Хабарництво — Вікіпедія

Хабарництво — одержання службовою особою, а також давання їй хабара з метою одержання певних вигід протизаконним порядком.

Розповсюдження

[ред. | ред. код]

Бюрократичні системи особливо сприятливі на хабарі.

Законодавче визначення

[ред. | ред. код]

Кримінальний кодекс України визнає приймання чи давання хабара як злочини. Явище хабарів було дуже поширене в СРСР, незважаючи на високі кари, і залишилося поширеним в Україні. Частина службовців і впливових осіб, попри ризик бути покараним, вдається до хабарів як засобу швидкого й легкого збагачення. В українській мові 18 −19 століття хабарників називали дряпічками[1] або здирниками.

В українському законодавстві

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Походить, певне, від слова драпач — шаповал, який очищає виготовлену шкіру від шерсті дротяною щіткою. Котляревський І. Енеїда/ ком. О.Ставицького; мал. А. Базилевича. — Київ: Радянська школа, 1989. [Архівовано 20 червня 2012 у Wayback Machine.]

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]