Фретка — Вікіпедія

? Фретка (тхір домашній)
Фретка-альбінос, фретки пастелевого і соболиного забарвлення
Охоронний статус
Найменший ризик  (МСОП 3.1)
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota) Царство: Тварини (Animalia) Тип: Хордові (Chordata) Клас: Ссавці (Mammalia) Ряд: Хижі (Carnivora) Родина: Куницеві (Mustelidae) Підродина: Куницеві (Mustelinae) Рід: Мустела (Mustela) Підрід: Тхір (Putorius) Вид: Тхір лісовий (Mustela putorius) Підвид: Тхір домашній (Mustela putorius furo)
Біноміальна назва
Mustela (Putorius) putorius furo (Linnaeus, 1758)
Посилання
Вікісховище: Mustela putorius furo Віківиди: Mustela putorius furo EOL: 1253227 ITIS: 727313 NCBI: 9669

Фре́тка, фу́ро або тхір домашній (лат. Mustela putorius furo) — домашня тварина, одомашнена форма дикого тхора. Багато власників домашніх тхорів використовують саме слово «тхір», а не «фретка», оскільки слово «фретка» досі не стало загальновживаним. Хоча слово «фуро» є загальним позначенням хатніх тхорів (від наукової назви Mustela putorius furo), ним частіше зовуть лише фреток-альбіносів.

Для тварини «тхір» у багатьох європейських мовах існує два слова: в англійській, наприклад, це polecat («дикий тхір») та ferret («хатній»), а у французькій — це putois і furet відповідно.

До української мови слова «фретка», «фредка», «феретка» прийшли з польської, будучи прямим запозиченням слова пол. fretka. Це пояснюється історичними причинами, адже тхірництво в СРСР почалося з кліткових тхорів родом з Польщі. Таким чином, «фретка» і «домашній тхір» — синоніми. Слово fretka використовують також у чеській, словацькій, латиській мовах, і «фретка» — у російській.

Польське fretka походить з нім. Frettchen (раніша форма Frett) — адаптації фр. furet («домашній тхір», «фретка»)^[1], яке, за одною з версій, утворене від народно-латинського *fūrittus («злодюжка»)^[2].

Слово тхір походить від прасл. *dъхоrь. Первісне значення цього слова — «смердюча тварина», «смердючка» (від *dъхъ — «дух», «неприємний запах», пор. також «тхнути»)^[3].

Історія фретки налічує 2500-3000 років. Походження домашнього тхора остаточно не з'ясоване. Поширеною є гіпотеза про європейське походження — від лісового тхора^[4], яку підтверджують філогенетичні дослідження. За іншою з версій, він походить від прирученої форми чорного африканського тхора. Інші припускають, що предками фретки були степові тхори, а одомашнили їх десь у Нижньому Надволжі або Південному Уралі.

Вважалось, що вже у Стародавньому Єгипті фретки, як і кішки, були звичайними домашніми тваринами, їх держали для боротьби з гризунами. Проте, не виявлено муміфікованих останків, рівно як невідомий ієрогліф зі значенням «тхір», «фретка». Припускаючи й те, що дикі тхори не водились у землях по сусідству з Єгиптом, цю гіпотезу слід визнати малоймовірною^[5]. Про домашніх тхорів згадують такі античні автори, як Геродот (484—425 рр. до н. е.), Арістотель (IV ст. до н. е.), Страбон (64 р. до н. е.)^[6].

Завдяки добре розвиненому мисливському інстинкту, фреток з часів Античності використовують для полювання дрібних норкових тварин, таких як кролі. Відомо, що імператор Август посилав фреток («viverrae») для боротьби з кролями на Балеарських островах у 6 році до н. е.^[7][8] Полювання кролів з використанням домашніх тхорів там відоме і за оповіданнями Страбона. В Англії у 1339 році з'явився указ, що обмежив полювання з фретками відносно заможним селянам^[9]. Полювання з фретками досі існує в деяких країнах, таких як США, Велика Британія, Австралія, у місцевостях, де некероване зростання чисельності диких кролів становить небезпеку для господарства^[10]. У 2009 році використовувати свійських тхорів для регулювання поголів'я кролів почали й у Фінляндії. Втім, у деяких країнах таке полювання заборонено.

Знайшовши кролячу нору, вивчають всі виходи з неї і перекривають їх сітками. Після чого в головний вихід запускають тхора, з прив'язаним до шиї бубонцем (щоб простежити його шлях під землею). Стривожений кріль потрапляв до сітки або тхір його загризав. Цікаво, що фретку після цього було необхідно витягти з нори: інакше вона могла влаштуватись там на відпочинок.

Як хатня тварина фретка набула популярності порівняно недавно — у 1970-х роках. У США до 1980-х фретки були вельми екзотичними тваринами, а на 1996 рік там налічували вже 800 000 тхорів як хатніх годованців^[11].

Фретки успадкували від своїх диких предків багато особливостей анатомії. Це невеличкі приземкуваті тварини з витягнутим, гнучким тілом, покриті рясним хутром, чорного, білого, коричневого або змішаного кольору. Розміри тіла: довжина близько 51 см, де хвіст близько 13 см, у вазі досягає 0,7-2 кг. Самці набагато більше за самиць, вони також відрізняються деякими особливостями поведінки.

Фретки мають чотири типи зубів:

• 12 різців, розташованих між іклами. Вони сягають лише 2 мм у довжину, слугують тварині для доглядання хутра;
• 4 ікла, які призначені для умертвіння здобичі;
• 12 півкорінних зубів (премолярів), розташованих здразу за іклами. Вони слугують для жування їжі по боках рота і перерізування м'яса;
• 6 корінних зубів (молярів), двох на верхніх щелепах і чотирьох на нижніх, що призначені для подрібнення їжі.

Хутро тхорів складають два типи волосся — остьове й пухове. Остьове волосся прикриває пухове й перешкоджає звалюванню волосяного покриву. Основний обсяг складає пухове волосся — це тонкі, короткі, м'які волоски, що забезпечують захист від низьких температур. Залежно від кольору волосся розрізнюють кілька забарвлень фреток, з різними відтінками, які можуть мінятися у певних межах (від віку, фізіологічного стану, пори року). Так, взимку звірки часто світліші, ніж влітку. Існує кілька класифікацій забарвлення фреток^[12].

Класифікація Американської Асоціації з Фреток (American Ferret Association) виділяє 8 забарвлень (colors), 4 розцвітки (patterns) і 3 види білих міток (white markings). Під «забарвленням» розуміють колір хутра, очей і носа, під «розцвіткою» — малюнок, утворюваний різними плямами забарвлення на тілі тварини, під «білими мітками» — розташування на ньому плям без пігменту.

• Забарвлення: альбінос (albino, red-eyed white), чорний (black), соболиний (sable), шампанський (champagne), шоколадний (chocolate), коричний (cinnamon) та темноокий білий (dark-eyed white).
• Розцвітки: сіамська (siamese), чала (roan), суцільна (solid) та стандартна (standard).
• Види білих міток: блейз (blaze), панда (panda), рукавички (mitts).

• Див. посилання

Утримувати тхора можна як у клітці, так і на волі у домі. При цьому варто пам'ятатати низку важливих моментів.

Якщо фретку планують поселити в клітці, необхідно подбати про її достатні розміри. Там повинні бути передбачені місце для сну (повністю прихований від погляду ззовні будиночок), зона ігри, місце годування, й місце лотка. Краще за все завести багатоповерхову клітку, оскільки фретки люблять лазити по вертикальних поверхнях. У спальному місці підвішують гамак, бажано забезпечити годованця драбинками або сітками для лазання. Також у будиночок варто покласти побільше старого ганчір'я: фретки люблять вовтузитися у тканині. У разі кліткового утримання фреткам необхідне щоденне вигулювання протягом кількох годин поза кліткою. Не можна держати звірка в клітці постійно^[13].

При вільному утриманні тхора, коли йому, подібно собаці або кішці, надають можливість вільно бігати квартирою, догляд за ним дещо ускладнюється. У приміщеннях не повинне бути щілин і отворів, у яких можуть застрягти фретки, необхідно прибрати з меж доступу квіткові горщики, сміттєві відра, оскільки вони їх обов'язково розсиплють. Люблять звірки й гризти гуму, тому необхідно виключити їхній контакт з гумовими оболонками дротів і прокладками. Небажано пускати фреток на кухню (вони можуть заплигнути на розжарену плиту), а також на відкриті балкони (звідки вони можуть випасти). Харчові припаси теж слід прибрати у недоступне тхорам місце. Окрім того, у приміщеннях, де знаходяться тварини, не можна залишати незачинені вікна, увімкнутий вентилятор, праску тощо. Треба мати на увазі, що завдяки своїм розмірам фретки можуть опинитися у найбільш неочікуваних містах: за шафою, канапою, під ковдрою, подушкою. Варто постійно стежити за годованцем, знати, де він знаходиться, щоб випадково не завдати йому серйозних пошкоджень^[14]. При вільному утриманні звірку слід влаштувати «будиночок», що буде слугувати йому місцем для сну, а також сховищем у стресових ситуаціях. Це може бути відкрита клітка або спеціальний кошик, треба уникати потрапляння туди прямого світла: наявність затемненого місця для цих норкових тварин забезпечить їм почуття безпеки і зменшить стрес. Вигулюють фреток на спеціальному повідку, спорядженому двома лямками, які обхоплюють тулуб тварини.

Кігті фреток ростуть дуже швидко, тому їх необхідно регулярно підстригати. Для цього використовують щипчики й пилочку. Лінія відрізу має бути паралельною внутрішній лінії кігтя — зістригають (сточують) тільки гачок, що росте донизу. Треба уникати пошкодження кровоносної судини усередині кігтя.

Купають фретку не частіше 1-2 разів на місяць та з необхідності (якщо вона сильно забрудниться). Для миття найліпше вживати спеціальні шампуні й протічну воду температурою 37-38 °C. Деякі фретки люблять плавати у ванні й навіть пірнати. Після купання звірка обтирають, прочищають вуха й випускають на великий рушник, простирало, старий одяг, де він досушиться самостійно^[15].

Дикі предки свійських тхорів були хижаками, їхній раціон включав різноманітну тваринну їжу. Фретки мають короткий травний тракт і високий рівень швидкості метаболізму, що вимушує їх вживати їжу досить часто. Для харчування промисловістю випускаються спеціальні гранульовані корми. Деякі власники фреток купують для них свіже м'ясо птиці. Прийнято вважати, що оскільки у травному тракті тхорів відсутня сліпа кишка, вони нездатні травити рослинну їжу, втім, деякі тхори із задоволенням поїдають овочевий перець, груші, виноград, капусту. При вільному утриманні фретки в квартирі недоїдені залишки корму необхідно прибирати, бо звірки мають схильність ховати їжу в важкодоступних місцях. Деякі власники дають фреткам овочі й фрукти, але спеціалісти знаходять це небажаним, бо може мати негативні наслідки на їхнє здоров'я. Харчові преференції з'являються у фреток у 6-місячному віці, саме доти треба привчити їх до нових кормів.

Фреткам притаманні такі якості, як кмітливість, сміливість, допитливість, хитрість. При правильному вихованні домашні тхори дружелюбні, грайливі, піддаються дресуванню, легко привчаються до лотка. Можуть відкликатися на свої клички. Звірки, вирощені на звірофермах, звичайно агресивніші, ніж виховані розплідником тхорів.

Фретки, особливо в молодому віці, люблять грати одна з однією й з людиною, а також з іншими хатніми годованцями. Під час ігор вони підіймаються на задні лапи, роблять випади в бік партнера, плигають на нього, борються, задкують і ховаються в притаєних місцях. Цікаво спостерігати стрибки фреток задом наперед, коли вони відступають після «атаки». Часто вони «танцюють»: вигинають дугою спину, і на майже прямих ногах, закинувши голову, стрибають з боку в бік, нерідко «гукаючи» при цьому. Граючись разом, фретки можуть координувати свої дії: повторювати одна одну, копатися в снігу або землі^[16].

Доглядаючи хутро, тхори чухаються й шкребуться, іноді вельми завзято. Така поведінку звуть «блошенням»: господарям важко позбавитися враження, що тварину кусають блохи. Особливо сильно фретки «блошаться» під час линяння або в сильному збудженні^[16].

Це досить мовчазні тварини. Звуки, які видають фретки, можна поділити на «гукання», шипіння, скиглення, воркотання і «кудкудакання». Позитивні емоції вони проявляють ледь чутним «гуканням». Так, утробно «гукає» збуджений, впевнений у собі тхір під час гри, дослідження незнайомої території, нових об'єктів. Негативні (досада, незадоволення, злість) вони проявляють глухим шипінням. Від сильного болю або переляку звірок видає голосний тонкий виск, схожий на крик мартина. Залицяючись до самиці під час гону, самець своєрідно воркоче, а самиця ж у цій ситуації видає звуки, що нагадують куряче кудкудакання. Голодні або перелякані малята фреток часто скиглять^[16][17].

Самиці можуть мати щороку 2-3 приплоди. Вагітність триває в середньому 42 дні, у приплоді зазвичай 3-7 малят. Тхорята переходять на звичайне харчування на 3-6 тиждень, а стають самостійними у віці 3 місяців. Статева зрілість наступає у піврічному віці, живуть фретки 7-10 років.

Фреток можна тримати разом з кішками, собаками (за винятком мисливських), навіть з єнотами.

Найбільш поширені захворювання фреток:

• Розлад надниркових залоз
• Інсулінома
• Лімфома
• Вірусні інфекції
• Чума плотоїдних
• Гепатит
• Лептоспіроз
• Сальмонельоз
• Трахеїт, бронхіт
• Пневмонія
• Ентерит, ентероколіт, коліт
• Синдром Ваарденбурга
• Гастрит, панкреатит
• Непрохідність кишечника
• Н-гіповітаміноз
• D-гіповітаміноз (рахіт). D-гіповітаміноз спостерігають у дитинчат тхорів — він пов'язаний з порушенням фосфорно-кальцієвого обміну. Для лікування вживають препарати вітаміну D2 і D3: разом з кормом або внутрішньом'язово.
• Отит
• Мастит
• Апластична анемія
• Піометра, міксометра, ендометрит
• Закоркування періанальної залози
• Сточування зубів і зубний камінь
• Гельмінтози
• Отруєння
• Екзопаразити

Фретки є цінними тваринами для досліджень вірусів грипу людини, а також свинячого грипу 2009 H1N1.

• Існує припущення, що звірок, зображений Леонардо да Вінчі на картині «Пані з горностаєм» — зовсім не горностай, а фретка (італ. furetto) альбіносного забарвлення^{[18][19][20][21]}. Назву ж «Пані з горностаєм» (італ. Dama con l'ermellino) пояснюють низкою причин:

1. Співзвучністю прізвища Чечилії Ґаллерані (яка, як припускають, і зображена на картині) з назвою горностая грецькою мовою (γαλῆ, «гале»);
2. Образом горностая як символу чистоти — за своє біле хутро. Існувала легенда, якщо шкура горностая бруднилися і втрачала білий колір, звірок помирав з жалю. Про це знав Леонардо: відомий його малюнок «Алегорія горностая» (Музей Фіцвільяма, Кембридж),^[22] де зображена сцена, в якій горностай воліє бути спійманим мисливцем, ніж забруднити білу шкірку. Він міг підкреслювати відповідність коханки герцога офіційній придворній моралі: жінка повинна бути з одного боку цнотливою, з іншого — бути прекрасною коханою. Тобто, попри те, що вона не перебувала в шлюбі, це не є плямою на її репутації. Один науковець висловив припущення, що Чечилія, мабуть, була вагітна в момент написання портрета, і горностай не тільки виконує композиційну функцію, прикриваючи живіт, але і означає, що виношування бастарда не є ганьбою^[23];
3. Коханець Чечилії Галлерані, Людовіко Сфорца, був кавалером ордена Горностая^[en] (L'Ordre de l'Hermine) з 1488 року^[24] і включив його зображення в свою персональну емблему^[25] (в літературі зустрічається згадка, що горностай був емблемою роду Сфорца, проте це не так — емблемою був змій-бісціон).
4. Висловлюються й інші варіанти тлумачення образу: «чудовий реалістичний твір, гранично точно характеризує витончену, але владну натуру фаворитки, що довго тримала в своїх руках „горностая“, тобто можновладного князя, яким був Людовіко Сфорца»^[26].

• Також, як припускають, фретка зображена й на портреті королеви Єлизавети І Тюдор, що приписують Вільяму Сегару. Цей портрет, відомий як «Портрет королеви Єлизавети з горностаєм» написаний близько 1585 року. Художник зобразив фретку королеви поцяткованою чорними плямами — щоб передати символіку хутра горностая.
• Відомий «Гобелен мисливця з фреткою» датований XV ст. Привезений з Бургундії, зараз він є частиною зібрання Барелла, розташованому у Музею Глазго. Гобелен зображує селян, що полюють кролів з білими фретками^[27].
• Рукопис Gaston Phoebus' Book Of The Hunt, написаний близько 1389 року, містить поради щодо полювання різних тварин. Він розповідає і про те, як полювати кролів з фретками. Мініатюри зображують різнокольорових фреток.

• Вельми поширена думка, що тхори — це гризуни (ймовірно, через деяку схожість з пацюками й хом'ячками). Насправді вони належать до хижаків родини Куницевих і є близькими родичами горностаїв, соболів і ласиць^[28].
• Тхорів традиційно вважають «смердючими» тваринами, чимось на зразок скунсів: у селах можна почути історії про те, що дикий тхір, забравшись у курник, починає труїти курей своїм струменем. Поведінку дикого тхора переносять і на його приручених родичів, наводячи «смердючість» фреток як одну з причин проблемності їхнього утримання. Насправді тхори, як дикі, так і хатні, виділяють секрет тільки в рідкісних випадках — у сильному переляку чи збудженні^[28].
• Фреток іноді помилково зовуть «тхонориками», хоча тхонорик — це зовсім інша тварина: гібрид тхора з європейською норкою. Колись їх широко розводили на звірофермах, але як ніколи не були кімнатними тваринами: через складність в утриманні, агресивність, а також рідкість європейської норки, що використовувалася для їхнього розведення — вона майже вимерла^[28].
• Фреток вважають дуже агресивними, злобними, кусливими тваринами. Проте, статистика стверджує, що від укусів тхорів страждають набагато менш людей, ніж від собак^[28].

• Фретка // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
• Офіційний сайт Американської Асоціації з Фреток: Забарвлення (англ.)
• Сучасна російська класифікація забарвлень фреток, 2012 рік (рос.)

Це незавершена стаття з теріології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.