Жидачів — Вікіпедія

Жидачів
Герб Жидачева Прапор Жидачева
Церква Святих Бориса і Гліба
Основні дані
Країна	Україна
Область	Львівська область
Район	Стрийський район
Тер. громада	Жидачівська міська громада
Засноване	1164
Магдебурзьке право	1393
Статус міста	з 1393 року
Населення	▼ 10 353 (01.01.2022)[1]
Площа	13 км²
Поштові індекси	81700
Телефонний код	+380-3239
Координати	49°23′6″ пн. ш. 24°8′40″ сх. д. / 49.38500° пн. ш. 24.14444° сх. д. / 49.38500; 24.14444
Висота над рівнем моря	261 м
Водойма	р. Стрий
Назва мешканців	жидачів'я́нин, жидачів'я́нка, жидачів'я́ни
Міста-побратими	Прнявор  Боснія і Герцеговина, Домброва-Тарновська  Польща, Челядзь  Польща, Вієсіте  Латвія
День міста	19 вересня
Відстань
Найближча залізнична станція	Жидачів
До обл./респ. центру
- залізницею	78 км
- автошляхами	68 км
До Києва
- автошляхами	544 км
Міська влада
Адреса	м. Жидачів, вул. Шашкевича, 2
Вебсторінка	Жидачівська міськрада
Міський голова	Левко Володимир Семенович
Жидачів у Вікісховищі Карта Жидачів Жидачів

Жида́чів (Удеч) — місто у Львівській області, центр Жидачівської об'єднаної територіальної громади Стрийського району, одне із найдавніших міст Прикарпаття.

Розташоване на межі горбистої Подільської височини та плоскої улоговини Передкарпаття, за 3 км від впадіння в Дністер його найбільшої притоки річки Стрий.

Найдавніші поселення на території міста простежуються вже понад 20 тисяч років, про що свідчать археологічні знахідки.^{[джерело?]}

Перша письмова згадка про місто датується 1164 роком (згадується як Удеч або Зудечів). Надалі в документах зафіксовано близько 25 назв міста.

Вже у ХІІ столітті місто сформувалося як потужний торговельний центр і відігравало значну роль в економічних зв'язках Галицько-Волинської Русі з Київською Руссю та західними і причорноморськими країнами. Через Жидачів проходив важливий торговий шлях із Сходу на Захід. Крім того, завдяки судноплавним в той час річкам Дністер та Стрий, Жидачів був зв'язаний з столицею Галицько-Волинської Русі — містом Галичем, з придунайськими містами та морським портом Київської Русі — Олешшям. Жидачівські купці вели жваву торгівлю також з містами Польщі, Німеччини, Угорщини та інших країн.

Близько XIV століття в Удечі поселились євреї.

Наприкінці XIV століття на тривалий час підпало під владу Польщі. В цей час тут виникає римо-католицький храм, якому у 1387 році король Владислав II Ягайло дарував село Рогізно. 1393 року місто отримало магдебурзьке право, що відповідало інтересам іноземних ремісників та торгівців, котрі в цей час активно заселяли галицькі міста. В часи останньої фази боротьби за галицько-волинську спадщину, яку тоді вели Польща та Литва, з 1405 по 1431 (або 1421-1430), Жидачів став столицею брата лідера православної партії князя Свидригайла — Федора Любартовича, котрий прибув сюди із Сіверщини.^[2] У 1415 році за кошти Федора була оздоблена місцева церква. Відповідно до історичних джерел, крім Федора, містом від його імені управляв галицький боярин Ленко, автор грамоти 1424 року, написаної староукраїнською мовою. В 1435 році Жидачівський повіт передано князеві Земовиту Мазовецькому, який віддав його у володіння жидачівському судді Сеньку Прочоличу з Рудного, очевидно, теж місцевому галицькому феодалові. Місто було центром староства гродового, Жидачівського повіту Львівської землі, Руського воєводства, одним із найбільших міст Галичини, центром торгівлі сіллю. Крім того, мешканці займались землеробством і ремісництвом. Ці заняття відображені на гербі міста 1653 року — біла соляна куля, леміш від плуга, серцеподібний щит. В 1602 р. споруджується мурований латинський храм. Його головний вівтар, присвячений Успінню Діви Марії, було збудовано 12 жовтня 1612 року. З того часу зберігся вишуканий різьблений вхідний портал святині, заснований жидачівським старостою Золчинським.

Жидачів увійшов в історію як місце де під час Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького тут і в навколишніх селах почали формуватись ударні групи й загони повсталих, які знищували шляхетські маєтки. Так, на початку 1648 року жидачівські міщани на чолі з попом Ільком та його зятем Федором напали на замок, пограбували шляхетське майно і наробили чимало шкоди. Принагідно були знищені і всі судові книги шляхетських гродських і земських судів. (Наявні у Львівському архіві судові книги розпочинаються з 1649 року). Восени 1648 року запалали й інші панські маєтки у Жидачеві. Один з маєтків захопили 136 повстанців, серед яких було 88 селян, 40 міщан, а решта (8) — отамани й попи. Сформована в Жидачеві одна з ударних груп повстанців знищила багато шляхетських маєтків далеко за межами міста. В 1676 році, Ян III Собеський, готуючись до війни з турецькими загонами під проводом бейлербея Дамаску Ібраґіма-паші «Шайтана», стояв біля міста табором. Бої тривали майже місяць, вирішальною стала битва від 17 жовтня 1676 року. Король Речі Посполитої підписав з турками мирну угоду, відібрав 12 000 полонених, яких гнали в ясир, було відслужено урочистий молебень (месу) з приводу перемоги в костелі Жидачева.

16 вересня 1768 року у Жидачеві було страчено чотирьох гайдамаків — Василя Крупського з Лисянки, Івана Бученка з Черкас, Івана Засилова з Краснопілля (Уманщина) і Якима Шелеста з Жаботина (Смілянщина).

XIX століття відоме як період епідемій холери, пожеж, від яких часто потерпало населення міста. У 1848 р. була розібрана давня церква св. Теодора, що знаходилась у середмісті^[3]. Проте, вже у другій половині XIX століття будуються кам'яні будівлі приміщення повітового суду, повітової ради, два приміщення школи. В 1889 році закінчується в будівництво колії Стрий — Ходорів і з цього часу Жидачів отримав залізничне сполучення.

1 січня 1925 р. до міста приєднано село Фільварки Жидачівські^[4].

Перед Другою світовою війною в місті нараховувалось близько 4200 мешканців, з них — понад 1900 українців, 1290 поляків, 950 євреїв. У роки Другої світової війни в місті була знищена, репресована четверта частина його мешканців. Все єврейське населення міста було знищено. У 1945 році з Жидачева було виселено всіх поляків. Період з вересня 1939 року по липень 1941 і 1944–1991 період радянської влади.

У післявоєнні роки розвиток міста пов'язаний із будівництвом і діяльністю целюлозно-паперового комбінату, який запущено в дію 1951 року.

Сьогодні місто — має дуже високий рівень безробіття. Починаючи з 1996 року, 21 вересня — день міста^[5].

У 2018 році в Україні передбачається відзначення на державному рівні 625-ї річниці з часу надання магдебурзького права місту Жидачеву (1393).^[6]

На позачергових парламентських виборах 2019 року у місті функціонували 6 окремих виборчих дільниць № 460357–460361, 460417.

Результати

• зареєстровано 7751 виборець, явка 49,48%, найбільше голосів віддано за «Голос» — 22,40%, за Слугу народу — 22,11%, за «Європейську Солідарність» — 18,88%.^[7] В одномандатному окрузі найбільше голосів отримав Андрій Кіт (самовисування) — 27,73%, за Володимира Гаврона (Голос) — 17,81%, за Андрія Гергерта (Всеукраїнське об'єднання «Свобода») — 14,73%^[8].

Розподіл населення за національністю за даними перепису 2001 року^[9]:

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[10][11]:

Територією міста проходить автошлях E50.

В даний час у місті є понад 30 пам'яток історії і культури. Серед них:

• залишки давньоруського городища, замку ХІІ-XIV ст.
• чудотворна ікона Богоматері Воплочення — Жидачівська Оранта 1406 р. (знаходиться в церкві Воскресіння).
• римо-католицький костел^[d] з дзвіницею^[d] (за радянських часів спочатку був автовокзал, потім — краєзнавчий музей), тепер діючий храм католиків
• на трьох пагорбах за містом раніше було родове помістя, до якого, за легендами, веде підземний хід з костелу
• старі «панські» конюшні (зараз навчальні класи, гаражі місцевого ПТУ).

Зберігся старий «польський» цвинтар.

У жовтні 1992 р. в місті було відкрито пам'ятник Т.Г. Шевченку^[d].

• Жидачівський професійний ліцей
• Жидачівський заклад загальної середньої освіти І-III ст. № 1 ім. Героя України Тараса Матвіїва
• Жидачівський заклад загальної середньої освіти І-III ст. № 2
• Жидачівський заклад загальної середньої освіти І-III ст. № 3 ім. Омеляна Партицького (уродженця с. Тейсарова)
• Жидачівська дитяча музична школа

• Прнявор,  Боснія і Герцеговина^[12]
• Домброва-Тарновска,  Польща^[12]
• Челядзь,  Польща^[12]
• Вієсіте,  Латвія^[12]

• Юліан-Юрій Дорош — український фотограф-художник, піонер української кінематографії в Галичині, етнограф, краєзнавець, член Українського фотографічного товариства.
• Михайло Гівель — радянський футболіст.
• Ярослав Ланчак — український кінорежисер.
• Байтала Михайло Романович — директор Департаменту пожежної безпеки, відомий пожежник.
• Айхенштайн Цві Гірш^[en] (Гершель) з Жидачева — хасид, засновник династії цадиків.^[13]
• Володимир Балик^[hr] — хорватський баяніст, концертний виконавець, композитор та продуцент.
• Тарас Матвіїв — учасник Революції Гідності, журналіст, військовий, Герой України.
• Богдан Гоза — український важкоатлет.
• Тарас Качараба — футболіст захисник Славії Прага

• Юрша з Ходороставу — староста стрийський, долинський, з роду Ходоровських, чоловік Анни з Тарлів, зять стрийського старости Закліки з Щекаровичів (†1465/1466)^[14][15]
• Мельхіор з Паньова^[16]
• Ян Янда з Паньова — стрийський староста^[17]
• Міхал Паньовський
• Миколай Ліґенза — вісьліцький кастелян; отримав дозвіл на викуп від попередника в 1555 році^[18]
• Миколай Спитек з Бобрку Ліґенза — сандомирський кастелян, син попереднього;^[19] з 1592 року^[20]
• Геронім Оссолінський — польський шляхтич, придворний короля^[21]
• Адам Дзержек — посесор староства^[22]
• Франциск Дідушицький, з 1662 року
• Юрій-Станіслав Дідушицький, з 1694 року
• Цетнер Ян — староста кам'янський (пол. kamionacki), генерал королівської армії, кухмістр великий коронний

• Данилюк Ю. З. Жидачів [Архівовано 25 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 150. — ISBN 966-00-0610-1.
• Жидачів [Архівовано 14 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Галицька брама. — 1999. — № 34— (515—2). — 24 с.
• Янклевич В. Р. Жидачів [Архівовано 1 липня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
• Baliński M., Lipinski T. Żydaczów // Starożytna Polska. — Warszawa : nakład i druk S. Orgelbranda, 1845. — T. II. — Część 2. — S. 612—614. (пол.)
• Żydaczów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1895. — Т. XIV. — S. 880. (пол.) — S. 880—882. (пол.)

• Офіційний сайт Жидачівської міської ради [Архівовано 15 липня 2012 у Wayback Machine.]
• Офіційний сайт Жидачівської районної держадміністрації Львівської області [Архівовано 13 листопада 2010 у Wayback Machine.]
• Інформаційний портал Жидачева [Архівовано 5 листопада 2020 у Wayback Machine.]
• Народний часопис жидачівщини «Новий Час» [Архівовано 22 вересня 2011 у Wayback Machine.]
• Князі і традиції ДЕРЖАВНОСТІ [Архівовано 27 грудня 2013 у Wayback Machine.]
• Городище і замок у Жидачові на zamki-kreposti.com.ua [Архівовано 21 вересня 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
• Жидачів на Енциклопедії Жидачівщини [Архівовано 28 грудня 2021 у Wayback Machine.]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Жидачів