Ліза Гастоні — Вікіпедія

Ліза Гастоні
італ. Lisa Gastoni
Ім'я при народженніЕлізабетта Гастоні
Народилася28 липня 1935(1935-07-28) (89 років)
Алассіо, Провінція Савона, Лігурія, Італія
Громадянство Італія
Діяльністькіноакторка, акторка
Роки діяльностіз 1954 року
IMDbnm0309470
Нагороди та премії
«Срібна стрічка»
«Давид ді Донателло»
CMNS: Ліза Гастоні у Вікісховищі
Ліза Гастоні у фільмі «Маддалена» (1971)
Ліза Гастоні у фільмі «Дякую, тітонько» (1968)

Ліза Гастоні (італ. Lisa Gastoni; повне ім'я Елізабетта Гастоні; 28 липня 1935(19350728), Алассіо, Італія) — італійська акторка та модель.

Біографія

[ред. | ред. код]

Батько Лізи Гастоні був італійцем, а мати — ірландкою, після Другої світової війни вона переїхала до Лондона, де розпочала кар'єру фотомоделі та акторки[2]. У 1960-х роках Гастоні почала зніматися в італійському кіно, граючи у деяких жанрових фільмах. Згодом, після нетривалого шлюбу з відомим професором фізики Констатином Маносом, у неї зав'язалися стосунки з продюсером Джозефом Фрайдом, з яким 1966 року вона знялася у фільмі Карло Ліццані «Прокинься і вбий»[it], в якому вона вирізня́лася в ролі Кандіди, компаньйонки злочинця Лучано Лутрінга[it], з прізвиськом «соліст на автоматі», у виконанні Роберта Гоффмана[de]. Фільм мав значний успіх, а гра Лізи Гастоні була відзначена «Срібною стрічкою».

Однак, найтісніше пов'язаним з особистістю Лізи Гастоні, став культовий фільм «Дякую, тітонько» (1968) Сальваторе Сампері, де вона виконала роль тривожної та витонченої зрілої жінки, яка була вплутана в психологічно-травматичні кровозмішувальні стосунки зі своїм племінником, що прикидався паралізованим. Роль племінника зіграв молодий актор Лу Кастель[it], який до цього мав успіх в картині «Кулаки в кишені» Марко Беллокйо. Його роль була нагороджена «Золотою тарілкою» та «Давид ді Донателло».

«Я переконана, що у кожного з нас є свій вік (...) Є фізичні моменти – тому що в кіно йдеться насамперед про фізичні моменти – більш підходящі для нас, справедливіші. Їх зазвичай називають "зустрічами персонажів". Зрештою, моя справжня зустріч із персонажем відбулася, коли мені було двадцять дев'ять років, коли я знімалася у „Дякую, тітонько“. У віці жінки її розквіту на порозі тридцяти. Я не була старою, але й не молодою. Але фізично та емоційно я підходила для цієї ролі»
— Ліза Гастоні[3]

Проте у 1970-х роках Гастоні почала менше зніматися, через те, що вона віддавала перевагу зніматися у фільмах з більш якісними сценаріями. Після появи у «Спокусі[it]» (1973) Фернандо Ді Лео[it], 1974 року вона зіграла роль Кларетти Петаччі в «Останньому акті Муссоліні[it]» Карло Ліццані та «Гіркому коханні[it]» Флорестано Ванчіні[it], за яке наступного року вона отримала свою другу «Срібну стрічку».

Після свого театрального дебюту 1979 року у виставі «Селестіна[it]» Фернандо де Рохаса[it], у постановці Луїджі Скварціни[it], Гастоні пішла зі сцени, присвятивши себе живопису та письменницькій діяльності. В середині 2000-х року Гастоні знову повернулася на сцену, з успішними виступами у кіно та на телебаченні, отримавши ще одну номінацію на премію «Давид ді Донателло» та «Срібну стрічку» за фільм Ферзана Озпетека «Біль чужих сердець» (2005).

Фільмографія

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ VIAF — [Dublin, Ohio]: OCLC, 2003.
  2. ↑ GASTONI, Lisa treccani.it Процитовано 24 червня 2023
  3. ↑ «Lisa Gastoni» in F. Faldini, G. Fofi. L'avventurosa storia del cinema italiano. Feltrinelli, Milano, 1981

Посилання

[ред. | ред. код]
  • Ліза Гастоні на сайті IMDb (англ.)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ліза_Гастоні&oldid=39987244