Bristol Jupiter — Вікіпедія

Bristol Jupiter
Bristol Jupiter VI в Бристольському музеї
Тип:	Поршневий однорядний зіркоподібний
Країна:	Велика Британія
Застосування:
Застосовувався на:	І-4, І-5, І-16, К-5, Сталь-3, ХАІ-1
Базова модель:	Bristol Jupiter
Виробництво:
Конструктор:	Рой Федден
Розробник:	Cosmos Engineering
Рік створення:	1918
Виробник:	Мотор Січ
Виготовлено:	понад 3500
Маса і габарити
Маса:	378 кг
Діаметр:	1384 мм
Робочі характеристики
Об'єм:	28,64 л
Злітна потужність:	570 к.с.
Крейсерська потужність:	480 к.с.
Хід поршня:	190 мм
Кількість циліндрів:	9
Діаметр циліндрів:	146 мм
Клапани:	36 (4х9)
Ступінь стиснення:	6,5
Питома потужність:	1,27 к.с./кг

Bristol Jupiter - дев’ятициліндровий, однорядний, із зіркоподібним розташуванням циліндрів, поршневий двигун, розроблений британською авіакомпанією Cosmos Engineering.

Jupiter був розроблений під час Першої світової війни Ройем Федденом. У повоєнний час, швидке скорочення витрат на військову галузь зробило Cosmos Engineering банкрутом і в 1920 році її придбала авіакомпанія Bristol Aeroplane Company. У той час двигун ставав одним з найнадійніших на ринку. Після серії удосконалень і доопрацювань цей двигун став одним з найкращих в свій час. Bristol Jupiter був широко поширений в авіаційній галузі в 1920-х і 1930-х роках. Серійне виробництво було запущено в 1918 році і тривало аж до 1930 року.

Згодом Jupiter почав вироблятися за ліцензією в чотирнадцяти країнах. У Франції виробництвом займалася Gnome-Rhone. Двигуни використовувалися в місцевому авіабудівництві, хоча компанія широко продавала їх на експорт. Siemens-Halske отримала права на виробництво двигунів в Німеччині. На основі двигуна Jupiter вона створила більш потужну модифікацію Bramo 323 «Fafnir», яка згодом використовувалися на бойових літаках. В Японії право на виробництво двигунів Jupiter володіла авіакомпанія Nakajima, що використала Jupiter для розробки власного авіаційного двигуна Kotobuki. В Польщі Jupiter випускався фірмою PZL.

В кінці 20-х років в СРСР все ще тривав імпорт значного числа двигунів не тільки для забезпечення експлуатації імпортованих раніше літаків, але і для спорудження і проектування власних. Серійних моторів, крім М-5, у той час не було, тому були придбані ліцензії на право виробництва двох найкращих в той час двигунів - це були висотні, німецький двигун водяного охолодження BMW-VI, що отримав марку М-17, і британський Bristol Jupiter VI, що отримав марку М-22. Обидва двигуни були досить швидко освоєні в серійному виробництві і протягом декількох років становили основу радянського моторного парку.

Виробництво М-22 було розпочато на Державному авіазаводі № 9 ("Мотор Січ"). Для ознайомлення з конструкцією і технологією виробництва інженери та робітники заводу були відряджені на фірму Gnome-Rhone. Завод був реконструйований і поповнений верстатним парком, необхідним для виробництва великої серії двигунів М-22. Завод швидко освоїв виробництво двигуна за кресленнями, які були випущені заводським ДКБ під керівництвом А.С. Назарова, і вже в 1930 році число випущених двигунів дозволило повністю звільнитися від імпорту.

М-22 встановлювався на винищувачі І-4, І-5 та І-16, пасажирські літаки К-5, Сталь-3, ХАІ-1 та інші. Було випущено понад 3500 двигунів М-22.

М-22 - дев’ятициліндровий однорядний зіркоподібний двигун повітряного охолодження, із розрахунковою висотою польоту близько 1500 м. Він мав кілька характерних особливостей, зокрема, чотириклапанну головку циліндра з легкого сплаву, яка кріпилася на шпильках до плоского днища гільзи. Щоб забезпечити гарну теплопередачу від сталевого днища до голівки, необхідний був дуже точний пригін стику по площини, що досягалося ручною шліфовкою. Це був також один з небагатьох моторів, поршень якого був сильно полегшений шляхом видалення частини спідниці в ненавантаженій її зоні. Ще однією особливістю двигуна було застосування кінематичної системи компенсації зазорів в механізмі приводу клапанів, при якій осі клапанних коромисел поміщені не на головці циліндра, а на гойдалці, з'єднаній з головкою і компенсаторною тягою. Розміри ланок механізму підібрані таким чином, що при будь-якому переміщенні головки циліндра від картера (при нагріванні двигуна) зазори в клапанах залишаються практично незмінними.

 Велика Британія

• Bristol Badger
• Bristol Bullet
• Sopwith Schneider
• Westland Limousine

 Франція

• Bernard SIMB AB 12
• Blanchard BB-1
• Latécoère 6
• Lioré et Olivier LeO H-15
• Potez 29/4
• Wibault Wib.220
• Denhaut Hy.479

 Югославія

• Физир Ф1М-Јупитер

 СРСР

• К-5
• К-12
• І-5
• І-15
• І-16
• І-4
• АІР-7^[1]

• G. Geoffrey Smith, ed. (9 March 1939). «Rise of the Radials». Flight. XXXV (1576): 236—244. Retrieved 17 May 2018.
• Bridgman, L. (ed.) Jane’s Fighting Aircraft of World War II. New York: Crescent Books, 1998. ISBN 0-517-67964-7
• Lumsden, Alec. British Piston Engines and their Aircraft. Marlborough, Wiltshire: Airlife Publishing, 2003. ISBN 1-85310-294-6.

mGunston, Bill. Development of Piston Aero Engines. Cambridge, England. Patrick Stephens Limited, 2006. ISBN 0-7509-4478-1

• Gunston, Bill. World Encyclopedia of Aero Engines. Cambridge, England. Patrick Stephens Limited, 1989. ISBN 1-85260-163-9

• http://www.airwar.ru/enc/engines/m22.html [Архівовано 17 жовтня 2012 у Wayback Machine.]

1. ↑ OKB YAKOVLEV, Yefim Gordon, Dmitriy Komissarov, Sergey Komissarov, 2005, Midland Publishing pp 28-29