Зорянчук Йосип Герасимович — Вікіпедія

Зорянчук Йосип Герасимович
Народився	1889 Котюжинці, Калинівська волость, Вінницький повіт, Подільська губернія
Помер	28 жовтня 1963(1963-10-28) Коло-Михайлівка, Вінницький район, Українська РСР
Країна	Українська РСР
Діяльність	шкільний учитель, письменник, перекладач

Зорянчук Йосип Герасимович (1889, с. Котюжинці Калинівського району — 28 жовтня 1963, с. Коло-Михайлівка Вінницького району, УРСР) — український перекладач, письменник. 1933 року безпідставно арештований радянською владою за звинуваченнями у «зраді батьківщині» та «контрреволюційній діяльності» (справжня причина — намагання поширити інформацію про Голодомор серед українських літераторів), після чого Зорянчук припинив літературну діяльність.

Зорянчук Йосип Герасимович народився 1889 році в селі Котюжинці Калинівського району в родині селян. Родом із селянсько-бідняцької сім'ї, здобув освіту середню спеціальну (закінчив два класи ремісницького училища), із 15 років трудився на різних заводах. Певний час служив чиновником Житомирського і Волинського земств, на початку 20-х рр. переїхав у село до батьків учителювати. З 1929 року перебивався тимчасовими заробітками в кооперації, де працював рахівником, та займався перекладацькою діяльністю. У лютому 1933-го заарештований Вінницьким обласним управлінням ГПУ.

Зорянчука арештували 12.02.1933 року за звинуваченням у порушенні статті 54–10 КК УРСР. За постановою Вінницького облвідділу ГПУ від 12.04.1933 року справа припинена, і він був звільнений через два місяці, 17.04.1933 року. На момент арешту проживав у селі Котюжинці Калинівського району. В анкеті звинуваченого в графі «професія» записано: «„учитель-письменник“, в минулому (мається на увазі, до революції) чиновник, тепер — безмаєтний. Раніше перебував під слідством за антирадянську діяльність».

У середині лютого 1933 р. органи ГПУ вилучили з пошти листа Йосипа Зорянчука, адресованого у Харків Остапові Вишні. Невідомо, чи потрапив він до рук чекістів унаслідок вибіркового перегляду, чи після негласного нагляду за опальним на той час відомим українським гумористом. Зрозуміло одне: випадковості в тому, що саме цей лист привернув увагу чекістів, немає, бо наводились у ньому факти з політичним забарвленням — випадки голодної смерті в Котюжинцях.

«Дорогий товаришу! Листа збирався написати Вам про своє становище, але якось незручно, місцеве життя так дисгармонує з сьогоднішнім днем успіхів, досягнень і перемог… Я тут працюю вчителем, викладаю мову в школі комуністичної молоді, нещодавно з видавництвом «Рух» склав договір на переклад роману [норвезького письменника] Кнута Ґамсуна «Соки землі», пишу своїх два романи. Між тим, повинен сказати відверто, що зараз моє «життя» йде повним ходом. До цього часу ще видавали мізерну «пайку» з колгоспу — 2 пуди сирої гречки на 4 їдаки, але тепер в колгоспі виявили недостачу посівного зерна і не видають навіть цього. Купити на ринку або в самому селі неможливо нічого, гроші тут втратили будь-яку купівельну спроможність стосовно продуктів харчування. Пуд картоплі коштує 100– 150 крб., пуд жита — 280–300 крб. Зарплата вчителя рівняється минулим 15-ти копійкам в місяць. Це 1 пуд картоплі, якої ніде не купиш, їмо «хліб» з просяних відходів і «борщ» з кормового буряка й чекаємо голодної смерті. До цього тут всі звикли. Поки чоловік тримається на спухлих ногах, він йде на цвинтар, копає для себе яму (найняти для цього чоловіка не кожен у змозі, треба заплатити 100 крб., і готувати обід), затим лягає на піч і через кілька днів його несуть до тієї ями. Я написав про це велику книгу, але коштів не маю, щоб передрукувати рукопис. Знаю, надрукувати таку книгу неможливо, та хотів би надіслати Вам чорновика. «Голод» Кнута Гамсуна — забавний сентиментальний витвір порівняно з тим, що мені тут довелося бачити і пережити протягом двох останніх років. Зараз у мене також починають пухнути ноги, діти в болоті і один вихід — звичайна голодна смерть. Чекати на допомогу не доводиться. Одним словом — «голод»…

Факт голодомору на початку 1933-го був насторожливим, ГПУ не могло допустити, аби інформація дійшла до Остапа Вишні й, можливо, вийшла з-під його пера. Тому працівники обласного управління, виконуючи доручення керівництва, взялися встановлювати випадки голодної смерті, про які вказував Зорянчук, а також поставили за мету вилучити його рукописи. Проведено обшук, який пояснили шуканням нібито прихованої в будинку зброї, а замість неї вилучено низку різних повістей та романів, підготовлених до видання, а також особисте листування з Павлом Тичиною, Остапом Вишнею (які, до речі, гостювали в Котюжинцях), Максимом Горьким.

У рукописах Зорянчук писав про наболіле — загрозливий наступ голодомору. У праці «Пишуть мільйони рук: світом править голод і страх» читаємо: «Говорити про те, як мільйони людей голодують, їдять стерво, кору, бур'яни, лушпиння з гнилої картоплі й помирають з голоду — не треба і смішно. Голод — звичне явище в цьому світі». Інтелігентний сільський учитель намагався донести правду до авторитетних представників письменництва, які зналися з тодішніми можновладцями, в надії застерегти від катастрофи, збудити суспільну думку.

Після арешту припинив літературну діяльність та продовжив працювати як звичайний учитель. Був одружений та мав двоє дітей. Помер 28 жовтня 1963 року в селі Коло-Михайлівка Вінницького району.

Ще 1912 р. під одним дахом Волинського земства доля звела Йосипа Зорянчука з представниками української літературної памолоді — Павлом Тичиною, Климом Поліщуком, Яковом Савченком. Під їхнім впливом Йосип сформувався як творча особистість: самотужки опанував українську мову, яку до цього вважав «наречием», ознайомився з працями російських, польських класиків. Потім з'явилися власні доробки.

У протоколах допиту побічно згадуються кілька неопублікованих його творів, але самі твори, навіть чернетки, відсутні.

У довідці А. Лейтеса і М. Ященка «Десять років української літератури (1917—1927 рр.)», надрукованій Державним видавництвом України 1928 р., наводиться короткий перелік опублікованих Зорянчуком статей. Зокрема, у журналі «Шлях» за 1917 р. видруковано два ескізи — «Коли прийде час спокою» та «Утічка». Через рік у тому ж виданні побачили світ новела «Утічка» і публіцистичний роздум «Шляхом душі — диференціація індивідума». Затим з'явилась новела «Горе переможеним». Це все, що відомо про літературну спадщину Йосипа Зорянчука.

У його творчості переважає тематика голодомору. Зорянчук був одним із перших, хто заговорив про голод в Україні.

• «Коли прийде час спокою» (ескіз, Державне видавництво України 1917)
• «Утічка» (ескіз, Державне видавництво України 1917)
• «Утічка» (новела, Державне видавництво України 1918)
• «Шляхом душі — диференціація індивідума» (публіцистичний роздум)
• «Горе переможеним» (новела)

• Кнут Ґамсун «Соки землі». Переклад з норвезької: Йосип Зорянчук. Видавництво "Рух" (доля перекладу невідома).
• Генр ік Ібсен. Вибрані твори. У 3-х томах: Том 2. Переклад з норвезької: Йосип Зорянчук (Росмерсгольм; Будівничий Сольнес), Вероніка Гладка та Катерина Корякіна (Підпри громадянства); редактор: Дмитро Загула. Харків-Київ: ЛіМ. 1932. 228 стор. (серія "Бібліотека чужоземної літератури").^[1]

• Реабілітовані історією [Архівовано 29 грудня 2016 у Wayback Machine.], Вінницька область (книга 2). Вінниця: ДП «ДКФ». 2007.

Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. Будь ласка, допоможіть удосконалити цю статтю, погодивши стиль викладу зі стилістичними правилами Вікіпедії. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін. (березень 2017)

Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. Ви можете допомогти вдосконалити цю статтю, погодивши її із чинними мовними стандартами. (березень 2017)

Цю статтю треба вікіфікувати для відповідності стандартам якості Вікіпедії. Будь ласка, допоможіть додаванням доречних внутрішніх посилань або вдосконаленням розмітки статті. (березень 2017)