Естер Петерсон — Вікіпедія

Естер Петерсон
Народилася	9 грудня 1906(1906-12-09)[1][2][3] Прово, Юта, США
Померла	20 грудня 1997(1997-12-20)[1][2][3] (91 рік) Вашингтон, США
Країна	США
Діяльність	лобістка
Alma mater	Університет Бригам Янг
Знання мов	англійська[4]
Нагороди	Національна зала слави жінок (1993) Зал пошани Міністерства праці СШАd (2013)
Медіафайли у Вікісховищі

Ця стаття має кілька недоліків. Будь ласка, допоможіть удосконалити її або обговоріть ці проблеми на сторінці обговорення. Ця стаття не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цю статтю, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (квітень 2020)

Естер Еггертсен Петерсон (9 грудня 1906 р. — 20 грудня 1997 р.) — американська державна та громадська діячка шведського походження, феміністка.

Дочка данських іммігрантів Естер Еггертсен виросла в сім'ї мормонів у місті Прово, штат Юта. Закінчила Університет Брігама Янга у 1927 році зі ступенем в області фізичного виховання, а також магістратуру педагогічного коледжу Колумбійського університету у 1930 році. Провела кілька навчальних програм у 1930-х, в тому числі один в інноваційній літній школі «Брін Мауро» для робітників промисловості.

Згодом переїхала до Нью-Йорку, де одружилася з Олівером Петерсоном. У 1932 році вони переїхали до Бостона, де викладали у школі Вінсора та добровільно працювали в YWCA.

У 1938 році Петерсон стала організаторкою Американської федерації вчителів і подорожувала Новою Англією. У 1944 році Петерсон стала першою лобісткою Національної ради з трудових відносин у Вашингтоні. У 1948 році Державний департамент запропонував її чоловікові посаду дипломата у Швеції. Сім'я повернулася до Вашингтону в 1957 році і Петерсон приєдналась до Департаменту промислового союзу AFL-CIO, стала першою жінкою-лобістом.

Обіймала посаду секретарки праці та директорки жіночого бюро США при президенті Джоні Ф. Кеннеді. У 1964 році президент Ліндон Джонсон призначив Петерсон на новостворену посаду Спеціальної помічниці у справах споживачів. Пізніше вона буде виконувати обов'язки директорки президента Джиммі Картера в Управлінні у справах споживачів.

Петерсон також була віцепрезидентом з питань споживчих питань Корпорації Giant Food і президентом Національної ліги споживачів.

Отримала Президентську медаль свободи в 1981 році. В 1993 році її призначили делегаткою Організації Об'єднаних Націй як представницю ЮНЕСКО. У тому ж році Петерсон було введено до Національної жіночої зали слави.

Петерсон померла 20 грудня 1997 року.

Категорія:Феміністки другої хвилі