Країна	Нідерланди
Національність	голландець
Діяльність	ботанік, анатом, лікар, викладач університету
Alma mater	Лейденський університет
Галузь	ботаніка, анатомія
Заклад	Collegium Chirurgicum Amstelaedamensed
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор філософії і доктор медицини
Науковий керівник	Johannes van Horned[1]
Вчителі	Johannes van Horned[2]
Відомі учні	Johannes Jacobus Raud[2] Говерт Бідлооd[3]
Аспіранти, докторанти	Johannes Jacobus Raud[4]
Членство	Леопольдина Лондонське королівське товариство Французька академія наук
Відомий завдяки:	дослідження лімфатичної системи, бальзамування анатомічних препаратів
Діти	Anna Ruyschd Рахел Рюйш
Фредерік Рюйш у Вікісховищі

Фредерік Рюйш (нід. Frederik Ruysch, 1638–1731) — голландський судовий медик, професор анатомії і ботаніки, анатом, майстер виготовлення та колекціонер анатомічних препаратів.

Фредерік Рюйш народився в місті Гаага в забезпеченій родині. В родині було шестеро дітей. В 16-річному віці Фредерік втратив батька. Мати направила сина до аптекаря в навчання, що стало першою значною зустріччю Фредеріка з технологіями виготовлення ліків і алхімічними знаннями. Молодому Рюйшу вдалося придбати ліцензію, що давала право вікрити власну невеличку крамницю. Це спрямувало зусилля молодика на навчання в Лейденському університеті. По закінченню навчання він отримав звання медика і став судовим експертом. Лише цей статус надав йому право доступу до пологів та аутопсіям трупів померлих і жертв тогочасних убивств.

Рюйш рокам залишався практикуючим лікарем і анатомом. Так з'явилась його колекція каміння, вилученого з жовчного та сечового міхура. Кожний камінь мав ретельний опис історії хвороби пацієнта.

Доступ до пологів відкрив унікальну можливість «отримувати» живих дітей і зародків з аномаліями розвитку. В ту добу особливе поширення мали кабінети курйозів в заможній Голландії 17 століття. Широкі зв'язки з Ост-Індською компанією і власні колонії в Азії стали постійним джерелом для поповнення кабінетів курьйозів голландських колекціонерів. Колекції дещо демократизуються і їх збирають аптекарі, лікарі, науковці, художники. Так Фредерік Рюйш став колекціонером анатомічних препаратів і зародків з анатомічними аномаліями, які доповнив засушеними опудалами екзотичних риб і комах, тварин і мушлей з тропіків, коралів.

До створення анатомічних препаратів Фредерік Рюйш підійшов як до родинного ремесла чи родинного бізнесу. Сміливість в роботі з трупами була притаманна як батьку, так і його дітям — Рюйшу діяльно допомагав син і, особливо, дочка Рахіль. Саме Рахіль Рюйш стане охоронцем секрету так званого «бальзамувального лікеру», який винайшов колишній аптекар Фредерік Рюйш і який сприяв бальзамуванню і довготривалому збереженню анатомічних препаратів.

Музейній колекції анатомічних препаратів Рюйша були притаманні усі риси кабінету курйозів, для якого відвели п'ять залів. Кістяки людей експонували разом з рідкісними зразками мушлей, опудалами тварин, птахів і риб, коралів, висушених рідкісних рослин. Кожний кістяк супроводжував пояснювальний напис. Особливу увагу приділяли експонуванню кістяків і забальзамованих трупів дітей. Рахіль (?) прикрасила голівки і ручки померлих і забальзамованих дітей мереживом. Анатомічні колекції супроводжували латинські написи повчального, дидактичного характеру про скороминущість життя і його насолод. Музей Рюйша, що набув популярності, два рази на тиждень відкривали для всіх охочих за платню. Серед почесних відвідувачів музею Рюйша — московський цар Петро І, що завітав до закладу ще в 1698 році. Анатомічні колекції надзвичайно зацікавили молодого на той час царя, який запозичив в Голландії і ідею створення аналогічного музею чи розділу в майбутній петербурзькій Кунсткамері. Петро І відвідував лекції з анатомії, що читав Рюйш, неодноразово відвідував його приватний музей. 1716 року, під час другого візиту до Голландії, цар почав перемови про придбання анатомічних колекцій Рюйша. Вони були придбані за величезну на той час суму в 30.000 гульденів і перевезені в Петербург двома вітрильниками.

Рюйш не зупинився і створив колекцію анатомічних препаратів вдруге. Він створив її каталог 1724 року з посвятою російському царю в надії, що той придбає і її. Але не отримав пропозицій з Петербурга, бо Петро важко хворів і помер в січні 1725 року. Рюйш звернувся з пропозиціями продати колекцію Паризькій Академії наук, але аккадеміки її не придбали. Рюйш помер на 92 році життя. По смерти анатома другу колекцію продали на аукціоні вроздріб і її окремі зразки розійшлися по різним країнам.

Бурхливий розвиток наук і анатомії в Європі обумовив попит на трупи для аутопсій. Цьому діяльно протистояла церква, хоча католицька і православна церкви століттями підтримували культ святих мощей, поклоніння їм і їх збереження. Середньовічні міста боролися за право володіння мощами популярних святих. А історія рясніє випадками таємного викрадення святинь з поховань чи роздирання мощей на шматки, коли одна частина зберігалась в одній країні, і всі інші — в других.

Наукові дослідження не мають сорому, хоча мають власну етику. В шпарину між «можна» та «заборонено» активно прокралися злочинці. В Європі розпочався етап діяльності розкрадачів могил, що спеціалізувались на викраденні трупів з нещодавніх поховань. Моторошну славу розкрадачів трупів мало і злочинне угруповання в Лондоні під керівництвом Бішопа. Джон Бішоп мав агентів, які сповіщали його і про трупи жебраків, і про нещодавні поховання. Нелегальний бізнес підтримували респектабельні лондонські лікарі і шпиталь Св. Вартоломея. По домовленості з співпрацівниками Бішопа в сад виносили великі плетені кошики, куди ті і складали загорнуті викопані трупи. Вночі їх заносили до анатомічних театрів, де проводили аутопсії та виготовлення нових анатомічних препаратів. В місті Единбург збережений навіть таємний підземний хід, яким вносили трупи до анатомічного театру Единбурзького університету, аби не викликати протидії церкви і мешканців міста.

Створення власних колекцій анатомічних препаратів підтримувалось навчальними закладами і входило до завдань студентів-медиків. В Лондоні навіть діяв аукціон з продажу вже створених анатомічних препаратів. Був надрукований і відповідний посібник для студентів 18 ст. Виготовленням анатомічних препаратів уславився і респектабельний лікар Джон Гантер, хірург і анатом. Він навіть мав салон на Лейсестер стріт, де демонстрував їх. Мав Джон Хантер і власний рецепт бальзамуючої рідини, куди входили каніфоль, віск, кармін та лак.

Попит не вдовольняли навіть епідемії. Банда Бішопа, аби не втрачати прибутки, перейшла до убивств живих людей. Зберігся навіть щоденник розкрадача трупів Бішопа. Злочини обмежували арешти (в тому числі і банди Бішопа) і припинив закон 1832 року, коли англійські лікарі отримали офіційне право працювати з трупами, не контактуючи зі злочинними розкрадачами могил.

• 17 століття
• Анатомія
• Судова експертиза
• Хірургія
• Кабінет курйозів
• Музей анатомічних препаратів Хантера, Лондон.
• Музей антропології і етнографії імені Петра Великого

• Otto P. Bleker, (2006) 'Een vroedvrouw gaat 'uyt roeyen'. Over Willemtje Cloppenburg en Frederik Ruysch.' in: Geschiedenis der Geneeskunde; 2006; 11: pp. 149–156.
• Jozien Driessen, (1996) Tsaar Peter de Grote en zijn Amsterdamse vrienden.
• Jozien J. Driessen-Van het Reve, (2006) De Kunstkamera van Peter de Grote. De Hollandse inbreng, gereconstrueerd uit brieven van Albert Seba en Johann Daniel Schumacher uit de jaren 1711—1752.
• Luuc Kooijmans (2004) De doodskunstenaar. De anatomische lessen van Frederik Ruysch.
• Julie V. Hansen, Resurrecting death: anatomical art in the cabinet of Dr. Frederik Ruysch, The Art Bulletin 78 (1996), pp. 663–680
• Gijsbert M. van de Roemer, 'Het lichaam als borduursel: kunst en kennis in het anatomisch kabinet van Frederick Ruysch'. In: Ann-Sophie Lehmann, Herman Roodenburg (eds.), Body and Embodiment in Netherlandish Art/Lichaam en lichamelijkheid in de Nederlandse kunst', Zwolle, 2008, pp. 217–240
• ж «Наука и религия», февраль, 1989

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Фредерік Рюйш