Моріс Дрюон — Вікіпедія

Моріс Дрюон
Maurice Druon
Моріс Дрюон у 2003
Ім'я при народженніфр. Samuel Roger Charles Wild, puis Druon[1][2]
Народився23 квітня 1918(1918-04-23)
Париж, Франція
Помер14 квітня 2009(2009-04-14) (90 років)
Париж, Франція
ПохованняЛез-Артіг-де-Люссак[3][4]
ГромадянствоФранція Франція
Національністьєврей
Діяльністьписьменник
Сфера роботитворче та професійне письмоd[5], проза[5] і політика[5]
Alma materліцей Людовика Великого і lycée Micheletd
Мова творівфранцузька
Роки активності1942—2009
Напрямокреалізм, натуралізм
Жанрроман
Magnum opus«Прокляті королі»
фр. Les Rois Maudits (1955-77)
ЧленствоФранцузька академія, Румунська академія, ПАРЄ і Академія Королівства Мароккоd[6]
ПартіяОб'єднання на підтримку республіки
ПреміїГонкурівська літературна премія (1948)
CMNS: Моріс Дрюон у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Морі́с Дрюо́н (фр. Maurice Druon; *23 квітня 1918, Париж, Франція — †14 квітня 2009, там же) — французький письменник, член Французької академії з 1967 року.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Син актора Лазаря Кесселя (20 травня 1899—1920), вихідця з Оренбурга, який разом з сім'єю в 1908 році залишив Росію і переїхав до Ніцци, де грав під акторським псевдонімом Сібе́р, але наклав на себе руки у віці 21 року. Племінник письменника і героя Французького Опору Жозефа (Йосипа) Кесселя (1898—1979).

Моріс прийняв прізвище свого вітчима Р. Дрюона.

Вперше почав публікуватися у вісімнадцятирічному віці. З 1937 по 1939 рік — студент факультету політичних наук Паризького університету. Після закінчення в 1940 році військової школи в місті Сомюр отримав військове звання офіцера кавалерії. Моріс Дрюон брав участь у боях захисту Франції від фашистів. Після поразки Франції демобілізувався і залишився в неокупованій зоні.

Брав участь у Французькому Опорі. У 1942 році інкогніто через Іспанію і Португалію перебрався до Лондона, де приєднався до створеного Шарлем де Голлем руху «Вільна Франція». Став одним з його близьких соратників. Займався у штабі питаннями інформації. Одночасно був фронтовим кореспондентом французьких і союзницьких військ.

Вчився на літературному факультеті в Парижі. Дрюон вирішив повністю присвятити себе літературі в 1946 році. У 1948 році опублікований перший великий твір письменника — «Сильні світу цього», за який у тому ж році він був удостоєний престижної Гонкурівської премії. У 1966, 1998 і 2000 роках за успіхи в літературній творчості удостоєний премій Принца Монако, Сен-Симона і д'Обіне, відповідно.

Від 1967 року Моріс Дрюон — член Французької академії.

У 1973-74 роках письменник обіймав посаду міністра культури Франції в уряді Жоржа Помпіду, а у період 1978 по 1981 роки працював депутатом у міських зборах Парижа. Був депутатом Національних зборів країни і Європарламенту.

Протягом 14 років Дрюон займав посаду постійного секретаря Французької академії. З 2007 року він був найстаршим із обранців Французької Академії, що відає питаннями розвитку літератури і різних видів мистецтва, виданням академічного словника.

Моріс Дрюон став одним з 75 володарів Великого хреста ордена Почесного легіону — вищої державної нагороди Франції. Удостоєний високих державних нагород Аргентини, Бельгії, Бразилії, Великої Британії, Греції, Італії, Лівану, Марокко, Мальти, Мексики, Монако, Португалії, СРСР (орден Дружби народів), Росії, Сенегалу, Тунісу. У 2007 році письменник став іноземним членом Російської академії наук.

Похований у своєму маєтку — абатстві Фез, що в місті Лез-Артіг-де-Люссак[9].

Творчість і популярність

[ред. | ред. код]

Творчість

[ред. | ред. код]

Дрюон написав понад 50 романів, драматургічних поем і п'єс.

Письменник тяжів до натуралізму (новели «Вогненна хмара», 1938). Один з найвизначніших творів письменника, трилогія «Сильні світу цього» є широким полотном життя Франції і водночас заглиблення у проблематику людських стосунків на прикладі зображення кількох поколінь буржуазно-аристократичної родини.

Magnum opus Моріса Дрюона — серія історичних гостросюжетних романів «Прокляті королі» (фр. Les Rois Maudits, 1955-77), де змальовано події історії Франції XIV століття:

  1. Le Roi de fer (Залізний король)
  2. La Reine étranglée (Задушена королева)
  3. Les Poisons de la couronne (Отрута корони)
  4. La Loi des mâles (Закон чоловіків)
  5. La Louve de France (Французька вовчиця)
  6. Le Lis et le Lion (Лілія та Лев)
  7. Quand un Roi perd la France (Коли король втрачає Францію)

Моріс Дрюон відомий також тим, що разом зі своїм дядьком Ж.Кесселем створив «Пісню партизанів», яка в роки Другої світової війни стала справжнім гімном Французького Опору, — президент Франції Ніколя Саркозі навіть заявив, що в історії Дрюон лишиться передусім як її автор[10].

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • Mégarée, pièce en trois actes, créée au Grand Théâtre de Monte-Carlo (1942)
  • «Le Sonneur de bien aller» (1943)
  • Préface d'un chameau en pyjame (1943)
  • Le Chant des Partisans («Пісні партизан», у співавторсті з Жозефом Кесселем, 1943)
  • Lettres d'un Européen, essai (1944)
  • La Dernière Brigade, roman (1946)
  • Ithaque délivrée, poème dramatique traduit de l'anglais ; d'après The Rescue d'Edward Sackville-West (1947)
  • Les Grandes Familles (1948)
  • La Chute des corps (Les Grandes Familles, II, 1950)
  • Rendez-vous aux enfers (Les Grandes Familles, III, 1951)
  • Remarques (1952)
  • Un voyageur, comédie en un acte, au répertoire de la Comédie française (1953)
  • Le Coup de grâce, mélodrame en trois actes (у співавторсті з Жозефом Кесселем, 1953)
  • La Volupté d’être, roman (1954)
  • La Reine étranglée (Les Rois maudits, II, 1955)
  • Le Roi de fer (Les Rois maudits, I, 1955)
  • Les Poisons de la couronne (Les Rois maudits, III, 1956)
  • L'Hôtel de Mondez, nouvelle (1956)
  • La Loi des mâles (Les Rois maudits, IV, 1957)
  • Tistou les pouces verts (1957)
  • Alexandre le Grand (1958)
  • La Louve de France (Les Rois maudits, V, 1959)
  • Le Lis et le Lion (Les Rois maudits, VI, 1960)
  • Des Seigneurs de la plaine à l'hôtel de Mondez (1962, збірка коротких оповідань)
  • Théâtre — Mégarée, Un voyageur, La Contessa (1962)
  • Les Mémoires de Zeus (1963)
  • Bernard Buffet, essai (1964, есе)
  • Paris, de César à Saint Louis (1964, історичні есе)
  • Le Pouvoir, notes et maximes (1965)
  • Les Tambours de la mémoire (1965)
  • Les Rois maudits, roman historique (6 томів, 1966)
  • Les Mémoires de Zeus, II, roman historique (1967)
  • Le Bonheur des uns, nouvelles (1967)
  • Vézelay, colline éternelle (1968)
  • L'Avenir en désarroi, essai (1968)
  • Grandeur et signification de Leningrad (1968)
  • Lettres d'un Européen et Nouvelles Lettres d'un Européen, 1943—1970 (1970, есе)
  • Splendeur provençale (1970)
  • Une Église qui se trompe de siècle (1972)
  • La Parole et le Pouvoir (1974)
  • Œuvres complètes (25 томів з неопублікованими матеріалами, 1977)
  • Quand un Roi perd la France (Les Rois maudits, VII, 1977)
  • Attention la France ! (1981)
  • Réformer la démocratie (1982)
  • La Culture et l’État (1985)
  • Vézelay, colline éternelle, nouvelle édition (1987)
  • Lettre aux Français sur leur langue et leur âme (1994)
  • Circonstances (1997)
  • Circonstances politiques, 1954—1974 (1998)
  • Le bon français (1999)
  • Circonstances politiques II, 1974—1998 (1999)
  • La France aux ordres d'un cadavre (2000)
  • Ordonnances pour un État malade (2002)
  • Le Franc-parler (2003)
  • Mémoires. L'aurore vient du fond du ciel (2006)
  • Les mémoires de Zeus (2007)

Популярність в СРСР і українські переклади

[ред. | ред. код]

Моріс Дрюон користувався доволі великою славою в Радянському Союзі, де його романи російською друкували величезними накладами. Видання, в т. ч. зібрання творів, М. Дрюона (як і деяких інших авторів) зажили епітету «макулатурні» — адже розповсюджувалися в обмін на прийняту від населення в спеціальних пунктах макулатуру[11].

Окремі переклади українською мовою творів Дрюона здійснили Т.Кудрявцева, М.Лук'янчикова, Л.Шендрик:

  • Скандал у Марселі // «Всесвіт» № 3 за 1962 рік;
  • Падіння стовпів // «Всесвіт» № 6-7 за 1965 рік;
  • Тісту — хлопчик з чарівними пальцями., К., 1972

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ http://archives.paris.fr/arkotheque/visionneuse/visionneuse.php?arko=YTo2OntzOjQ6ImRhdGUiO3M6MTA6IjIwMjItMDItMDMiO3M6MTA6InR5cGVfZm9uZHMiO3M6MTE6ImFya29fc2VyaWVsIjtzOjQ6InJlZjEiO2k6NDtzOjQ6InJlZjIiO2k6MzAzNzEyO3M6MTY6InZpc2lvbm5ldXNlX2h0bWwiO2I6MTtzOjIxOiJ2aXNpb25uZXVzZV9odG1sX21vZGUiO3M6NDoicHJvZCI7fQ==#uielem_move=243.1999969482422%2C76&uielem_islocked=0&uielem_zoom=62&uielem_brightness=0&uielem_contrast=0&uielem_isinverted=0&uielem_rotate=F
  2. ↑ а б Fichier des personnes décédées mirror
  3. ↑ https://www.sudouest.fr/culture/litterature/les-biens-de-l-academicien-maurice-druon-vont-etre-vendus-aux-encheres-2387691.amp.html
  4. ↑ https://www.tombes-sepultures.com/crbst_1430.html
  5. ↑ а б в Чеська національна авторитетна база даних
  6. ↑ https://alacademia.org.ma/membre/%d9%85%d9%88%d8%b1%d9%8a%d8%b3-%d8%af%d9%92%d8%b1%d9%8a%d9%88%d9%86-2/
  7. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  8. ↑ datos.bne.es: El portal de datos bibliográficos de la Biblioteca Nacional de España — 2011.
  9. ↑ Où reposent les lauréats du prix Goncourt ? [Архівовано 26 березня 2016 у Wayback Machine.]Прочитано 30.04.2016
  10. ↑ Король радянських книжкових шаф. Помер Моріс Дрюон [Архівовано 8 лютого 2015 у Wayback Machine.], інф. «Україна Молода», № 070 за 16 квітня 2009 року
  11. ↑ Там же. Архів оригіналу за 8 лютого 2015. Процитовано 22 квітня 2009.

Джерела і посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Моріс_Дрюон&oldid=38928694