French
DeutschТекстильні волокна — Вікіпедія
Текстильні волокна — це тонкі пружні ворсинки обмеженої довжини, що використовують для виготовлення пряжі і текстильних виробів. Їх поділяють на елементарні і технічні. Елементарними називаються одиничні волокна неподільні на мілкіші (бавовна, вовна, шовк, хімічні волокна). Технічні волокна складаються з поздовжньо складених та скріплених елементарних волокон (конопля, льон, джут, кенаф, пенька та ін.). Окремі елементарні волокна в технічному волокні склеєні природною клейовою речовиною — пектином. Довжина волокон вимірюється в мм, поперечний переріз в мкм. Таку нитку називають пряжею. Текстильні волокна повинні володіти такими властивостями: прядильною здатністю, значною міцністю, гігроскопічністю, гнучкістю, опором стиранню, певною щільністю, відносним видовженням. Крім того, вони мають бути розсипчастими (легко ділитися), малоелектризуючими, мати мало дефектів.[1] За походженням усі текстильні волокна поділяють на натуральні та хімічні.
Натуральні волокна — найцінніші, найкоштовніші й найкорисніші для здоров'я людини, бо існують у природі. Вони є рослинного, тваринного та мінерального походження.[2]
Сировиною для натуральних волокон рослинного походження є бавовник, льон, коноплі, джут, кенаф та ін. рослини. Для виготовлення волокон використовують насіння, плоди, стебла та листя тих чи інших рослин.
Волокна бавовни — це тонкі волоски, які покривають поверхню насіння бавовника — кущоподібної рослини. Бавовна — це один з видів сировини текстильної промисловості. З бавовни отримують тонку, рівномірну і міцну пряжу і роблять з неї найрізноманітніші тканини — від найтонших до товстих оббивних тканин.[3] Виготовляють різні текстильні матеріали та вироби.
Лляне́ волокно́ також льоноволокно́ — текстильне волокно рослинного походження, одержане з стебел льону-довгунця — однолітньої трав'янистої рослини. У сировинному балансі текстильної промисловості льоноволокно посідає друге місце після бавовни. [4] Льоноволокно використовують для виготовлення тканин різного призначення — від витонченого батисту до грубого брезенту, парусини[5]
Луб'яне волокно — текстильні волокна, які отримують із стебел і листя рослин[6]. До них належать ще, крім льону, коноплеволокно, джут, кенаф, рамі, мачула, які досить обмежено використовують у виробництві тканин побутового призначення, але широко використовують для виробництва різноманітних текстильних виробів технічного призначення.
Волокно тваринного походження одержують з волосяного покриву (вовни) овець, кіз, верблюдів та ін. тварин або з коконів (шовку) шовкопрядів. Вовна є сировиною для валяльно-повстяного, а вовняна пряжа — для текст. і трикот. виробн. Шовк-сирець використовують безпосередньо або після скручування гол. чин. для виготовлення тканин.[7]
Волокно вовни — волосяний покрив тварин, який переробляють у пряжу або войлок. Звичайна вовна — це волосяний покрів овець. Вовну, яку отримують від інших тварин (лам, кіз, верблюдів), називають відповідно назві тварин.
Натуральний шовк — це тонкі текстильні нитки, які отримують з коконів шовкопрядів: тутового та дубового. Шовкопряд має чотири стадії розвитку: яйце (відкладене метеликом), гусінь, лялечка й метелик. Нитку натурального шовку, що отримують під час кокономотання, називають шовком-сирцем.[8]
Волокно мінерального походження утворюється в гірських породах та лаві. До них належить, напр., азбестове (див. Азбест) волокно, пряжа якого йде на вироблення вогнестійких, фільтрувальних та ін. технічних тканин.
Хімі́чні воло́кна — волокна, які одержують з продуктів хімічної переробки природних полімерів (штучні волокна) або з синтетичних полімерів (синтетичні волокна). Вони виготовляються промисловим методом на комбінатах хімічних волокон за допомогою спеціального обладнання. Вихідною сировиною для виготовлення хімічних волокон є природні або синтезовані високомолекулярні сполуки — полімери.
Штучні волокна — волокна, які одержують з продуктів хімічної переробки природних полімерів
Віскозне волокно (viscose) — це регенероване целюлозне волокно, яке отримують в результаті віскозного процесу, що складається з: підготовки целюлози, прядильного розчину, формування волокна та оздоблення.
Ацетатне волокно — це волокно ацетилцелюлозне, в якому 74-92 відсотки гідроксильних груп є ацетильованими. Виробляють його з деревини або бавовняної целюлози, яка проходить обробку оцтовим ангідридом при присутності двох кислот: сірчаної і оцтової.
Триацетатне волокно виготовляють з деревини або бавовняної целюлози. Підготовку сировини виконують так само, як і при виготовленні ацетатного волокна.
Синтетичне волокно — хімічне волокно, яке формують із синтетичних полімерів. У промисловості для одержання синтетичних волокон застосовують: поліаміди, поліефіри, поліакрилонітрил, поліолефіни, полівінілхлорид, полівініловий спирт.
Капрон — сировиною для його виробництва є капролактам, який виробляють з продуктів переробки нафти та вугілля.
Анід — сировиною для виробництва аніду є сіль АГ.
Лавсан (Поліетилентерефталат) — сировиною для виробництва лавсану є диметиловий ефір терефталевої кислоти та етиленгліколь.
Нітрон — сировиною для його виготовлення є акрилонітрил, який синтезують з пропилену та аміаку або ацетилену та синильної кислоти.
Поліуретан (polyurethane) або спа́ндекс (spandex) — Канада та США, ла́йкра (lycra) або неолан (neolan) — Японія, ворін — Італія,[9] також еласта́н — загальна назва всіх видів поліуретанових еластичних ниток, високоеластичних каучукоподібних волокон.
Сировиною для виробництва спандексу є діїзоціанати та гліколіз, з яких синтезують поліуретан — вихідну сировину для виготовлення спандексу.[10]
- ↑ Текстильні волокна
- ↑ Мачача Т. С. Трудове навчання(для дівчат): підруч. для 7 кл. загальноосвіт.навч.закладів/Т. С. Мачача, В. П. Титаренко, Г. М. Гаврилюк.-Харків: Синиця, 2015.-224с.ISBN 978-966-2542-88-2
- ↑ Детская энциклопедия (для среднего и старшего возраста): Техника и производство. Том 5. Издание второе. Академия педагогических наук СССР. М.: «Просвещение», 1965 (с.:337—338)
- ↑ Макаєв В. І., Коропченко С. П., Клевцов К. М., Соболев О. А. Нові підходи у виробництві лляного волокна високої якості Архівовано 14 жовтень 2013 у Wayback Machine. // Вісник Херсонського державного технічного університету. Науковий журнал Архівовано 14 жовтень 2013 у Wayback Machine.. — 2009, № 3(36)
- ↑ Сидоренко В. К. Трудове навчання (для дівчат): підруч.для 6 кл. загальноосвіт.навч.закладів/В. К. Сидоренко, Т. С. Мачача, С. П. Павх.-Харків: СИЦІЯ, 2014.-272с. ISBN 978-966-2542-59-2
- ↑ Трудове навчання(для дівчат): підручн. для 6-го кл. загальноосвіт. навч. закладів / І. Ю. Ходзицька, Н. М. Павич, О. В. Горобець, О. І. Безносюк. — Кам'янець-Подільський: Аксіома, 2014. — 240с.:іл.с.8 ISBN 978-966-496-276-3
- ↑ Каргин В. А. «Энциклопедия полимеров», Советская энциклопедия, 1972 г. , 1 т., 1224 с. (С.?))(рос.)
- ↑ Патлашенко О. А. Матеріалознавство швейного виробництва: Навч.пос. — 2-ге видання. -288с. ISBN 966-8458-03-06
- ↑ Еластан властивості, недоліки, як прати (Спандекс, Лайкра).
- ↑ Конкин А. А., Зверев М. П. Полиолефиновые волокна, Изд.: «Химия», Москва, 1966. (С.?)
- Етимологічний словник української мови: у 7 т. : т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г. — 632 c. (С.?)
- Литвиненко Н. М., Омельченко В. Д. Аналіз державного технічного регламенту щодо назв текстильних волокон і маркування текстильних виробів // Вісник Київського національного університету технологій та дизайну: Науковий журнал — 2012. — № 3(65). ISSN 1813-6796
- В. В. Живетин, Л. Н. Гинзбург, А. И. Рыжов. Лен вчера, сегодня, завтра / Москва, ИПО «Полигран», 1995.- С.126
- Конкин А. А., Зверев М. П. Полиолефиновые волокна, Изд.: «Химия», Москва, 1966. С.:280 (с.:7)
- Гілета У. Б. Текстильні матеріали на основі поліуретанових волокон // Товарознавчий вісник Збірник наукових праць. — Випуск 5. Редкол.: відп.ред. д.т.н., професор Байдакова Л. І. — Луцьк: ЛНТУ, 2012.- 404 c.
- Гілета У. Б. Текстильні матеріали на основі поліуретанових волокон // Товарознавчий вісник Збірник наукових праць. — Випуск 5. Редкол.: відп.ред. д.т.н., професор Байдакова Л. І. — Луцьк: ЛНТУ, 2012.- 404 c.
