Літинський повіт — Вікіпедія
Цю статтю потрібно повністю переписати відповідно до стандартів якості Вікіпедії. (січень 2020) |
Літинський повіт | ||||
Герб повіту | ||||
Губернія | Подільська губернія | |||
---|---|---|---|---|
Центр | Літин (до 1921), Хмільник | |||
Створений | 1796 | |||
Скасований | 1923 | |||
Площа | 292 497 (3195.5 км²) (1885) | |||
Населення | 210 502 осіб (1897) | |||
Густота | 65.9 осіб / км² | |||
Наступники | Літинський район |
Літинський повіт — адміністративно-територіальна одиниця Подільської губернії, утворена в 1796 році. Повітовий центр — місто Літин (1796—1921), Хмільник (1921—1923).
Повіт був розташований на півночі губернії. На сході і півдні межував з Вінницьким повітом, на південному заході Могилівським, на заході Летичівським повітами Подільської губернії, на північному заході з Старокостянтинівським і на півночі з Новоград-Волинським і Житомирським повітами Волинської губернії. Займав площу 304 969 десятин (3 332 км²).
Волості на 1885 рік:[1] Вівсяницька, Качанівська, Літинецька, Межирівська, Сосонська, Старо-Синявська, Уланівська, Хмільницька, Янівська.
Станом на 1885 рік налічував 198 сільських громад, 243 поселення у 9 волостях. Населення — 107 079 осіб (53212 чоловічої статі та 53867 — жіночої), 16 709 дворових господарства.
Площа, десятин | У тому числі орної, дес. | |
---|---|---|
Сільських громад | 120162 | 88437 |
Приватної власності | 151150 | 75717 |
Казенної власності | 14390 | 268 |
Іншої власності | 6795 | 4647 |
Загалом | 292497 | 169069 |
Згідно з переписом населення Російської імперії 1897 року в повіті проживало 210 502 чоловік. З них 83,14 % — українці, 11,43 % — євреї, 3,47 % — росіяни, 1,37 % — поляки[2].
Населених пунктів було 502, в тому числі 3 міста (Літин і заштатні Хмільник і Сальниця) і 5 містечок.
Міста:
- Літин з передмістями Свидзинці, Селище, Скали та хутором Літин
- Хмільник з передмістями Глудзанівка, Свічкарівка, Угринівка, хутором Бутків, Слободою, селами Мазурівка та Парубинець
- Сальниця з передмістями Бурти, Заріччя, Слобідка, Чемерисівка, Шпиль.
Волості на 1895[3], 1905[4] і 1913[5] рік: Багринівська, Вівсяницька, Кожухівська, Межирівська, Пилявська, Сосонська, Старо-Синявська, Терешпільська, Уланівська, Хмільницька.
На початку 1920-х років центр повіту було перенесено до міста Хмільник[6]. Назва повіту при цьому залишилася незмінною.
Волості на 1921 рік: Багриновецька, Кожухівська, Пилявська, Сосонська, Старосинявська, Уланівська, Хмільницька. Вівсяницька та Межирівська волості відійшли до новоутвореного Жмеринського повіту.
- ↑ Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
- ↑ Дані перепису населення 1897 року по Подільській губернії. Архів оригіналу за 19 листопада 2008. Процитовано 16 квітня 2009.
- ↑ Гульдманъ В. К. Подольскій адресъ-календарь. — Каменецъ-Подольскій : Типографія Подольскаго Губернскаго Правленія, 1895.(рос. дореф.)
- ↑ Крылов А. Населенныя мѣста Подольской губерніи. — Каменец-Подольск, 1905.(рос. дореф.)
- ↑ Волостныя, станичныя, сельскія, гминныя правленія и управленія, а также полицейскіе станы всей Россіи съ обозначеніемъ мѣста ихъ нахожденія. — Кіевъ : Книгоиздательство Т-ва Л. М. Фишъ, 1913.(рос. дореф.)
- ↑ Перенесение уездного центра в г. Хмельник (протокол беспартийной конференции 13.XI.1920) // Державний архів Вінницької області. Ф. Р-2625. Оп. 2. Од. зб. 75. Арк. 66 (Подольский губревком).(рос.)
- Энциклопедический словарь : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб. : Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон, 1890—1907. (рос.)
- рос. дореф. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ V. Губерніи Литовской и Бѣлорусской областей. СанктПетербургъ. 1886. — XII + 259 с.
Це незавершена стаття з історії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |