Війська зв'язку та кібербезпеки Збройних Сил України — Вікіпедія

Війська зв'язку та кібербезпеки
Емблема військ зв'язку, 2020 р.
Засновано4 січня 1991 року
Країна Україна
НалежністьЗСУ Збройні сили
Типвійська зв'язку
ГаслоНіхто без нас
Знаки розрізнення
Нарукавний знакНарукавний знак Військ зв'язку та кібербезпеки
Медіафайли на Вікісховищі

Війська́ зв'язку́ та кібербезпеки Збройних сил Украї́ни (ВЗтаКБ ЗСУ, раніше також Війська зв'язку ЗСУ, ВЗ ЗСУ) — спеціальні війська ЗС України, призначені для забезпечення функціонування системи зв'язку та інформаційних систем, систем бойового управління та оповіщення, їх нарощування в мирний час, особливий період, в умовах надзвичайного та воєнного стану з метою вирішення завдань забезпечення управління військами (силами) ЗС України, а також здійснення заходів функціонування національної системи кібербезпеки України.

Війська зв'язку включають вузлові і лінійні з'єднання, частини технічного забезпечення зв'язку та автоматизованих систем управління, служби фельд'єгерсько-поштового зв'язку.

Професійне свято — 8 серпня — встановлено Указом Президента України від 1 лютого 2000 року.

Історія

[ред. | ред. код]

В армії Російської імперії окремі підрозділи зв'язку з'явилися в середині 19 століття, після винаходу електричного телеграфа. Перший військовий похідний телеграф застосовувався в Кримській війні 1853—1856. Перші частини зв'язку іменувалися військово-похідними телеграфними парками, які в 1884 були введені в армійські корпуси, пізніше замість них були створені військово-телеграфні роти.

На початок 1-ї світової війни 1914—1918 в російській армії були підрозділи зв'язку у всіх піхотних, кіннотних і артилерійських частинах і з'єднаннях.

За часів Гетьманату

[ред. | ред. код]

За часів Гетьманату відділ зв'язку Генштабу деякий час був підвідділом 1-го генерал-квартирмейстерства. Проте, вже на кінець 1918 року цей орган знову став окремим відділом. У штаті кожного армійського корпусу сформовано по 4 радіотелеграфні сотні; Сіра дивізія у кожному своєму полку (яких було 4) мала 3 чоти (взводи) зв'язку (по 1 на кожен курінь), підпорядковані начальникові зв'язку полку.

Документи та експонати Центрального Музею Збройних Сил України (м. Київ) свідчать, що на 1920 рік козаки та старшини підрозділів зв'язку українських військових частин вже мали свої емблеми (один з атрибутів роду військ), причому окремі для телеграфістів та радіотелеграфістів. Червона Армія не давала своїм зв'язківцям окремих відзнак до 1922 року.

Отже, в листопаді 1917 року, Генеральний Штаб Армії УНР мав у своєму складі відділ зв'язку, який існував і в період Гетьманату П. Скоропадського, і в добу Директорії УНР. Відділ зв'язку разом з ГШ був інтернований у 1921 році на терени Польщі, де продовжив свою роботу в еміграції.

Тобто, в українському ГШ орган керування зв'язком був створений на цілих 2 роки раніше, ніж аналогічне утворення в РСЧА.

У період Радянського Союзу

[ред. | ред. код]

Масова підготовка командних кадрів для військ зв'язку почалася з 27 березня  1918 року. Командирів-зв'язківців готували на курсах червоних командирів інженерних військ, відкритих на базі колишньої офіцерської електротехнічної школи в Петрограді (Санкт-Петербурзі). 20 жовтня 1919 року вийшов наказ уряду, за яким війська зв'язку Збройних Сил отримали централізоване керівництво і були переформовані у самостійні спеціалізовані війська.

8 серпня 1920 року розпочалася підготовка курсантів-зв'язківців на Київських інженерних курсах.

В подальшому, солдати-зв'язківці забезпечували управління військами у складних умовах гірської місцевості в ході бойових дій в Афганістані.

Частини і підрозділи зв'язку також задіювалися для боротьби із стихійними лихом і наслідками катастроф. Так, у 1986 році, наступного дня після Чорнобильської катастрофи воїни-зв'язківці вже забезпечували зв'язок рятувально-відновлювальним бригадам, перебуваючи у зоні ураження.

За роки існування близько 600 частин зв'язку були нагороджені державними нагородами, понад 200 з них — двічі, 58 частинам присвоєні найменування гвардійських, близько 200 частин удостоєні почесних найменувань, 329 військових зв'язківців були отримали звання Героя Радянського Союзу, 127 стали повними кавалерами ордена Слави, десятки тисяч нагороджені орденами і медалями. Серед героїв-зв'язківців — представники 22 національностей, з них — 48 українців.

Після відновлення незалежності

[ред. | ред. код]

3 січня 1992 року управління зв'язку Червонопрапорного Київського військового округу прийняло на себе управління системою і військами зв'язку Київського, Прикарпатського, Одеського військових округів, а надалі — військами зв'язку Військово-Повітряних сил і Військ Протиповітряної оборони. 4 січня офіцери управління зв'язку присягнули на вірність народу України. З цього і почалося формування Управління зв'язку Головного штабу ЗС в Незалежній Україні.

За роки незалежності війська зв'язку Збройних Сил України брали участь у всіх заходах військової підготовки військ. На стратегічних, командно-штабних, спеціальних та дослідних навчаннях війська зв'язку виконували завдання по забезпеченню управління частинами Збройних сил. Воїни-зв'язківці забезпечували управління частинами Військово-Морських Сил під час морських  походів українських кораблів, частинами Військово-Повітряних Сил під час виконання завдань українськими літаками за межами України.

Великий досвід війська зв'язку України набули під час забезпечення зв'язку з підрозділами ЗСУ у складі миротворчих контингентів та виконання бойових завдань для підтримання миру.

10 листопада 2017 року, під час брифінгу начальник військ зв'язку Збройних Сил України — начальник Головного управління зв'язку та інформаційних систем Генерального штабу ЗС України генерал-майор Володимир Рапко повідомив, що до 2020 року всі бойові військові частини ЗСУ перейдуть на оснащення радіостанціями Aselsan. Окремі військові частини та підрозділи продовжать використання радіостанцій Harris, отримані в рамках програми військової допомоги від США. Радіостанції Motorola будуть використовуватися в підрозділах оперативного забезпечення.[1]

У лютому 2020 року, відповідно до реформування військових структур ЗСУ за стандартами та НАТО, Головне управління зв'язку та інформаційних систем ГШ ЗСУ було переформовано у Командування Військ зв'язку та кібернетичної безпеки Збройних Сил України. Командувачем призначено генерал-майора Євгена Степаненка[2]

Із 1 січня 2022 року, відповідно до закону «Про основи національного спротиву» Війська зв'язку та кібербезпеки набули статусу окремого роду військ.[3]

Структура

[ред. | ред. код]

2006 рік

[ред. | ред. код]

Поточний склад

[ред. | ред. код]
  • Головний пункт управління системою зв'язку та інформаційних систем ЗСУ А2666, м. Київ
  • Головний центр контролю безпеки в інформаційно-телекомунікаційних системах ЗСУ А0334, м. Київ
  • Головний інформаційно-телекомунікаційний вузол А0351, м. Київ
  • 3 окрема бригада зв'язку А0415, с. Семиполки Броварський район Київської області[4]
  • 1 польовий вузол зв'язку ГШ, м. Київ
  • 330-й центральний вузол ФПЗ Генштабу
Сухопутні війська
Повітряні сили
Військово-морські сили
  • 37 окремий полк зв'язку А1942 (А4416), с-ще Радісне Одеського району Одеської області
  • 68 об'єднаний інформаційно-телекомунікаційний вузол м. Одеса
  • 79 інформаційно-телекомунікаційний вузол А4362, м. Одеса
Десантно-штурмові війська
  • 347 інформаційно-телекомунікаційний вузол А0876, м. Житомир

Розформовані

[ред. | ред. код]
  • 406 окремий батальйон зв'язку та радіотехнічного забезпечення (406 ОБЗ та РТЗ, в/ч А4102; м. Вознесенськ (смт Мартинівка) розформований в 2003 р., входив до складу 5 АвК)[10]

Розташування

[ред. | ред. код]
Пункти постійної дислокації військ зв'язку

Обладнання

[ред. | ред. код]
  • ЗТК-1/С — переносні станції супутникового зв'язку розробки та виробництва Датагруп.[11]

Керівництво

[ред. | ред. код]

Керування зв'язком здійснює Командування Військ зв'язку та кібербезпеки Збройних Сил України.[12].

Командувачі

[ред. | ред. код]

Навчальні заклади

[ред. | ред. код]

Громадська організація

[ред. | ред. код]

Всеукраїнське об'єднання учасників бойових дій та ветеранів військ зв'язку [Архівовано 13 листопада 2014 у Wayback Machine.]

Див. також

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
  1. ↑ До 2020 року всі бойові військові частини ЗСУ перейдуть на оснащення ультракороткохвильовими радіостанціями Aselsan. http://www.ukrmilitary.com/. Ukrainian Military Pages. 10 листопада 2017. Архів оригіналу за 11 листопада 2017. Процитовано 10 листопада 2017.
  2. ↑ У ЗСУ створено нові командування. «Український мілітарний портал». лютий 2020. Архів оригіналу за 30 листопада 2020. Процитовано 1 травня 2020.
  3. ↑ Закон України від 16 липня 2021 року № 1702-IX «Про основи національного спротиву»
  4. ↑ Частини, установи, що не належать до видів ЗСУ. Архів оригіналу за 13 грудня 2018. Процитовано 4 вересня 2019.
  5. ↑ Голова ОДА Сергій Борзов поспілкувався з військовослужбовцями та покуштував солдатської каші у в/ч м. Гайсин
  6. ↑ Військові фельд'єгері Західного ОК відзначили професійний ювілей!. Архів оригіналу за 11 лютого 2021. Процитовано 7 червня 2022.
  7. ↑ Указ Президента України №420/2021 "Про присвоєння почесного найменування 31 окремому полку зв’язку та радіотехнічного забезпечення Повітряних Сил Збройних Сил України". Архів оригіналу за 25 серпня 2021. Процитовано 25 серпня 2021.
  8. ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №498/2024 Про присвоєння почесного найменування 57 окремому полку зв'язку та радіотехнічного забезпечення Повітряних Сил Збройних Сил України.
  9. ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №497/2024 Про присвоєння почесного найменування 101 окремому полку зв'язку та радіотехнічного забезпечення Повітряних Сил Збройних Сил України.
  10. ↑ Отдельный Батальон связи и РТЗ в/ч А4102 (406 ОБЗ и РТЗ) г. Вознесенск (пгт Мартыновка) расформирован в 2003 г. [Архівовано 22 травня 2018 у Wayback Machine.](рос.)
  11. ↑ ЗСУ почали отримувати комплекти супутникового зв'язку. Український мілітарний портал (укр.). 30 жовтня 2018. Архів оригіналу за 14 квітня 2019. Процитовано 30 жовтня 2018.
  12. ↑ Наказ МОУ від 10 грудня 2019 року № 624 «Про внесення змін до Переліку органів військового управління, юрисдикція яких поширюється на всю територію України»

Джерела

[ред. | ред. код]

Відео

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Війська_зв%27язку_та_кібербезпеки_Збройних_Сил_України&oldid=44029661