Шабатура Стефанія Михайлівна — Вікіпедія
Стефанія Шабатура | ||||
---|---|---|---|---|
Народження | 5 листопада 1938 Іване-Золоте, Заліщицький район, Тернопільська область, СРСР | |||
Смерть | 17 грудня 2014 (76 років) | |||
Львів, Україна | ||||
Поховання | Личаківський цвинтар[1] | |||
Країна | СРСР Україна | |||
Діяльність | художниця, візуальна мисткиня, дисидентка | |||
Мати | Шабатура Ганна Михайлівна | |||
Нагороди | ||||
| ||||
Шабатура Стефанія Михайлівна у Вікісховищі | ||||
Висловлювання у Вікіцитатах | ||||
Стефа́нія Миха́йлівна Шабату́ра (5 листопада 1938, Іване-Золоте, Заліщицький район, Тернопільська область — 17 грудня 2014, Львів) — українська мисткиня-килимарка, багаторічна політична арештантка радянських часів, член Української Гельсінської групи. Донька Ганни Шабатури.
Стефанія Шабатура народилася 5 листопада 1938 року в селі Іване-Золотому Тернопільської області[2]. Батько Стефанії Шабатури загинув на війні. Мати Анна — знана народна художниця та майстриня[3][4].
Закінчила Львівське художнє училище (1961) та Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (1967).
Працювала художницею в текстильній промисловості. Проєктувала і ткала гобелени й брала участь у численних виставках, зокрема в Республіканській виставці-ярмарку 1971 в Києві. Про її творчість написано в 6 томі «Історії мистецтва України»[3].
Член Спілки художників України у 1969—1972 рр.[5].
Брала участь у роботі львівського Клубу творчої молоді «Пролісок» (КТМ), розповсюджувала самвидав[2]. У 1970 році разом із групою львівських письменників і художників виступила на захист Валентина Мороза і добивалася дозволу бути присутньою на його суді[3][6].
Була членом Української Гельсінської групи[7]. Співавтор листів і звернень до міжнародних і радянських організацій.
12 січня 1972 року КДБ заарештував С. Шабатуру за підозрою в «антирадянській діяльності» (разом з Іриною Калинець, Михайлом Осадчим, В'ячеславом Чорноволом).
5 березня 1972 року на засіданні правління Львівської організації Спілки художників України С. Шабатуру виключили зі СХУ[8].
Того ж року її засудили у Львові за «антирадянську агітацію і пропаганду» за статтею 62 частини 1 КК УРСР на 5 років таборів суворого режиму і 3 роки заслання[9]. Термін покарання відбувала в жіночому концтаборі ч. 3—4 (Мордовська АРСР), на засланні — у селі Макушино Курганської області.[10]
Брала активну участь у протестних акціях в'язнів.
КДБ знищив 70 екслібрисів і понад 150 рисунків Шабатури.
2 грудня 1979 року закінчився термін заслання Стефанії Шабатури і вона повернулася в Україну. Мешкала у Львові під адміністративним наглядом. У кінці 1980-х рр. була активісткою Львівських організацій «Меморіалу» та Народного Руху України, брала участь у боротьбі за відродження репресованої УГКЦ.
Протягом 1990—1995 рр. була депутатом першого демократичного скликання Львівської міської ради. Саме рада цього скликання 3 квітня 1990 року ухвалила рішення здійняти синьо-жовтий прапор на будівлі міської Ратуші[11]. Прапор урочисто підняли депутати Стефанія Шабатура, Зеновій Саляк та Євген Шморгун[2].
З 1991 року була головою Марійського товариства «Милосердя»[12].
Померла 17 грудня 2014 року в 76-річному віці у Львові, похована 19 грудня на полі 67 Личаківського цвинтаря.
- Орден «За мужність» I ст. (8 листопада 2006) — за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії та з нагоди 30-ї річниці створення Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод[13].
- Орден княгині Ольги II ст. (23 червня 2009) — за вагомий особистий внесок у розвиток конституційних засад української державності, багаторічну сумлінну працю, високий професіоналізм у захисті конституційних прав і свобод людини і громадянина[14]
- Орден княгині Ольги III ст. (4 березня 1999) — за самовіддану працю, високу професійну майстерність, активну громадянську позицію[15]
- У 2016 році у видавництві «Смолоскип» вийшов альбом «Стефанія Шабатура: вибрана палітра кольорів з мозаїки життя і творчості» (упорядниця Соломія Дяків). ISBN 978-617-7173-44-0
- У 2017 році у видавництві «Солоскип» вийшов альбому «Стефанія Шабатура: нескорений дух творчості» (упорядниця Соломія Дяків). ISBN 978-966-2164-90-9[16].
- 5 листопада 2018 року на державному рівні в Україні відзначається пам'ятна дата — 80 років з дня народження Стефанії Шабатури (1938—2014), художниці, політв'язня радянського режиму, члена Української Гельсінської групи.[17] У рамках XV Мандрівного міжнародного фестивалю документального кіно про права людини DOСUDAYS UA в бібліотеці-музеї «Літературне Тернопілля» відбулася презентація альбому «Стефанія Шабатура: нескорений дух творчості» та книги «Стефанія Шабатура: вибрана палітра кольорів з мозаїки життя і творчості»(2018)[18][19][20].
- На честь Стефанії Шабатури названа вулиця у Франківському районі міста Львова.
- У 2021 році у видавництві «Смолоскип» вийшла книга «Стефанія Шабатура: життя, окрилене стремлінням духу. Спогади. Вибрані статті» (упорядниця Соломія Дяків).
- У листопаді 2023 року в Заліщицькій міській бібліотеці відбулася конференція пам'яті «Гортаючи сторінки життя…» присвячена 85-річчю від дня народження Стефанії Шабатури.[21][22]
- 27 лютого 2024 року в Тернопільському історико-меморіальному музеї політичних в'язнів відкрилася виставка «Світло Стефанії Шабатури» в межах мандрівного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA[23][24].
- ↑ Загайська Р. Й. Вітер в долонях — Львів: 2017. — С. 45. — 416 с.
- ↑ а б в У Львові померла Стефанія Шабатура — мисткиня та громадська діячка [Архівовано 10 лютого 2015 у Wayback Machine.] // Історична правда. — 2014. — 18 грудня.
- ↑ а б в Ірина Рапп, Василь Овсієнко. Померла Стефанія Шабатура [Архівовано 2 січня 2015 у Wayback Machine.] // Права людини в Україні. — 2014. — 17 грудня.
- ↑ Шабатура Ганна. ФЕСТИВАЛЬ НАЇВНОГО МИСТЕЦТВА (укр.). Архів оригіналу за 13 вересня 2021. Процитовано 13 вересня 2021.
- ↑ Шабатура Стефанія Михайлівна [Архівовано 6 квітня 2015 у Wayback Machine.] // Національна Спілка Художників України.
- ↑ Любов Крупник. Львівська художниця Стефанія Шабатура — учасниця українського дисидентського руху 60-80-х років ХХ ст. [Архівовано 4 квітня 2015 у Wayback Machine.]
- ↑ Шабатура Стефанія Михайлівна [Архівовано 5 квітня 2015 у Wayback Machine.] // Дисидентський рух в Україні. — 2005. — 20 квітня.
- ↑ Богдан Сорока. Спогади [Архівовано 17 грудня 2014 у Wayback Machine.] // Збруч. — 2013. — 17 липня.
- ↑ Подарунок на день народження. Як виглядали доповідні КГБ 1970-их [Архівовано 1 грудня 2014 у Wayback Machine.] // Історична правда. — 2010. — 16 листопада.
- ↑ Володимир Мармус розповів про багаторічного політв'язня радянських часів. Чортків.Сity (укр.). Процитовано 11 грудня 2023.
- ↑ Над львівською Ратушею підняли національний прапор (ВІДЕО) — Високий Замок. wz.lviv.ua (укр.). 3 квітня 2023. Процитовано 28 лютого 2024.
- ↑ Козирєва Т. У Львові відзначили ювілей талановитої художниці й однієї з організаторів дисидентського руху в Україні [Архівовано 5 квітня 2015 у Wayback Machine.] // День. — 2013. — 8 листопада.
- ↑ Указ Президента України від 8 листопада 2006 року № 937/2006 «Про відзначення державними нагородами України засновників та активістів Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод»
- ↑ Указ Президента України від 23 червня 2009 року № 475/2009 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Конституції України»
- ↑ Указ Президента України від 4 березня 1999 року № 231/99 «Про відзначення нагородами України з нагоди Міжнародного жіночого дня 8 березня»
- ↑ СТЕФАНІЯ ШАБАТУРА: НЕСКОРЕНИЙ ДУХ ТВОРЧОСТІ. Процитовано 19 серпня 2022 року.
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 08.02.2018 р. № 2287-VIII «Про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2018 році». Архів оригіналу за 15 березня 2018. Процитовано 14 березня 2018.
- ↑ Editor, Svoboda. До 80-річчя від дня народження. Свобода. Нічого крім правди | Новини Тернополя | Новини тернопільщини (укр.). Архів оригіналу за 13 вересня 2021. Процитовано 13 вересня 2021.
- ↑ #khanasv (пʼятниця, 12 жовтня 2018 р.). Записки Ханаса: про спадок Стефанії Шабатури. Записки Ханаса. Архів оригіналу за 13 вересня 2021. Процитовано 13 вересня 2021.
- ↑ Стефанія Шабатура, родом з Тернопільщини, пережила радянські табори, але не зрадила Україні. TeNews (англ.). Архів оригіналу за 13 вересня 2021. Процитовано 13 вересня 2021.
- ↑ «Гортаючи сторінки життя…». ПОГЛЯД (укр.). 6 листопада 2023. Процитовано 11 грудня 2023.
- ↑ Сторінками життя Стефанії Шабатури - газета Сільський Господар. hospodar.ua (укр.). 2 грудня 2023. Процитовано 11 грудня 2023.
- ↑ Світло у підземеллі. ПОГЛЯД (укр.). 28 лютого 2024. Процитовано 28 лютого 2024.
- ↑ У підземеллі музею відкрили виставку, натхненну роботами художниці-десидентки - 20 хвилин. te.20minut.ua (укр.). Процитовано 28 лютого 2024.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Рух опору в Україні: 1960—1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. — К. : Смолоскип, 2010. — С. 714—715; 2-ге вид., 2012. — С. 805—806.
- Українська Гельсінкська Група. До 20-ліття створення. — К. : УРП, 1996. — С. 26—27.
- Вісник репресій в Україні. Закордонне представництво Української Гельсінської групи / Редактор-упорядник Надія Світлична. — Нью-Йорк. 1980—1985 рр. — 1980: 2-19, 7-13, 10-30; 1981: 1, 2, 3, 5, 6, 8.
- Стефанія Шабатура: вибрана палітра кольорів з мозаїки життя і творчості / Упорядник Соломія Дяків. — К. : Смолоскип, 2016.
- Стефанія Шабатура: життя окрилене стремлінням духу // Спогади. Вибрані статті / Упор. Соломія Дяків. — Жовква : Місіонер, 2021. — 472 с.
Зовнішні відеофайли | |
---|---|
Володимир Мармус про Стефанію Шабатуру на YouTube // Володимир Ханас. — 2018. — 9 жовтня. |
- Шабатура Стефанія
- Шабатура Стефанія Михайлівна // Дисидентський рух в Україні.
- Овсяник Ю. Львівська Касандра [Архівовано 5 листопада 2013 у Wayback Machine.] / Юлія Овсяник // Збруч. — 2013. — 5 листопада.
- Виставка «Світло Стефанії Шабатури».