Мансійська мова — Вікіпедія

Мансійська мова
маньси / моаньсь
Поширена вРосійська Федерація
РегіонХанти-Мансійський автономний округ, Тюменська область, Свердловська область
Носії938 (на 2010 р.)[1]
Писемністькирилиця
КласифікаціяУральська сім'я
Фіно-угорська гілка
Угорська підгілка
Обсько-угорська група
Офіційний статус
ОфіційнаХанти-Мансійський автономний округ
Коди мови
ISO 639-3mns

Мансі́йська мо́ва (історична назва вогу́льська, що походить від найменування річки Вогулки) — мова народу мансі, що заселяв здавна басейни лівих приток Обі, Іртишу та Тоболу (річки Північна Сосьва, Конда, Ляпін, Тавда, Пелим тощо). Мова належить до групи обсько-угорських мов у складі угорської підгілки фіно-угорських мов. Серед мансі частка осіб, що володіють (за самооцінкою) мансійською мовою як рідною, становить 37,1%. Російську мову вважають рідною 62% мансі, менше 1% мансі назвали рідними сибірсько-татарську, комі, хантийську, ненецьку мови.

Згідно з дослідженнями, найближча з усіх уральських мов до угорської. Схожість виявляється в лексиці, граматиці (форми приналежності) і фонетиці (мансійська мова зберегла довгі голосні).

Літературна норма заснована на сосьвинському діалекті північної діалектної групи та використовує кирилицю.

Діалекти

[ред. | ред. код]

В мансійській мові виділяють чотири основні діалектні групи, які значною мірою взаємно незрозумілі. Особливо сильні фонетичні відмінності між діалектами, розбіжності ж в морфології менш значні. Існують також певні лексичні відмінності: в північних діалектах, наприклад, є лексика пов'язана з оленярством, запозичена з ненецької, а у лексиці східних мансі присутні татарські запозичення. Взаєморозуміння між сосвинским, що є основою літературної мови, та кондійським діалектами майже неможливе.

Діалекти названі по річкам, вздовж яких живуть (жили) їх носії:[2][3]

Протомансійська
 

Південномансійська (Тавдинська) (†)

 
Власне мансійська
Центральномансійська
Західномансійська (†)
 

Пелимський діалект

 
 

Північновагильський діалект

 
 

Південновагильський діалект

 
 

Нижньолозвинський діалект

 
 

Середньолозвинський діалект

 
 
Східномансійська (Кондійська)
 

Нижньокондійський діалект

 
 

Середньокондійський діалект

 
 

Верхньокондійський діалект

 
 
 
Північномансійська
 

Верньолозвинський діалект

 
 

Сосьвинський діалект

 
 

Ляпинський діалект

 
 

Обський діалект

 
 
 
 


Північномансійська група зазнала сильного впливу російської, комі, ненецької та північнохантийської мов. Вона не має знахідного відмінка (тотожний називному). Фонеми */æ/ та */æː/ перейшли в [a] та [aː].

Західномансійська група вимерла приблизно в 2000-х роках. Вона зазнавала сильного впливу російської та комі мов. Довгі голосні були дифтонгізовані.

Східномансійська група зазнала хантийського та татарського впливу. Присутній сингармонізм. Фонема */æː/ перейшла в [œː]. Поширена дифтонгізація. Налічує 100–200 мовців.

Південномансійська група вимерла приблизно в 1900-х роках. Мала гармонію голосних та зазнала сильного татарського впливу. Зберігала деякі архаїчні риси як збереження /y/ (в інших діалектах злилося з */æ/), /tsʲ/ (в інших діалектах перетворилося на /sʲ/), та /aː/ (в інших діалектах стало /oː/).

Фонологія

[ред. | ред. код]

Кількість голосних в діалектах мансійської мови дуже різниться. В західних та східних діалектних групах, на відміну від північної, в якій поширена редукція, розрізняють до 18-19 наголошених голосних. Сосьвинський діалект, що є основою літературної норми, має в значній мірі симетричну систему з 8 голосних. Розрізняються довгі та короткі голосні, однак вони рідко грають змістовну роль. Майже повністю відсутні дзвінкі приголосні, що є архаїчною рисою (в угорській смислове розмежування приголосних за дзвінкістю-глухістю з'явилося, імовірно, під тюркським та слов'янським впливом). Основний наголос завжди падає на перший склад, крім того, всі наступні непарні склади виділяються другорядними наголосами.[4]

Зведена таблиця приголосних мансійської мови[5]
Губні Ясенні (Ясенно-)
Піднебінні 		Заясенні Задньоязикові
Неогублені Огублені
Носові /m/
м 		/n/
н 		/nʲ/
нь 		/ŋ/
ӈ 		/ŋʷ/
ӈв
Проривні /p/
п 		/t/
т 		/tʲ/
ть 		/k/
к 		/kʷ/
кв
Африкати /tsʲ/[A 1]
~
/sʲ/
сь
Щілинні /s/
с 		/ʃ/[A 2]
ш 		/x/[A 3] /ɣ/
х г 		/xʷ/[A 3] *ɣʷ[A 4]
хв (в)
Напівголосні /j/
й 		/w/
ў, в
Бічні /l/
л 		/lʲ/
ль
Тремтячі /r/
р

Зауваження:

  1. ↑ Фонема /tsʲ/ була представлена лише в південномансійській та відповідає /sʲ/ в інших діалектах.
  2. ↑ Фонема /ʃ/ відсутня в більшості діалектів північної та східної груп (злилася з /s/).
  3. ↑ а б Глухі задньопіднебінні щілинні /x/ та /xʷ/ зустрічаються лише в північній групі та нижньокондійському діалекті східної групи. Вони є результатом мутації *k та *kʷ, прилеглих до оригінальних задньорядних голосних.
  4. ↑ Реконструюється різниця між *w та *ɣʷ, але вона не засвідчена в діалектах.

Писемність

[ред. | ред. код]

Після кількох спроб, здійснених у середині XIX — початку XX ст., 1931 році було створено писемність на основі латинської графіки, а 1938 році переведено на кириличну графіку. 1980 році була здійснена реформа писемності, зокрема введено знаки для розрізнення довготи голосних.

Мансійська мова є предметом вивчення в початковій школі. З 1989 року видається газета «Лӯимā сэрипос». До цього матеріали мансійською мовою публікувались у переважно хантомовній газеті «Ленин пант хуват».

Граматика

[ред. | ред. код]

Мансійська належить до аглютинативних мов суфіксального типу з порядком слів SOV. Префікси присутні тільки у дієслів. Іменники змінюються за числами (однина, множина та двоїна), відмінками (6 відмінків) та приналежністю (9 форм). В мансійській немає граматичного роду. В словотворенні розвинуте словоскладання.

Приналежність предмета до тієї чи іншої особи виражається за допомогою особисто-присвійних суфіксів: хап (укр. човен) — хапум (укр. мій човен); саграп (укр. сокира) — саграпын (укр. твоя сокира). В ролі відносних прикметників можуть виступати іменники: туи павыл (літні юрти; туи — літо); нэ маснут (жіночий одяг; не — жінка).[6] Прикметники в мансійській не змінюються ані за числами, ані за відмінками.

Відмінки та числа іменника

[ред. | ред. код]

На прикладі слова пут (укр. казан).

Відмінок Питання Однина Двоїна Множина
Називний / Загальний Що? Хто?
Бачиш кого/що?		 пут путыг путэт
Спрямувальний Куди? Кому? путн путыгн путэтн
Місцевий Де? путт путыгт путэтт
Відкладний Звідки? Від кого? путнэл путыгнэл путэтнэл
Орудний Чим? Ким?
З чим? З ким?		 путэл путыгтэл путэтэл
Перетворювальний Чим став? Ким став?
Чим є? Ким є?		 путыг
—
—

Цікаві факти

[ред. | ред. код]

Слово мамонт походить від мансійського «манг онт» — «земляний ріг». Через російську мову це мансійське слово потрапило в більшість європейських мов (у англ. Mammoth). Слово пов'язується також з якутським mamut похідним від mamma — «земля», оскільки якути вважали, що мамонти живуть в землі.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Перепис 2010 р. Архів оригіналу за 6 лютого 2018. Процитовано 10 листопада 2014.
  2. ↑ Honti, 1998, с. 327—328.
  3. ↑ А. Н. Баландин «Самоучитель мансийского языка», 1960 г., стр. 5
  4. ↑ А. Н. Баландин «Самоучитель мансийского языка», 1960 г., стр. 6 — 8
  5. ↑ а б Honti, 1998, с. 335.
  6. ↑ А. Н. Баландин «Самоучитель мансийского языка», 1960 г., стр. 9 — 10

Посилання

[ред. | ред. код]
Wikimedia Incubator
Wikimedia Incubator

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Nyelvrokonaink. Teleki László Alapítvány, Budapest, 2000.
  • A világ nyelvei. Akadémiai Kiadó, Budapest
  • Honti, László (1998). ObUgrian. У Abondolo, Daniel (ред.). The Uralic Languages.
  • Kálmán, Béla. 1965. Vogul Chrestomathy. Indiana University Publications. Uralic and Altaic Series, Vol. 46. Mouton, The Hague.
  • Munkácsi, Bernát and Kálmán, Béla. 1986. Wogulisches Wörterbuch. Akadémiai Kiadó, Budapest.
  • Riese, Timothy. Vogul: Languages of the World/Materials 158. Lincom Europa [Архівовано 18 вересня 2020 у Wayback Machine.], 2001. ISBN 3-89586-231-2
  • Ромбандеева, Евдокия Ивановна. Мансийский (вогульский) язык, Российская академия наук, 1973.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мансійська_мова&oldid=43150936