Jagdgeschwader 5 — Вікіпедія

5-та винищувальна ескадра «Айсмеєр» Jagdgeschwader 5 "Eismeer"
Емблема 5-ї винищувальної ескадри Люфтваффе
На службі	20 січня 1942 — 4 травня 1945
Країна	Третій Рейх
Належність	Вермахт
Вид	Люфтваффе
Тип	винищувальна авіація
Роль	завоювання панування в повітрі
Чисельність	ескадра
Гарнізон/Штаб	Петсамо
Війни/битви	Друга світова війна: Східний фронт Оборона Заполяр'я Кампанія в Арктиці * Арктичні конвої * Операція «Катехізм» Стратегічна повітряна оборона Рейху
Командування
Визначні командувачі	Готтардт Гендрік Гюнтер Шольц Генріх Ерлер
Авіація
Винищувачі	Bf 109E/F/G Fw190A
Медіафайли на Вікісховищі

5-та винищувальна ескадра «Айсмеєр» (нім. Jagdgeschwader 5 "Eismeer" (JG 5) — винищувальна ескадра Люфтваффе, що існувала у складі повітряних сил вермахту за роки Другої світової війни. Авіаційне формування створювалося у три етапи, у січні, березні та липні 1942 року шляхом реорганізації винищувальних підрозділів Люфтваффе, що базувалися в Норвегії та Фінляндії. Нова 5-та винищувальна ескадра «Айсмеєр» (JG 5), пізніше ця ескадра було названо «Арктична морська ескадра» (нім. Eismeergeschwader). Основним призначенням JG 5 було винищувальне прикриття окупованих північних територій Норвегії, Фінляндії, а також винищувальну підтримку наземних частин німецької армії, які вели бойові дії на Арктичному фронті в районі Мурманська.

У 1942 році командування Люфтваффе провело реорганізацію своїх винищувальних підрозділів, що базувалися в Норвегії та Фінляндії. У цьому контексті була створена нова 5-та винищувальна ескадра «Айсмеєр» (JG 5), пізніше цей підрозділ отримав назву «Арктична морська ескадра» (нім. Eismeergeschwader). Створення JG 5 відбулося в три етапи, у січні, березні та липні 1942 року. 10 січня штаб винищувальної групи «Норвегія» було відокремлено та утворило штаб нової 5-ї ескадри (нім. Geschwaderstab JG 5). Майор Готтардт Гендрік став першим командиром 5-ї ескадри винищувачів.

3 січня 1942 року 1-ша група JG 77, яка вже була дислокована в Норвегії, була перейменована на I групу нової ескадри і приписана до JG 5. Нею командував майор Йоахім Зегерт. 1-ша ескадрилья JG 77 була перейменована на 1-й «штаффель» JG 5, 2./JG 77 — на 2./JG 5 і 3./JG 77 на 3./JG 5.

У 1941 році 5-й повітряний флот створив винищувальну групу особливого призначення (нім. Jagdgruppe z.b.V.), спеціальну бойову групу винищувачів під командуванням майора Геннінга Штрумпелля. 3 січня 1942 року JGr z.b.V. стала ядром II. групи JG 5. 13-та ескадрилья JG 77 була перейменована на 4./JG 5. 5-та ескадрилья була офіційно створена з 15-ї ескадрильї JG 77, ескадрильї, яка була щойно створена. Створення 6-ї ескадрильї було відкладено до середини березня 1942 року. 21 березня 1./JG 5 була перейменована і стало 6./JG 5. Невдовзі з 10-ї ескадрильї JG 1 була створена нова 1./JG 5.

У січні 1942 року різноманітні додаткові винищувальні групи з кількох винищувальних крил (нім. Ergänzungsjagdgruppen), були консолідовані у Ванні, Франція, і сформовані у IV групу JG 1 з трьома ескадрильями під назвою 10-та, 11-та та 12-та ескадрильї. Першим великим завданням цієї авіагрупи стала операція «Доннеркіль», операція із завоювання переваги в повітрі в контексті підтримки операції «Цербер», яку проводили Крігсмаріне Німеччини. Метою цього завдання було забезпечити винищувальне прикриття німецьких лінійних кораблів «Шарнгорст» і «Гнейзенау» та важкого крейсера «Принц Ойген» під час їхнього прориву з Бреста до Німеччини. Наприкінці лютого — початку березня 1942 року IV група почала передислокацію на північ до Тронгейма. 21 березня IV./JG 1 була перейменована на III. Групу JG 5 і передана під командування гауптмана Гюнтера Шольца.

7-ма ескадрилья JG 5 була створена з Ergänzungsjagdgruppe 3 JG 3. 31 грудня 1941 року цей підрозділ вивели зі штату JG 3 і підпорядкували як окрему ескадрилью до винищувального командування Норвегія (нім. Jagdfliegerführer Norwegen). 24 квітня 1942 року 7-ма ескадрилья прибула до Петсамо, де її підпорядкували III. групі. 8-ма ескадрилья веде свою історію від окремої мисливської авіагрупи JG 26 (нім. Ergänzungsjagdgruppe Jagdgeschwader 26), яка була створена 22 червня 1941 року. 27 січня 1941 року цей «штаффель» став 11./JG 1 і 6 березня був переведений у Тронгейм-Ладе. Там його було перейменовано на 8./JG 5.

Інші підрозділи надійшли з JG 1 у травні.

На нову сформовану ескадру поклали завдання забезпечення винищувального прикриття окупованих північних територій, а також винищувальну підтримку наземних частин німецької армії, які вели бойові дії на Арктичному фронті в районі Мурманська.

На початку полярного літа 1942 року 5-й повітряний флот був посилений і до липня 1942 року мав у своєму складі загалом 250 справних літаків. Завдяки перевазі в повітрі, здобутій II. і III./JG 5 на початку року 5-й повітряний флот мав чисельну та значну якісну перевагу, а противник — радянські військово-повітряні сили — нараховували лише 170 справних бойових літаків. Командування також скористалося мережею радіолокаторів раннього попередження «Фрея»^[en].

Протягом літа радянські ВПС передислокували на цей театр воєнних дій нові авіаційні формування, включно з 20-м винищувальним авіаційним полком, оснащеними новими Як-1, ефективним засобом протидії німецькому Bf 109F. 5-й флот зафіксував 26 бойових втрат у липні 1942 року, тоді як радянські ВПС втратили 32 власних літака, збитими або зниклими безвісти, головним чином унаслідок дій JG 5. 21 серпня 6./JG 5 заявив про 14 збитих радянських винищувачів. За радянськими даними, над Ваєнгою було збито 2 ЛаГГ-3 і 2 І-16, а два літаки здійснили вимушену посадку. JG 5 втратив два Bf 109, один був визнаний зниклим безвісти. JG 5 здобув близько 72 перемог у серпні, але радянські записи свідчать про втрату 24 радянських літаків, ще 7 пошкоджених і 13 зниклих безвісти, ще 4 були збиті вогнем з землі. Решту 1942 року підрозділи німецької ескадри дислокувалися в Тронгеймі та Кіркенесі, звідки атакували союзні арктичні конвої.

До січня 1943 року підрозділи ескадри, оснащені літаками Focke-Wulf Fw 190, дислокувалися в південній Норвегії та Фінляндії. У середині 1943 року JG 5 досягла максимальної потужності, до її складу входило 14 ескадрилей; 12 «штаффелів» звичайних одномоторних винищувачів, оснащених Bf 109 і Fw 190, один — важкий «штаффель» (нім. Zerstörerstaffel), оснащений важкими винищувачами Bf 110, і Jabo — 14.(J)/JG 5 з Fw 190A. 1943 рік також був останнім роком, коли чотири групи JG 5 діяли як єдине ціле. Наприкінці 1943 року I і II. групи перевели з Норвегії та Фінляндії й до кінця війни ці дві авіагрупи билися окремо від головних сил винищувальної ескадри.

У середині 1943 року половина з 70-80 винищувачів JG 5, які перебували в I групі, базувались за Полярним колом, захищаючи постачання та перевезення.

1 вересня 1943 року майор Ґюнтер Шольц змінив оберстлейтенанта Готтардта Гендріка на посаді командира ескадри JG 5.

У листопаді 1943 року I./JG 5 перевели до Румунії для захисту нафтопереробних заводів у Плоєшті. Авіагрупу передали під командування 1-го повітряного флоту, а потім перейменували на III./JG 6; заміна ескадрі не надійшла. IV./JG 5 дислокувалася на Арктичному фронті, а потім у Південній Норвегії. До кінця війни цей підрозділ був кістяком протиповітряної оборони від нальотів союзників на бази підводних човнів у норвезьких Тронгеймі та Бергені.

1 серпня 1944 року Генріх Ерлер був призначений командиром JG 5, замінивши оберстлейтенанта Шольца, який отримав посаду командира винищувального командування «Норвегія» (нім. Jagdfliegerführer Norwegen).

12 листопада 1944 року 29 бомбардувальників «Ланкастер» 9-ї та 617-ї ескадрилій Королівських ВПС атакували «Тірпіц» у фіорді Тромсе. Ерлер, командир JG 5, піднявся на перехоплення, але німецькі винищувачі запізнилися. «Тірпіц» був потоплений, при цьому загинуло тисячу моряків, членів його екіпажу. Ерлер був відданий під військовий трибунал; засуджений на три роки і позбавлений командування. Пізніше Ерлера було відновлено на посаді; він загинув 4 квітня 1945 року під час бойового вильоту у складі JG 7. Карл Деніц був рушійною силою засудження. Лише послужний список Ерлера як льотчика-винищувача врятував його від страти.

На початку січня 1945 року і після засудження Ерлера розгляду справи військовим судом Рейху (нім. Reichskriegsgericht) оберстлейтенант Шольц, на додаток до своїх обов'язків командира командування «Норвегія» в Ставангер-Форусі, знову прийняв командування JG 5.

4 травня 1945 року у Люнебурзькій пустощі була підписана капітуляція військ вермахту. Усі німецькі збройні сили в Нідерландах, на північному заході Німеччини, включаючи Фризькі острови та Гельголанд і всі інші острови, а також сили в Шлезвіг-Гольштейні та в Данії, мали скласти свою зброю і беззастережно здатися. Ця капітуляція обумовлювала також останні німецькі формування у Норвегії, зокрема JG 5.

Загалом пілоти JG 5 здобули приблизно 3200 повітряних перемог під час Другої світової війни. Наприкінці воєнних дій втрати ескадри становили 435 осіб, убитих у бою або взятих у полон.

• оберст Карл-Альфред Шумахер (10 січня — березень 1942);
• оберстлейтенант Готтардт Гендрік (березень 1942 — 31 серпня 1943);
• оберстлейтенант Гюнтер Шольц (1 вересня 1943 — 26 липня 1944);
• майор Генріх Ерлер (1 серпня — грудень 1945);
• оберстлейтенант Гюнтер Шольц (січень — 8 травня 1944).

• Майор Йоахім Зігерт (нім. Joachim Seegert) (20 січня — 20 березня 1942);
• Гауптман Йоахім фон Верен (нім. Joachim von Wehren) (20 березня 1942 — лютий 1943);
• Гауптман Герхард Венгель (нім. Gerhard Wengel) (лютий 1943 — 10 січня 1944);
• Оберлейтенант Роберт Мюллер (нім. Robert Müller) (10 — 25 січня 1944, ТВО);
• Майор Еріх Герліц (нім. Erich Gerlitz) (25 січня — 16 березня 1944);
• Майор Горст Карганіко (26 березня — 27 травня 1944);
• Гауптман Теодор Вайссенбергер (4 червня — 14 жовтня 1944).

• Майор Геннінґ Штрюмпель (нім. Hennig Strümpell) (січень — квітень 1942);
• Гауптман Горст Карганіко (квітень 1942 — 26 березня 1944);
• Гауптман Теодор Вайссенбергер (26 березня — 3 червня 1944);
• Оберлейтенант Ганс Тецнер (нім. Hans Tetzner) (4 червня — 19 липня 1944);
• Оберстлейтенант Франц Віенгузен (нім. Franz Wienhusen) (1 вересня — жовтень 1944);
• Гауптман Герберт Треппе (нім. Herbert Treppe) (лютий — травень 1945).

• Гауптман Гюнтер Шольц (березень 1942 — червень 1943);
• майор Генріх Ерлер (червень 1943 — травень 1944);
• Гауптман Франц Дерр (травень 1944 — травень 1945);
• Оберлейтенант Рудольф Глекнер (нім. Rudolf Glöckner) (травень 1945, ТВО).

• Гауптман Ганс Крігель (нім. Hans Kriegel) (26 червня 1942 — квітень 1944);
• Оберлейтенант Рудольф Людер (нім. Rudolf Lüder) (жовтень 1943, ТВО);
• Гауптман Фріц Штендель (нім. Fritz Stendel) (15 травня 1944 — травень 1945).

• Оберлейтенант Фелікс Маріа Брендіс (нім. Felix Maria Brandis) (25 січня — 2 лютого 1942);
• Оберлейтенант Макс Франціскет (нім. Max Franzisket) (лютий — березень 1942, ТВО);
• Оберлейтенант Карл-Фріц Шлоссштайн (нім. Karl-Fritz Schloßstein) (березень 1942 — червень 1943);
• Оберлейтенант Ганс Кірхмаєр (нім. Hans Kirchmeier) (червень  — вересень 1943, ТВО);
• Гауптман Герберт Треппе (нім. Herbert Treppe) (червень 1943 — липень 1944).

• Гауптман Фрідріх-Вільгельм Штракелайн (нім. Friedrich-Wilhelm Strakeljahn) (лютий 1943 — лютий 1944).

Час[1]	Місто	Основний літак
травень 1942 — лютий 1944	Петсамо	Bf 109E/F/G, Fw 190A
лютий — 10 травня 1944	Алакуртті	Bf 109G
10 травня — грудень 1944	Ставангер-Фокус	Bf 109G
грудень 1944 — березень 1945	Тронгейм-Ладе	Bf 109G, Fw 190A
березень — травень 1945	Ставангер-Фокус	Bf 109G

Час	Місто	Основний літак
20 січня 1942 — 1 серпня 1943	Ставангер	Bf 109F/G, Fw 190A
1 серпня — 15 листопада 1943	Фредеріксгавн	Bf 109G
15 листопада 1943 — 9 січня 1944	Таргсорул-Ной
9 січня — лютий 1944	Софія-Враждебна
лютий — 25 лютого 1944	Обертраублінг
25 лютого — 7 червня 1944	Герцогенаурах
7 — 14 червня 1944	Мондідьє
14 червня — 2 липня 1944	Перонн
2 липня — 5 серпня 1944	Фрієр-Фаюель
5 — 15 серпня 1944	Арпажон
15 серпня — жовтень 1944	Вунсторф
жовтень  — 14 жовтня 1944	Шверін-Горріс

Час	Місто	Основний літак
25 січня — квітень 1942	Петсамо	Bf 109E
квітень — травень 1942	Порі	Bf 109E/F
травень — жовтень 1942	Петсамо	Bf 109F
жовтень 1942 — 3 листопада 1943	Алакуртті	Bf 109F/G
3 листопада 1943 — березень 1944	Псков-Південий	Bf 109G
березень — квітень 1944	Алакуртті
квітень — 31 травня 1944	Якобстштадт
31 травня — 15 червня 1944	Гарделеген
15 червня — 1 липня 1944	Евре
1 липня — 16 жовтня 1944	Зальцведель
16 жовтня — жовтень 1944	Фінстервальде
лютий — травень 1945	Гердла	Fw 190A, Bf 109G

Час	Місто	Основний літак
березень — квітень 1942	Тронгейм	Bf 109E
квітень 1942 — жовтень 1944	Петсамо	Bf 109E/F/G
жовтень — 31 жовтня 1944	Кіркенес	Bf 109G
31 жовтня — 8 листопада 1944	Кааманен
8 листопада — 1 грудня 1944	Бардуфосс/Алта	Bf 109G, Fw 190A
1 грудня 1944 — 8 травня 1945	Госса

Час	Місто	Основний літак
26 червня 1942 — 1 лютого 1944	Тронгейм-Ладе	Bf 109F/G, Fw 190A
1 лютого — серпень 1944	Ставангер-Сола	Bf 109G, Fw 190A
серпень — 31 жовтня 1944	Сальміярві
31 жовтня — 6 листопада 1944	Наутсі
6 листопада 1944 — березень 1945	Ставангер-Сола
березень — 8 травня 1945	Кйевік

Час	Місто	Основний літак
16 березня 1942 — 9 січня 1944	Кіркенес	Bf 110E/F/G
9 січня — січень 1944	Кестеньга	Bf 110G
січень — 16 лютого 1944	Кіркенес
16 лютого — травень 1944	Гердла
травень — 18 липня 1944	Тронгейм-Ладе

Час	Місто	Основний літак
лютий 1943 — лютий 1944	Петсамо	Fw 190A

Позначення

• 515-й винищувальний авіаполк (СРСР)
• 55-й гвардійський винищувальний авіаційний полк (СРСР)
• Supermarine Spitfire
• Рейд на Кіркенес та Петсамо
• Fritz X
• Список асів реактивної авіації Люфтваффе Другої світової війни

• Jagdgeschwader 5 "Eismeer". на lexikon-der-wehrmacht.de.(нім.)
• Jagdgeschwader 5 «Eismeer»(англ.)
• Истребительная эскадра JG5 "Айсмеер" (Jagdgeschwader 5 "Eismeer"). на allaces.ru.(рос.)
• Jagdgeschwader 5

• Wolfgang Dierich: Die Verbände der Luftwaffe 1935—1945 — Gliederungen und Kurzchroniken — Eine Dokumentation, Motorbuch-Verlag 1976
• Werner Gibrig: Jagdgeschwader 5 «Eismeerjäger» — Eine Chronik aus Dokumenten und Berichten 1941—1945. Motorbuch-Verlag
• Mombeek, Eric (2003). Eismeerjäger—Zur Geschichte des Jagdgeschwaders 5. Linkebeek, Belgium: ASBL, La Porte d'Hoves. ISBN 978-2-9600236-4-0.