Карпівці (Житомирський район) — Вікіпедія

село Карпівці
Країна	Україна
Область	Житомирська область
Район	Житомирський район
Тер. громада	Вільшанська сільська громада
Код КАТОТТГ	UA18040110060032068
Облікова картка	Карпівці
Основні дані
Засноване	1714
Населення	1537
Площа	7,941 км²
Густота населення	193,6 осіб/км²
Поштовий індекс	13235
Телефонний код	+380 4139
Географічні дані
Географічні координати	49°57′18″ пн. ш. 28°6′28″ сх. д. / 49.95500° пн. ш. 28.10778° сх. д. / 49.95500; 28.10778
Середня висота над рівнем моря	242 м
Водойми	р. Тетерів
Найближча залізнична станція	Чуднів-Волинський
Місцева влада
Адреса ради	13224, Житомирська обл., Житомирський р-н., с. Вільшанка, вул. Короченська, 2
Староста	Ковальчук Олексій Дмитрович
Карта
Карпівці
Карпівці
Мапа
Карпівці у Вікісховищі

Ка́рпівці — село в Україні, у Вільшанській сільській територіальній громаді Житомирського району Житомирської області. Населення становить 1537 осіб. Розташоване на обох берегах річки Тетерів.

Карпівці. Назва села пов'язана із заснуванням хутора Карпа, який був заснований на лівій притоці річки Тетерів — Закоща у 14 столітті.

У селі струмок Сивка впадає у річку Тетерів, праву притоку Дніпра.

Село Карпівці розміщене по обидва боки річки Тетерів. Навколо села в минулому росли великі дубові ліси, які знищені у 1920-х роках.

Першими поселенцями села Карпівці були землероби. Густі ліси й болота надійно захищали жителів села від нападу турків і татар. Першими відомими власниками Карповець були польські графи Карвіцькі, а саме генерал-майор, граф Ян, син Юзефа, Дунін-Карвіцький, який мав у своїй власності також села Волосівку і Бейзимівку. За архівними документами саме Ян Карвіцький дбав про облаштування місцевого кладовища, на його кошти була побудована у 1800 році кам'яна каплиця для богослужінь і інших відповідних потреб.

У 1810-му році, після смерті графа, його маєтності успадкував син — Станіслав Карвіцький. Разом із землями у його власність перейшли 672 селянина чоловічої статі, які були кріпаками, разом із своїми сім'ями. На той час у селі налічувалось 13 вільних осіб чоловічої статі.^[1]Молодий граф постійно позичав гроші, а заставою були кріпаки. Не спромігшись повернути борг, Станіслав Карвіцький змушений був віддати Бейзимівку. Досить часто в оренду на певний період віддавалися і Карпівці.

Пани утримували в селі Сестру Милосердя, яка надавала медичну, соціальну і фізичну допомогу найбільш стражденним і знедоленим. Щомісячно вона отримувала плату із графської казни. До 1861-го року жителі села були кріпаками пана Сініцького (пол. Sinickiego^[2]), (рос. Сеницкого^[3].)

Станом на 1901 рік в селі налічувалося 435 жилих дворів у яких проживало 2550 осіб.

У 1913 році дворяни Емануїл та Андріан Сініцькі^[3] володіли землею у розмірах 1700,5 та 1493,5 десятин.

Станом на 1920 рік кількість дворів зросла до 558.

У 1911 році у селі було засновано однокласне училище. У ньому навчались 61 хлопчик і 21 дівчинка. На школу держава відпускала всього 255 карбованців, а община вносила ще 359 карбованців. В селі був один учитель — Табарук Володимир Абакумович.

З 1912 року навчання проходило в парафіяльній школі. В ній навчалося 63 учні, з них 20 дівчаток. Закінчили школу 10 хлопчиків і 2 дівчинки. У 1912 році держава відпускала на школу 700 карбованців, а община — 359. Навчання було платне. До 1917 року у школі викладали дворянин Сініцький, його дружина та син і священик. В період з 1917 по 1924 роки в селі школи не було.

На початку 1918-го року селяни почали боротьбу за землю. 5 січня 1918 року в селі відбувся розгром помістя пана Сініцького. Поміщицька земля стала поділена між селянами. В маєтку було утворено державне радгоспне господарство «Карпівці». Спочатку в радгоспі вирощували зернові культури, а пізніше, з 1924 року, почали вирощувати хміль. Господарством у якому було понад 5000 га землі керувати було важко. Тому радгосп розділили на 4 артілі. Кожна артіль мала своє окреме господарство.

Із встановленням радянської влади в селі розпочинає активну роботу комосередок та товариство «Просвіта», які створили бібліотеку, хату-читальню, театральний гурток. А також ці організації підняли питання про відновлення навчального процесу в Карпівцях.

У 1924 році було організовано роботу чотирьохкласної школи. До 1967 року заняття проводились у 5 пристосованих приміщеннях, а 1 вересня 1967-го року діти перейшли у нове приміщення, де навчалось близько 1000 учнів.

25 серпня 1941-го року село було окуповане німецькими військами, захоплено радянськими військами 6 січня 1944-го. Після Другої світової війни в Карпівцях залишилась братська могила, у якій поховано 154 червоноармійці. Братську могилу було насипано у 1944 році, після боїв за село. Пам'ятник у вигляді скульптури радянського воїна в касці, який стоїть навколішки і тримає в руках автомат, було встановлено у 1954 році. У 1975 році відбулась реставрація пам'ятника. За братською могилою доглядають учні із карповецької школи.

За період з 1946 по 1953 роки село було повністю відбудоване. Всі чотири колгоспи були з'єднані в радгосп.

Найбільше за кількістю населення село в Вільшанській громаді.

У 1970-1990-х роках у селі було 4500 жителів, у часи незалежності їх чисельність зменшилась у 2 рази. Село очолює сільський голова Мельник Сергій Аркадійович. День села відзначається 26 липня.

Колишній орган місцевого самоврядування — Карповецька сільська рада.

• Дишкант Віталій Іванович (1989—2022) — старший солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, що загинув у ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.
• Кузніцов Михайло Анатолійович (1983—2022) — солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, що загинув у ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.

• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Житомирська область)

• Karpowce, wś w pow. żytomirskim, należy do Sinickiego, ... // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 879. (пол.)
• Karpowce, gmina Karpowce // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1902. — Т. XV, cz. 2. — S. 61. (пол.)

• Список земледельцев и арендаторов Волынской губернии. — Житомир: Волын. губ. тип., 1913. — с. 16 / 140 (рос.)

Це незавершена стаття про Житомирську область. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.