Kampfgeschwader 51 — Вікіпедія

51-ша бомбардувальна ескадра Kampfgeschwader 51 (KG 51)
Емблема Люфтваффе
На службі	1 травня 1939 — 8 травня 1945
Країна	Третій Рейх
Належність	Вермахт
Вид	Люфтваффе
Тип	бомбардувальна авіація
Роль	стратегічне бомбардування, безпосередня підтримка військ на полі бою
Чисельність	ескадра
Гарнізон/Штаб	Ландсберг-ам-Лех
Прізвиська	«Едельвейс»
Війни/битви	Війни та битви (див.): Друга світова війна Західний фронт Дивна війна Французька кампанія Битва за Дюнкерк Битва за Седан Операція «Рот» Бельгійська кампанія Голландська операція Битва за Британію Операція «Адлертаг» Бомбардування Лондона Лондонський бліц Бомбардування Ковентрі Бомбардування Бірмінгема Бомбардування Манчестера Бомбардування Ліверпуля Бомбардування Глазго Бомбардування Плімута Бомбардування Шеффілда Битва за Атлантику Балкани Операція «Ауфмарш 25» Бомбардування Белграда Операція «Маріта» Бомбардування Афін Битва на Середземному морі Італійська кампанія Додеканеська кампанія Битва за Лерос Битва за Кос Східний фронт Операція «Барбаросса» Операція «Мюнхен» Битва під Дубном Битва під Уманню Битва за Київ Битва за Ростов Кампанія на Чорному морі Битва за Крим Керченсько-Феодосійська десантна операція Оборона Севастополя Друга харківська битва Воронезько-Ворошиловградська операція Сталінградська битва Битва за Кавказ Третя битва за Харків Битва на Курській дузі Битва за Дніпро Друга битва за Київ Західний фронт Стратегічна повітряна оборона Рейху Операція «Штейнбок» Операція «Боденплатте» Арденнська операція Битва за Хюртгенвальд
Командування
Визначні командувачі	оберст Йозеф Каммгубер
Авіація
Бомбард.	Do 17 He 111 Ju 88
Винищувачі	Me 410 Me 262
Медіафайли на Вікісховищі

51-ша бомбардувальна ескадра «Едельвейс» (нім. Kampfgeschwader 51 "Edelweiss" (KG 51) — бомбардувальна ескадра Люфтваффе за часів Другої світової війни. Формування брало участь практично в усіх кампаніях та великих битвах на Європейському театрі війни, починаючи з вторгнення вермахту до Франції, Бельгії та Нідерландів і до закінчення військових дій. Основним завданням ескадри було проведення стратегічного бомбардування, безпосередня підтримка військ на полі бою, боротьба з кораблями та суднами противника тощо. На озброєнні ескадри перебувало три основних типи бомбардувальників Третього Рейху: He 111, Ju 88 та Do 17.

51-ша бомбардувальна ескадра була сформована 1 травня 1939 року на військовому аеродромі поблизу міста Ландсберг-ам-Лех у Баварії шляхом переформування 255-ї бомбардувальної ескадри. Спочатку створені штаб та 1-ша авіагрупа ескадри, основним озброєнням яких були бомбардувальники Do 17M, першим командиром ескадри став оберст доктор Йоганн-Фолькмар Фіссер^[1]. Згодом надійшли бомбардувальники Do 17E і до кінця серпня 1939 року, до початку вторгнення до Польщі, авіаційне формування проходило етап доукомплектування та навчання. 20 серпня її перекинули до Меммінгена. За станом на 1 вересня 1939 року 34 з її 36 літаків були у справному стані^[2].

1 грудня 1939 року в Бреслау почалося формування II./KG 51. Спочатку група почала формуватися в Австрії у Вінер-Нойштадті. Групу під командуванням майора Фрідріха Вінклера оснастили новішими Ju 88. Однак, до травня 1940 року авіагрупа не встигла досягти бойової готовності, тільки 15 з 38 бомбардувальників групи були боєготові на початок Французької кампанії^[3].

1 травня 1939 року була утворена група III./KG 51 під командуванням оберста Алоїса Штекля. Особовий склад підрозділу проходив тренування протягом літа, а екіпажі перейшли з Do 17E на He 111H. До початку Другої світової війни 33 з 36 бомбардувальників були готові до ведення бойових дій^[4].

На момент вторгнення німецького вермахту до Польщі, що ознаменувало початок Другої світової в Європі, штаб KG 51 перебував у резерві на півдні Німеччини й не брав участі у вторгненні. Першим бойовим завданням для льотчиків ескадри стало скидання дев'ятьма літаками пропагандистських листівок над Францією 6 листопада 1939 року. Також пілоти виконували розвідувальні місії в ході Дивної війни^[1].

10 травня 1940 року керівництво Третього Рейху ввело в дію план операції «Гельб», за яким вермахт розпочав битву за Нідерланди, Бельгію та Францію. Група армій «B» вторглася в Нижні країни, витягнувши в такий спосіб французьку армію та Британський експедиційний корпус до Бельгії, що дозволило у свою чергу групі армій «А» прорватися через Арденни, практично без опору з боку противника, на північ від лінії Мажино до Ла-Манша. Дуже швидко війська союзників опинилися притиснутими до Дюнкерського плацдарму і перебували на грані повного розгрому німецькою армією.

На момент початку операції 51-ша бомбардувальна ескадра входила до складу 5-го повітряного корпусу. О 03:56 ранку 10 травня перші бомбардувальники KG 51 почали бойові дії. І./KG 51, під командуванням майора Ганса Бруно Шульц-Гейна, що мала у своєму складі 18 оперативних He 111 із загальної кількості 36, а ще 7 оперативних Ju 88 з 23, базувалася на аеродромі в Лехвельді^[2]. У перший день наступу авіаційна група І./KG 51 виконувала завдання з бомбардування авіабази ПС Франції у Діжоні. 8./KG 51 через навігаційну помилку завдала удару по німецькому прикордонному місту Фрайбург, спричинивши 100 жертв серед цивільного населення, зокрема вбивши 57 людей, серед яких 22 дитини. Щоб приховати грубу помилку льотчиків Герінга, нацистський міністр пропаганди Йозеф Геббельс звинувачував британських та французів у скоєнні так званої «розправи у Фрайбурзі»^[5].

З першого дня I./KG 51 і III./KG 51 завдавали ударів по цілях у районах Шалон-ан-Шампань і Валансьєнн. Також авіація ескадри активно діяла в битві за Седан^[1]. 15 травня 9./KG 51 в районі Реймса зазнала одночасно три втрати; два літаки були збиті в бою з 607-ю британською ескадрильєю та ще один з французькою винищувальною авіагрупою^[6]. Згодом бомбардувальники KG 51 здійснювали повітряну підтримку наступу бронетанкових з'єднань XIX армійського корпусу Гайнца Гудеріана.

Усі три групи ескадри брали участь у битві за Дюнкерк після того, як 20 травня танкові дивізії вермахту прорвалися до Ла-Маншу. I. та II./KG 51 підтримували наземні війська при облозі Лілля^[7] 3 червня німецька авіація почала операцію «Паула»^[8] — масові атаки на аеродроми та заводи в районі Парижа. Операція полягала в підтримці другого, завершального етапу (план «Рот») наступу. Але, KG 51, схоже, не брала участі. Принаймні у цей час командир ескадри, гешвадеркомодор, Йозеф Каммгубер був збитий союзниками й тимчасово потрапив у полон. Німецький офіцер був звільнений після капітуляції Франції^[9].

З початком другої частини німецького вторгнення до Франції, операції «Рот», KG 51 підтримував наземні війська. За перші п'ять днів боїв KG 51 втратив чотири літаки, коли загалом Люфтваффе втратило 101 літак, заявивши про знищення 221 літак противника^[10].

II./KG 51 підтримувала просування військ вермахту у східній частині Франції до їхнього виходу на кордон зі Швейцарією з 1 червня, завершивши оточення французьких сил поздовж лінії Мажино^[11][4]. Після завершення активної фази військової кампанії I./KG 51 базувався в аеропорту Парижа, Орлі, II./KG 51 перебував з III./KG 51 на аеродромі в Етампі 20 червня, за дні до перемир'я 22 червня 1940 року^[4].

У липні 1940 року Люфтваффе в битві за Британію розпочали етап бомбардування конвоїв у протоці Ла-Манш, так званий «Каналкампф»^[en]. У серпні повітряні атаки, до яких залучалися бомбардувальники 51-ї ескадри поширилися на острівну частину Сполученого Королівства. Основною метою повітряної наступальної операції рейхсмаршала Герінга було знищення головних сил Винищувального командування Королівських ПС над південною Англією, принаймні, на етапі підготовки до операції «Морський лев». KG 51, що перебував у складі сил 5-го повітряного корпусу 3-го повітряного флоту, зіграв велику роль у повітряних операціях влітку та восени 1940 року.

51-ша бомбардувальна ескадра провела чисельні атаки на британські позиції та міста. 1 липня 1940 року I./KG 51 зафіксував свою першу (Ju 88) втрату в битві біля Данбара, Шотландія^[2]. 11 та 12 липня німці атакували есмінці Королівських ВМС поблизу острова Святої Катерини та мису Старт-Пойнт^[2]. Біля цього мису британський «Блейхем» збив 1 Ju 88^[12]. 17 липня група провела нальоти на Бристоль і 27 липня втратила Ju 88 при нальоті на Лендс-Енд^[2].

II та III./KG 51 зазнали по однієї втрати; перший загинув від британського винищувача, а другий був пошкоджений в результаті зенітного вогню. Оскільки інтенсивність повітряного наступу зростала, втрати також поступово збільшувалися. 25 липня II група втратила ще один Ju 88, а за ним два дні пізніше I./KG 51 — Ju 88.

12 серпня 1-ша група здійснила рейд на цілі у Портсмуті та острові Вайт, під час якого загинув командир KG 51 оберст Фіссер. Він особисто вів на бомбардування 68 Ju 88, під прикриттям 150 Bf 109 та Bf 110. Німецькі літаки наразилися на жорстку відсіч британських військ, близько 58 винищувачів Королівських ПС взяли участь у відбитті ворожого нальоту. У повітряних сутичках KG 51 втратив 10 бомбардувальників, ще два були пошкоджені. Разом з Фіссером 11 членів екіпажів загинули^[13], що 28 осіб були оголошені такими, що зникли безвісти. I./KG 51 втратила два Ju 88, ще один пошкоджений ледве дотягнув до Франції. Декілька одиниць були збиті зі складу II./KG 51 і III./KG 51.

13 серпня при проведення першого дня операції «Адлертаг» ескадра мала у строю 21 боєготовий літак з 30 штатних^[2]. У цей день командування Люфтваффе планувало завдати максимально потужного удару по британській винищувальній авіації та вщент її розтрощити. KG 51 завдавало ударів по цілях на аеродромі Бібері, у гавані Спітгед та радіолокаційній станції Вентнор на острові Вайт. Хоча ескадра при проведенні цього нальоту на зазнала жодних втрат, загалом німецькі втрати були значними, а мета атаки не вдалася. Операції з бомбардувань продовжувалися ще декілька днів, 51-ша бомбардувальна ескадра втратила кілька бомбардувальників.

24 серпня KG 51 провела стрімку атаку бази Домашнього флоту в Портсмуті, менше ніж за чотири хвилини було скинуто 50 тонн бомб. Місто також було постраждало, 83 людини були вбиті, 191 поранена та 700 — залишилися без даху над головою. Один бомбардувальник був збитий.

25 серпня II./KG 51 взяла участь у масованій атаці на об'єкти в районі Гастінгса^[3]. Разом з літаками авіагрупи діяли бомбардувальники II./KG 54 під потужним ескортом 103 Bf 110 зі складу ZG 2, ZG 76 та V.(Z)/LG 1. KG 51 перехопили винищувачі 17-ї, 87-ї та 609-ї ескадрильї Королівських ПС. У масштабній повітряній битві в небі над Англією 1./ZG 2 втратив чотири Bf 110^[14], II./KG 51 — два своїх літаки.

7 вересня 1940 року німецькі повітряні сили розпочали наймасштабнішу у світовій історії повітряну наступальну операцію із застосуванням майже усіх своїх наявних сил проти Великої Британії. Втім, з початком битви за Британію Люфтваффе зазнали великих збитків. За станом на 17 серпня, за декілька тижнів раніше, німецька авіація нараховувала в строю 2226 боєготових літаків. До 7 вересня до ведення бойових дій лишилося 1895 літаків, з яких 484 бомбардувальники, тобто армада Герінга втратила 15 відсотків свого потенціалу.

Усі три групи 51-ї бомбардувальної ескадри увійшли до колосального флоту німецьких бомбардувальників, які атакували Лондон^[15]. Початок «Бліцу» означав перехід від стратегії атак аеродромів і об'єктів інфраструктури авіації противника до масованого штурму економічного та комерційного центру Великої Британії. Німецьке керівництво, помилково вважаючи, що з Винищувальним командуванням британців покінчено, і атака на Лондон змусить англійців скористатися останніми резервами, німці почали «Бліц»^[16].

15 вересня, в найвідповідальніший та найзапекліший день у повітряній битві за Англію, так званий «День битви за Британію»^[en], KG 51 втратила два Ju 88.

30 вересня I./KG 51 виділив 11 Ju 88 на відволікаючий удар по цілях у Саутгемптоні, тоді як основною метою авіанальоту було бомбардування літаками KG 55 авіаційного заводу Westland Aircraft у Йовілі^[17]. Одночасно I./KG 77 діяв у другому відволікаючому нальоті на Лондон. На перехоплення He 111 KG 55 під потужним ескортом винищувачів ZG 26, JG 2 і JG 53 британська авіація підняла дев'ять ескадрилей винищувачів-перехоплювачів, тоді як на відбиття нальоту 11 Ju 88 KG 51 вилетіла лише 602-га ескадрилья англійців. I./KG 51 раптом відгорнула від цілей, не скинувши жодної бомби, і на зворотному шляху один німецький бомбардувальник був збитий перед тим, як німці перелетіли Ла-Манш^[18][19].

З 9 жовтня KG 51 перейшла на нічні операції. 4 листопада II./KG 51 бомбардував Реддіч і взяв участь у Лондонському бліці тієї ж ночі з першою групою, і продовжував це робити до 1941 року^[20].

14 листопада усі три групи були задіяні в операції «Мондсхайнсонат» («Сонячна соната»), операції з нападу на Ковентрі. 20/21 листопада III./KG 51 брала участь у Бірмінгемському бліці, коли бомбардуванню піддалися Касл-Бромвіч та Вест-Бромвіч^[21]. 28/29 листопада усі три групи залучалися до «Ліверпульського бліца»^[22], а потім бомбардували Брайтон.

22/23 та 23/24 грудня III./KG 51 продовжувала брати участь у нічних рейдах та англійські міста, зокрема брала участь у Манчестерському бліці, 23/24 грудня — здійснила наліт на Дербі^[23]. 29 грудня 1940 року вся ескадра залучалася до масованого авіанальоту на британську столицю^[24].

З початку 1941 року 51-ша бомбардувальна ескадра неодноразово брала активну участь в авіаційних атаках на міста Англії, так формування Люфтваффе залучалося до акцій Бліца: на Глазго, Кінгстон-апон-Галл, Шеффілд, Плімут, Портсмут та на інші міста та селища, включаючи Суонсі.

У квітні 1941 року практично вся ескадра була залучена до кампанії на Балканах. I./KG 51 мала 29 справних Ju 88 (17 боєготових), а II./KG 51 — 18 Ju 88 з 28 за штатом^[2].

I./KG 51 брала участь у бомбардуванні Белграду та атакувала війська союзників, що відступали територією Греції на південь. 15 та 19 квітня частка сил ескадри у складі Lehrgeschwader 1 брала участь у бомбардуванні Афін. Згодом бомбардувальна авіація завдавала ударів по грецьких гаванях та острову Крит. 26 квітня вони бомбардували Коринфський канал і 3 травня судна союзників у затоці Суда. 13 травня операції для підрозділів 51-ї ескадри припинилися, частина передала усі свої наявні літаки I./LG 1 і відбула до Австрії на відновлення боєздатності й отримання нових бомбардувальників^[25].

II./KG 51 підтримувала наземні сили в операціях поблизу Баня-Луки 12 квітня і 14 квітня здійснювала безпосередню повітряну підтримку вермахту навколо Сараєво та району Печ. 15 квітня були здійснені напади на грецькі порти Волос, 19 та 20 квітня — на Халкіс.

На момент підготовки до вторгнення до Радянського Союзу 51-шу бомбардувальну ескадри у складі 5-го повітряного корпусу підпорядкували 4-му повітряному флоту, який готувався діяти на південному фланзі майбутнього німецько-радянського фронту^[26]. Вже 22 червня 1941 року з початком операції «Барбаросса», 51-ша ескадра втратила в боях з радянською авіацією 15 літаків. KG 55, що діяла разом, 10 літаків^[27]. Разом з цим, німецькі пілоти записали на свій рахунок 100 знищених на землі радянських літаків^[28].

Загалом ескадри 5-го корпусу атакували в період з 22 до 25 червня 1941 року 77 аеродромів ВПС Червоної армії й вважали, що знищили 774 літаки противника. 26 червня корпус зазнав максимальних втрат, за один день було збито 8 бомбардувальників і ще 9 пошкоджено. Через гостру нестачу пікіруючих бомбардувальників типу Junkers Ju 87 німецьке командування кинуло на безпосередню підтримку сухопутних військ середні бомбардувальники KG 51, KG 55 і KG 54, які не були пристосовані до ведення боїв такого типу і були слабо захищені від вогню з землі.

Наприкінці червня KG 51 брала активну участь у підтримці операції «Мюнхен» та битві при Бродах. В атаках під Бродами KG 51, KG 54 та KG 55 здійснили низку потужних атак проти радянських наземних цілей. Штаб радянського 15-го механізованого корпусу був знищений, а його командир генерал-майор Гнат Карпезо був поранений. Люфтваффе знищило під час рейдів у цьому районі близько 201 радянського танка. Битва завершилася великою перемогою, але вона коштувала 51-ій бомбардувальній ескадрі втрати третини своїх сил; 30 бомбардувальників були знищені та дев'ять пошкоджені за перші вісім днів; KG 54 доповідала, що 16 Ju 88 були знищені або пошкоджені, тоді як KG 55 доповідала про 46 He 11^[29].

Наступними великими операціями, де брала участь KG 51 були битви під Уманню та за Київ у серпні-вересні 1941 року. У боях під Києвом KG 51 допомогла сухопутних військам оточити у кільце війська радянського Південно-Західного фронту, знищивши близько 727 бойових машин Червоної армії^[30]. Загалом за вересень KG 51 здійснила 810 бойових вильотів, в яких знищила 27 літаків ВПС РСЧА, 290 машин, 22 танки, потяг та 5 суден річкової флотилії. Втрати ескадри становили два літаки. Ескадрилья 3./KG 51 штурмувала цілі під час облоги румунсько-німецькими військами Одеси.

У жовтні частина штаффелів підтримувала битву поблизу Азовського моря, де німецькі бомбардувальники атакували морські сили Чорноморського флоту. З 24 вересня і по жовтень авіаційна ескадра атакувала залізничні лінії і рух, коли 1-ша танкова армія генерал-полковника Евальда фон Кляйста проривалася до Азовського моря. У Дніпропетровську та лініях комунікацій від нього до Сталіно, на Маріуполь, Таганрог та Ростов радянський залізничний рух був паралізований. KG 51 з KG 27 бомбардували порт Бердянська, щоб запобігти евакуації морем радянській 18-ій армії^[31]. У жовтні пілоти ескадри виконали 412 місій, заявив, що 10 літаків було збито, 315 транспортних засобів знищено, вісім поїздів, один крейсер, два судна, ціною втрати трьох бомбардувальників^[9].

З листопада бомбардувальники ескадри підтримували відступ групи армій «Південь» після першої битви під Ростовом^[32].

У період з 1 по 30 листопада 1941 року авіаційна частина переїхала до Миколаєва, Україна. За цей місяць льотчики ескадри здійснили 412 бойових вильотів, нарахувавши на свій рахунок 10 літаків, 8 поїздів, 315 транспортних засобів, один легкий крейсер (2 листопада крейсер проєкту 26 «Ворошилов» був сильно пошкоджений і вийшов з ладу на декілька місяців)^[33] і два судна знищені; причому німецька ескадра втратила лише три літаки.

51-ша бомбардувальна ескадра зіграла важливу роль у протидії морській активності на Чорному морі, а також у підтримці військ вермахту під час боїв у Криму, особливо в боях на Керченському півострові. Штаб ескадри, I. та III./KG 51 були розгорнуті на зручних аеродромах для здійснення ударів по всіх портах Кримського та Кавказького регіонів^[34]. III./KG 51 базувався на аеродромі в Саках і був одним з небагатьох підрозділів Люфтваффе зі спеціалізованою підготовкою льотчиків щодо ведення протикорабельної боротьби^[35].

17 березня 1942 року III./KG 51 бомбардував та пошкодив 4629-тонний танкер «Куйбишев» у порту Новоросійська^[36]. 18 березня KG 51 Ju 88 потопив транспорт «Георгій Димитров» (3748 т). 23 березня дев'ять Ju 88 затопили мінні загороджувачі «Островський» та «ГШ-13» та моторний торпедний катер у гавані Туапсе. Німецькі бомбардувальники також пошкодили два підводні човни (С-33 та Д-5).

З початку лютого до кінця березня 1942 року, Чорноморський транспортний флот зазнав настільки великі втрати у транспортних засобах, що радянським сухопутним військам було наказано припинити всі наступальні операції для збереження запасів — сумарна водотоннажність суден з 43 900 т скоротилася до 27 800 т. Шість транспортних засобів були втрачені, а шість пошкоджено.

28 квітня 1942 року до Криму прибув VIII повітряний корпус генерала Вольфрама фон Ріхтгофена. KG 51 був підпорядкований цьому повітряному корпусу. Основним завданням 51-ій ескадрі визначалося забезпечення авіаційної підтримки військ вермахту в боях на Керченському півострові. Після цього ескадра активно залучалася до облоги Севастополя. Бомбардувальники формування були причетні до величезних бомбардувальних операцій проти міста. 19 червня 1942 року 2./KG 51 затопив плавучу зенітну батарею «Не чіпай мене»^[ru] у Північній бухті.

Ще до переможного завершення облоги, KG 51 терміново перекинули далі на північ, де різко загострилася обстановка через початок стратегічного наступу Червоної армії під Харковом. Льотчики ескадри билися у Другій Харківській битві, під тимчасовим керівництвом командувача IV повітряного корпусу. Тільки з 20 та 21 травня ескадра здійснила 294 вильоти. 4-й повітряний корпус зарахував знищення 596 літаків у повітрі, 19 — на землі, 227 танків, 3038 машин, 24 артилерійських батарей, 49 артилерійських систем, 22 локомотивів, 6 повних составів, втім втратив під час боїв 49 своїх літаків. Після завдання нищівної поразки радянським військам KG 51 продовжувала інтенсивні бомбардувальні дії, діючи за планом операції «Блау» у період між 10 та 13 червня 1942 року. У ході боїв за Воронеж KG 51 здійснював атаки на аеродроми та місто.

У подальшому 51-ша бомбардувальна ескадра продовжувала діяти, як «пожежна команда», коли група армій «Південь» все більше заглиблювалася в Сталінградській битві, а також у битві на Кавказі. Пілоти ескадри підтримували спробу прориву 1-ї танкової армії на бакинські нафтові родовища, яка провалилася до жовтня 1942 року. 17 листопада 1942 року друга група бомбардувала радянське судноплавство в Каспійському морі, також залучалася до бомбардування Астрахані. Пізніше бомбардувальна частина підтримала відступ німецької 17-ї армії через Таманський півострів до Криму^[37].

У листопаді після успішного радянського стратегічного наступу під Сталінградом, що призвів до оточення значних сил країн Осі поблизу цього міста, KG 51 залучили до підтримки обложених військ. Бомбардувальники здійснювали атаки на радянські позиції, зокрема плацдарми на Дону та Чирі, а також на фронт навколо міста, який швидко звужувався.

Зимою 1943 року група II./KG 51 залишилася у складі IV повітряного корпусу та билася в Третій битві під Харковом. Вона також діяла в секторі Бєлгорода, місто яке було захоплено через чотири дні після Харкова^[38]. I./KG 51 зіграла вирішальну роль у зупиненні танкового прориву радянських військ генерала Маркіяна Попова під час його рейду на Запоріжжя. Після цього групу перевели з авіабази в Полтаві до Німеччини, де вона була переформована на підрозділ важких винищувачів та увійшла до складу Люфтваффе, що забезпечували повітряну оборону Рейху^[39].

У травні та червні 1943 року KG 51 брала участь у підготовчих стратегічних нальотах на оборонні позиції радянських військ на Курському виступі. 9 травня командир 51-ї бомбардувальної ескадри майор Егберт фон Франкенберг унд Прошліц^[de] втік до Радянського Союзу, прихопивши із з собою багато таємних документів. Влітку 1943 року решта 51-ї бомбардувальної ескадри брала участь в операції «Цитадель», у битві на Курській дузі.

4 червня 6-й повітряний флот Роберта ріттера фон Грайма розпочав стратегічну повітряну кампанію із завдаванням ударів по ключових об'єктах радянської військової промисловості. Шість бомбардувальних ескадр — KG 3, KG 4, KG 27, KG 51, KG 53, KG 55 та KG 100 — протягом кількох тижнів здійснювали масовані нальоти на радянські заводи і фабрики у Куйбишеві, Москві, Уфі, Казані та Горькому, де вироблялися бойові літаки, авіаційні двигуни та устаткування для військової авіації РСЧА. За даними німців у ході цієї кампанії було скинуто понад 1015 тонн бомб і військовій промисловості СРСР завдано колосальних втрат, при цьому німецька авіація втратила лише 6 бомбардувальників; радянські дані стверджували про 145^[40].

З 5 липня штаб, II. та III./KG 51, діючи на північному фасі виступу в районі Брянська, продовжували підтримку 9-ї польової генерал-полковника Вальтера Моделя та 2-ї танкової генерала від інфантерії Еріха-Генріха Клосснера армій вермахту в операції «Цитадель»^[41]. Після того, як німецький план стратегічного наступу провалився, бомбардувальна авіація забезпечувала відступ своїх військ на захід. II./KG 51 та III./KG 51 брали участь у боях навколо Орла, та допомогли запобігти знищенню німецької 9-ї армії. 1 вересня ескадра передислокувалася до Кіровограда. III./KG 51, який 12 липня здійснила свій 10-тисячний бойовий виліт, 1 серпня відступила до Кіровограда, а 31 серпня 1943 року була виведена зі Східного фронту^[42].

18 вересня II./KG 51 було перекинуто до Салонік, де на неї поклали завдання авіаційної підтримки вермахту в Додеканеській кампанії. Авіагрупа атакувала кораблі союзників у битвах за острови Кос та Лерос, штурмувала сили союзників на Самосі та Хіосі.

Згодом група на нетривалий термін була повернута на Східний фронт, з базуванням у Калинівці. Билася поблизу Черкас та у Другій битві під Києвом. 4 січня 1944 року II./KG 51 перевели до Вінниці, а потім до Любліна через чотири дні і атакував радянські передові загони поблизу Житомира. 6 лютого 1944 року II./KG 51 перейменували на III./KG 3^[43].

З 6 по 30 серпня 1943 року група I./KG 51 базувалася на аеродромах у Лехвельді та Меммінгені. 6 вересня авіагрупа здійснила свою першу місію з перехоплення ворожої авіації в небі над Штутгартом. 9 вересня її перевели до Гершинга в Австрії. Екіпажі брали участь у відбитті другого рейду на Швайнфурт^[en], але майже всі Me 410 були пошкоджені під час запеклих боїв. 6 грудня група передислокувала свої підрозділи до Франції, щоб діяти як нічні винищувачі в системі протиповітряної оборони над Атлантичним валом. Підрозділи авіагрупи з 40 літаками, з яких 24 були в боєготовому стані та 36 екіпажами, базувалися в Дре, Сен-Андре та Евре; але більшість членів екіпажів не мала відповідної підготовки проведенню нічних польотів.

Тим часом переозброєння III./KG 51 на Me 410 не було завершено, і 31 грудня 1943 року група була тимчасово розформована.

Авіація ескадри брала активну участь в останній частині кампанії на Західному фронті та в повітряних боях з оборони Рейху. Її помітним успіхом став нічний наліт на аеродроми Англії. 22 квітня 1944 року літаки американських 1-ї^[en] та 3-ї бомбардувальних дивізій^[en] ПС армії США після денного нальоту на Німеччину поверталися до Англії в темряві. Несподівано вони були атаковані німецькими Me 410 безпосередньо над їхніми базами. Протягом наступних двадцяти хвилин 10 літаків, дев'ять з яких B-24 «Ліберейтор», були збиті, загинув 61 американський пілот; німці втратили лише два Me 410 і чотирьох льотчиків^[44][45].

З січня по травень 1944 року «штаффелі» I. і II./KG 51 брали участь в операції «Штайнбок», бомбардуванні Великого Лондона. II./KG 51, який був перейменований в III./KG 3, був реформований за рахунок передачі V./KG 2. Він базувався в Гільзе-Рієні, а пізніше перемістився до Зестерберга в Нідерландах, увійшовши до складу IX повітряного корпусу 3-го повітряного флоту. Він втратив п'ять Me 410 в ніч з 22 на 23 лютого. Деякі літаки залишилися у Франції як нічні винищувачі, але 15 серпня група була виведена до Швабського Галля, оскільки фронт у Нормандії розвалився й командування Люфтваффе вживало заходів щодо евакуації своїх сил на схід. I./KG 51 був фактично знищений під час проведення операції «Штайнбок», але в ніч 18/19 квітня 1944 року здійснив останній великий наліт на Лондон. 25 травня 1944 року його було передислоковано на аеродром Лехвельд у Німеччині^[46].

I./KG 51 розпочав швидке переозброєння на сучасні реактивні Messerschmitt Me 262. Деякі пілоти 3-ї ескадрильї були достатньо підготовлені і 20 липня відправлені до Франції як 51-ша спеціальна оперативна команда (нім. Einsatzkommando 51). 15 серпня вона перелетіла до Крея, а через дванадцять днів — до аеродрому Жувенкур. 30 серпня, транзитом через Ш'євр у Бельгії, група реактивних літаків прибула до Німеччини. До початку вересня підрозділ мав 38 винищувачів Me 262 і перебував під командуванням 3-ї авіаційної дивізії II винищувального корпусу. 14 листопада ця група втратила багато літаків у результаті бомбардування союзниками їхньої бази в Райне, а 25 листопада розпочав операції над Ейндговеном. Авіаційний підрозділ брав участь у битві на «Виступі», в ході якої в бою використовувався 21 бойовий літак.

1 січня 1945 року 51-ша групи виконувала завдання з безпосередньої підтримки під час операції «Боденплатте», маючи на 10 січня рекордні 37 боєготових (з 51 Me 262) в Гібельштадті. З 10 по 13 січня група здійснила бомбардування Страсбурга. 7 березня вона супроводжувала перші у світі реактивні бомбардувальники Ar 234 III./KG 76 під час битви при Ремагені бомбардувала важливий міст. З 13 по 20 березня — виконувала бойові вильоти на об'єкти в Ельзасі. 9 квітня, знаходячись у складі 16-ї авіаційної дивізії, підрозділ мав лише 15 Me 262 (11 боєготових). 21 квітня він атакувала мости на Дунаї в Діллінгені. 23 квітня група відступила до Мюнхена, коли французька армія захопила їхні аеродроми. 8 травня 1945 року 51-ша спеціальна оперативна команда здалася американським військам.

• оберст доктор Йоганн-Фолькмар Фіссер (нім. Johann-Volkmar Fisser) (1 травня 1939 — 26 березня 1940);
• оберст Йозеф Каммгубер (нім. Josef Kammhuber) (26 березня — 3 червня 1940), узятий у полон, після капітуляції Франції звільнений;
• оберст доктор Йоганн-Фолькмар Фіссер (3 червня — 12 серпня 1940), загинув у бою;
• майор Ганс-Бруно Шульц-Гайн (нім. Hans-Bruno Shulz-Heyn) (12 серпня 1940 — 31 серпня 1941);
• оберст Пауль Кестер (нім. Paul Koester) (1 вересня 1941 — 4 липня 1942);
• майор Вільгельм фон Фрідебург (нім. Wilhelm von Friedeburg) (4 липня — 30 листопада 1942);
• оберст Генріх Конраді (нім. Heinrich Conrady) (1 грудня 1942 — 8 січня 1943), загинув у бою;
• майор Фріц-Герберт Дітріх (нім. Fritz-Herbert Dierich) (9 січня — 4 лютого 1943);
• майор Егберт фон Франкенберг унд Прошліц^[de] (нім. Egbert von Frankenberg un Proschlitz) (5 лютого — 9 травня 1943), втік до СРСР;
• майор Ганс Гайсе (нім. Hanns Heise) (9 травня 1943 — 25 лютого 1944);
• оберстлейтенант Вольф-Дітріх Майстер (нім. Wolf-Dietrich Meister) (25 лютого — 4 грудня 1944);
• майор Вольфганг Шенк (нім. Wolfgang Schenck) (5 грудня 1944 — 31 січня 1945);
• оберстлейтенант Рудольф Гелленшлебен (нім. Rudolf Hallensleben) (1 лютого — 19 квітня 1945), загинув у бою;
• оберстлейтенант Зігфрід Барт (нім. Siegfried Barth) (28 квітня — 8 травня 1945).

• оберстлейтенант Ганс Корте (1 травня — 18 грудня 1939);
• майор Ганс-Бруно Шульц-Гайн (нім. Hans-Bruno Schulz-Heyn) (19 грудня 1939 — 12 серпня 1940);
• гауптман Курт фон Грайфф (нім. Kurt von Greiff) (12 серпня 1940 — 14 лютого 1941);
• гауптман Генріх Ган (нім. Heinrich Hahn) (14 лютого 1941 — 3 лютого 1942);
• майор Ганс-Йоахім Ріттер (нім. Hans-Joachim Ritter) (3 лютого — 6 жовтня 1942);
• майор Фріц-Герберт Дітріх (нім. Fritz-Herbert Dierich) (6 жовтня 1942 — 5 лютого 1943);
• майор Клаус Геберлен (5 лютого — 11 жовтня 1943);
• майор Вольф-Дітріх Майстер (нім. Wolf-Dietrich Meister) (11 жовтня 1943 — 25 лютого 1944);
• майор Ганс Унрау (нім. Hans Unrau) (25 лютого 1944 — 8 травня 1945).

• майор Фрідріх Вінклер (нім. Friedrich Winkler) (15 квітня 1940 — 31 березня 1941);
• гауптман Макс Штадельмаєр (нім. Max Stadelmeier) (31 березня — 22 червня 1941†);
• майор Вільгельм фон Фрідебург (нім. Wilhelm von Friedeburg) (22 червня 1941 — 1 квітня 1942);
• майор Фрідріх Вільгельм Кауфнер (нім. Friedrich Wilhelm Kaufner) (1 — 22 квітня 1942†);
• гауптман Рудольф Генне (нім. Rudolf Henne) (21 травня 1942 — 26 лютого 1943);
• майор Герберт Фосс (нім. Herbert Voss) (26 лютого 1943 — 31 грудня 1944);
• майор Мартін Феттер (нім. Martin Vetter) (1 січня — 6 лютого 1945);
• гауптман Ганс-Йоахім Грундманн (нім. Hans-Joachim Grundmann) (21 березня — 8 травня 1945).

• оберст Алоїс Штекль (нім. Alois Stoeckl) (1 травня 1939 — 7 березня 1940);
• майор Йоганн-Вільгельм Кінд (нім. Johann-Wilhelm Kind) (7 березня — 24 червня 1940);
• майор Вальтер Марінфельд (нім. Walter Marienfeld) (24 червня 1940 — 23 листопада 1941);
• майор Ернст фрейхерр фон Бібра (нім. Ernst Freiherr von Bibra) (23 листопада 1941 — 15 лютого 1943†);
• гауптман Вільгельм Рат (нім. Wilhelm Rath) (15 лютого — 31 грудня 1943);
• гауптман Мартін Феттер (нім. Martin Vetter) (6 лютого — 20 листопада 1944);
• майор Курт Дальманн (20 листопада 1944 — 8 травня 1945).

• гауптман Ганс-Йоахім Ріттер (нім. Hans-Joachim Ritter) (30 липня 1940 — 24 лютого 1942);
• гауптман Вільгельм Штеммлер (нім. Wilhelm Stemmler) (25 лютого — 12 грудня 1942);
• гауптман Йозеф Шольс (нім. Josef Schölss) (13 грудня 1942 — 31 січня 1944);
• майор Зігфрід Барт (нім. Siegfried Barth) (1 лютого — 28 грудня 1944);
• майор Міхаель Бендер (нім. Michael Bender) (22 березня — 30 квітня 1945).

Райони базування KG 51[47]
Час	Місто	Формування	Основний літак
1 травня 1939 — 20 червня 1940	Ландсберг-ам-Лех	5-та авіаційна дивізія V повітряного корпусу	Do 17M, He 111H, Ju 88A
20 червня 1940 — 30 березня 1941	Париж-Орлі	V повітряний корпус	Ju 88A
30 березня — 16 квітня 1941	Вінер-Нойштадт	4-й повітряний флот
16 квітня — 14 травня 1941	Крумово
14 травня — 4 червня 1941	Вінер-Нойштадт
4 червня — 15 липня 1941	Коросно	V повітряний корпус
15 липня — 17 жовтня 1941	Зіліштянка/ Бєльці	IV повітряний корпус
17 жовтня 1941 — 3 квітня 1942	Миколаїв
3 квітня — 10 липня 1942	Запоріжжя
10 липня — 12 вересня 1942	Сталіно	VIII повітряний корпус
12 вересня — 8 жовтня 1942	Багерове	IV повітряний корпус
8 жовтня — 7 грудня 1942	Сарабуз
7 грудня 1942 — 5 лютого 1943	Ростов-на-Дону
5 — 27 лютого 1943	Запоріжжя
27 лютого — 8 травня 1943	Багерове	I повітряний корпус
8 травня — 26 липня 1943	Брянськ	1-ша авіаційна дивізія
26 липня — 16 серпня 1943	Сєща
16 серпня — 7 вересня 1943	Кіровоград	IV повітряний корпус
7 вересня — 6 грудня 1943	Іллесгайм	Командування Люфтваффе «Центр»	Ju 88A, Me 410A
6 грудня 1943 — 15 лютого 1944	Евре	IX повітряний корпус	Me 410A
15 лютого — 23 травня 1944	Сен-Жорж
23 травня — серпень 1944	Лехвельд	Повітряний флот «Рейх»
серпень — листопад 1944	Ландсберг-Лех		Me 262A
листопад 1944 — 20 березня 1945	Райне-Бентлаг/Герстель/Гопстен	3-тя авіаційна дивізія II винищувального корпусу
20 — 30 березня 1945	Гібельштадт	Повітряний флот «Рейх»
30 березня — 21 квітня 1945	Ляйпгайм
21 — 24 квітня 1945	Меммінген
24 — 30 квітня 1945	Гольцкірхен

Райони базування I./KG 51
Час	Місто	Формування	Основний літак
1 травня — 20 серпня 1939	Ландсберг-ам-Лех	5-та авіаційна дивізія V повітряного корпусу	Do 17M, He 111H[Прим. 1]
20 серпня 1939 — 6 травня 1940	Меммінген	V повітряний корпус	He 111H, Ju 88A
6 травня — 20 червня 1940	Лехвельд		Ju 88A
20 червня — 1 серпня 1940	Париж-Орлі
1 серпня 1940 — 30 березня 1941	Вілароше
30 березня — 16 квітня 1941	Вінер-Нойштадт	4-й повітряний флот
16 квітня — 14 травня 1941	Крумово
14 травня — 4 червня 1941	Вінер-Нойштадт
4 червня — 4 липня 1941	Коросно	V повітряний корпус
4 — 15 липня 1941	Луцьк
15 липня — 10 жовтня 1941	Цілістеа	IV повітряний корпус
10 жовтня 1941 — 24 січня 1942	Тирасполь
24 січня — 3 квітня 1942	Одеса
3 квітня — 30 травня 1942	Запоріжжя
30 травня — 10 липня 1942	Одеса	VIII повітряний корпус
10 липня — 5 серпня 1942	Сталіно
5 — 19 серпня 1942	Керч	IV повітряний корпус
19 серпня — 6 жовтня 1942	Тацинська	VIII повітряний корпус
6 жовтня — 3 листопада 1942	Сарабуз	IV повітряний корпус
3 листопада — 7 грудня 1942	Тацинська	VIII повітряний корпус
7 грудня 1942 — 5 лютого 1943	Ростов-на-Дону	IV повітряний корпус
5 лютого — 2 квітня 1943	Запоріжжя
2 квітня — 8 травня 1943	Ростов-на-Дону	I повітряний корпус
8 травня — 6 серпня 1943	Іллесгайм	Командування Люфтваффе «Центр»	Ju 88A, Me 410A
6 — 30 серпня 1943	Меммінген/Лехвельд		Me 410A
30 серпня — 29 вересня 1943	Іллесгайм
29 вересня — 6 грудня 1943	Гершинг
6 грудня 1943 — 25 квітня 1944	Евре[Прим. 2]	IX повітряний корпус
25 квітня — 23 травня 1944	Дре/Сен-Андре
23 травня — 20 липня 1944	Лехвельд/Ляйпгайм		Me 410A, Me 262A
20 липня — 12 серпня 1944	Шатоден[Прим. 3]		Me 262A
12 — 15 серпня 1944	Етамп
15 — 27 серпня 1944	Крей
27 — 28 серпня 1944	Корбені/Жувенкур
28 — 30 серпня 1944	Ат/Ш'євр
30 серпня — 5 вересня 1944	Фолькель
5 вересня 1944 — 20 березня 1945	Райне/Герстель/Гопстен	3-тя авіаційна дивізія II винищувального корпусу
20 — 30 березня 1945	Гібельштадт	Повітряний флот «Рейх»
30 березня — 24 квітня 1945	Ляйпгайм
21 — 24 квітня 1945	Меммінген
24 — 30 квітня 1945	Мюнхен-Рим
30 квітня — 6 травня 1945	Прага-Рюзин
6 — 8 травня 1945	Заац[Прим. 4]

Райони базування II./KG 51
Час	Місто	Формування	Основний літак
1 квітня — 14 червня 1940	Мюнхен-Рим	V повітряний корпус	Ju 88A
14 — 18 червня 1940	Штутгарт-Ехтердінген
18 червня — 24 серпня 1940	Етамп-Мондезір
24 серпня 1940 — 12 квітня 1941	Париж-Орлі
12 квітня — 20 червня 1941	Вінер-Нойштадт	4-й повітряний флот
20 — 27 червня 1941	Коросно	V повітряний корпус
27 червня — 8 вересня 1941	Бєльці
8 вересня — 4 грудня 1941	Вінер-Нойштадт	4-й повітряний флот
4 — 12 грудня 1941	Миколаїв	IV повітряний корпус
12 грудня 1941 — 7 вересня 1942	Запоріжжя
7 — 20 вересня 1942	Сталіно
20 вересня — 25 жовтня 1942	Багерове
25 жовтня — 6 листопада 1942	Армавір
6 листопада 1942 — 6 лютого 1943	Багерове		немає
6 лютого — 8 травня 1943	Запоріжжя		Ju 88A
8 травня — 26 липня 1943	Брянськ	1-ша авіаційна дивізія
26 липня — 1 серпня 1943	Сещинська
1 серпня — 1 вересня 1943	Бобруйськ
1 — 18 вересня 1943	Кіровоград/Харків/Житомир	IV повітряний корпус
18 вересня — 28 листопада 1943	Салоніки	X повітряний корпус
28 листопада 1943 — 4 січня 1944	Калинівка	VIII повітряний корпус
4 — 8 січня 1944	Вінниця
8 січня — квітень 1944	Люблін
квітень — 15 серпня 1944	Гилзе-эн-Рейен	IX повітряний корпус	Me 410A
15 серпня — 31 грудня 1944	Швабський Галль	Повітряний флот «Рейх»	Me 410A, Me 262A
31 грудня 1944 — 10 січня 1945	Ахмер (Брамше)	—	Me 262A
10 січня — 21 березня 1945	Ессен/Мюльгайм	14-та авіаційна дивізія
21 — 30 березня 1945	Швабський Галль
30 березня — квітень 1945	Фюрт	Повітряний флот «Рейх»
? квітня — 24 квітня 1945	Лінц/Гершинг

Райони базування III./KG 51
Час	Місто	Формування	Основний літак
1 травня — 6 листопада 1939	Меммінген	5-та авіаційна дивізія V повітряного корпусу	Do 17M, He 111H
6 листопада 1939 — 20 червня 1940	Ландсберг-Лех	V повітряний корпус	He 111H, Ju 88A
20 червня — 3 листопада 1940	Етамп		Ju 88A
3 листопада 1940 — 30 березня 1941	Бретіньї
30 березня — 18 червня 1941	Вінер-Нойштадт	4-й повітряний флот
18 червня — 5 липня 1941	Лосзайнен	V повітряний корпус
5 — 18 липня 1941	Володимир
18 липня — 30 серпня 1941	Вінер-Нойштадт	4-й повітряний флот
30 серпня — 23 жовтня 1941	Бєльці	IV повітряний корпус
23 жовтня 1941 — 24 березня 1942	Миколаїв
24 березня — 15 травня 1942	Одеса
15 — 29 травня 1942	Запоріжжя
29 травня — 10 липня 1942	Харків-Західний	VIII повітряний корпус
10 липня — 5 серпня 1942	Сталіно
29 травня — 10 липня 1942	Харків-Західний
10 липня — 5 серпня 1942	Сталіно
5 — 20 серпня 1942	Керч	IV повітряний корпус
20 серпня — 28 вересня 1942	Тацинська	VIII повітряний корпус
28 вересня — 20 грудня 1942	Сарабуз	IV повітряний корпус	немає
20 грудня 1942 — 6 лютого 1943	Ростов-на-Дону		Ju 88A
6 — 27 лютого 1943	Запоріжжя
27 лютого — 10 травня 1942	Багерове	Штаб Люфтваффе «Крим»
10 травня — 21 липня 1943	Брянськ	1-ша авіаційна дивізія
21 липня — 9 серпня 1943	Сещинська
9 — 31 серпня 1943	Кіровоград	IV повітряний корпус
31 серпня — 31 грудня 1943	Іллесгайм	Командування Люфтваффе «Центр»[Прим. 5]

Райони базування IV./KG 51
Час	Місто	Формування	Основний літак
30 липня — листопад 1940	Швабський Галль		Ju 88A
листопад 1940 — 9 січня 1941	Париж-Орлі
10 січня — 29 серпня 1941	Лехвельд[Прим. 6]	3-й повітряний флот
30 серпня — вересень 1941	Іллесгайм
вересень — 24 грудня 1941	Вінер-Нойштадт	Командування Люфтваффе «Центр»
24 грудня 1941 — 11 серпня 1943	Бобруйськ	Командування Люфтваффе «Центр»[Прим. 7]
11 серпня 1943 — 1 квітня 1944	Гільдесгайм	Командування Люфтваффе «Центр»[Прим. 8]	Ju 88A, Me 410A
2 квітня — грудень 1944	Мюнхен-Рим	Повітряний флот «Рейх»
грудень — 28 грудня 1944	Нойбург-ан-дер-Донау

• Історія Люфтваффе (1935–1945)
• Генерал-інспектор бомбардувальної авіації Люфтваффе
• Генерал військ зв'язку авіації
• Військові звання Люфтваффе (1935-45)
• 51-й окремий гвардійський вертолітний полк (СРСР)

Виноски

Джерела

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Kampfgeschwader 51

• Kampfgeschwader 51. на lexikon-der-wehrmacht.de. Архів оригіналу за 14 вересня 2019. Процитовано 18 лютого 2020.(нім.)
• Kampfgeschwader 51. на ww2.dk. Архів оригіналу за 13 лютого 2020. Процитовано 18 лютого 2020.(англ.)
• Kampfgeschwader 51 [Архівовано 14 квітня 2019 у Wayback Machine.]
• Kampfgeschwader 51 [Архівовано 18 лютого 2020 у Wayback Machine.]
• Kampfgeschwader (J) 51 «Edelweiss» [Архівовано 10 лютого 2020 у Wayback Machine.](рос.)

• Bergström, Christer (2015). The Battle of Britain: An Epic Conflict Revisited. Casemate: Oxford. ISBN 978-1612-00347-4.
• Bergström, Christer (2007a). Barbarossa — The Air Battle: July–December 1941. London: Chevron/Ian Allan. ISBN 978-1-85780-270-2.
• Brian Cull; Bruce Lander; Heinrich Weiss. Twelve Days in May. Grub Street, 2008. ISBN 978-190-230-412-0
• Dierich, Wolfgang. Kampfgeschwader «Edelweiss»: The history of a German bomber unit, 1935–45. Allan; London. 1975. ISBN 978-0-7110-0601-0
• de Zeng, H.L; Stanket, D.G; Creek, E.J. Bomber Units of the Luftwaffe 1933—1945; A Reference Source, Volume 1. Ian Allan Publishing, 2007. ISBN 978-1-85780-279-5
• Goss, Chris. (2000b). The Luftwaffe Bombers' Battle of Britain. Crecy, Manchester. ISBN 0-947554-82-3
• Muller, Richard (1992). The German Air War in Russia. Nautical & Aviation Publishing. Baltimore, Maryland. ISBN 1-877853-13-5
• de Zeng, H.L; Stankey, D.G; Creek, E.J. Bomber Units of the Luftwaffe 1933—1945; A Reference Source, Volume 1. Ian Allan Publishing, 2007. ISBN 978-1-85780-279-5