Нагірна, 14 — Вікіпедія

**Нагірна, 14**
Нагірна, 14
	Ескіз кам'яниці 1909 року
	50°28′26″ пн. ш. 30°28′54″ сх. д. / 50.473819444444° пн. ш. 30.481633333333° сх. д.
Статус	пам'ятка архітектури та містобудування місцевого значення (охоронний номер 1097-Кв)
Статус спадщини	пам'ятка архітектури місцевого значення України
Країна	Україна
Розташування	Київ
Архітектурний стиль	цегляний стиль і архітектура модерну
Архітектор	Горденін Микола Миколайович
Будівництво	1909 — 1910
Адреса	Нагірна вулиця, 14
	Нагірна, 14 у Вікісховищі

Кам'яни́ця на Нагі́рній ву́лиці, 14 (особняк провізора І. Ф. Савранського^[1]) — будинок у цегляному стилі раннього модерну, розташований на території колишньої садиби барона Воронцова, що на Татарці (Київ).

До обліку пам'яток містобудування й архітектури місцевого значення споруду внесено наказом Головного управління охорони культурної спадщини № 10/38-11 від 25 червня 2011 року^[1]^[2].

Історія ділянки

Станом на початок XX сторіччя ділянкою на Нагірній вулиці, 14 володів Воронцов. Його ім'я згадує тавро на дверях кам'яниці: «Придворні виконавці барона Б. В. Воронцова, малюнок заявлений»^[2].

За деякими відомостями, особняк збудував провізор І. Ф. Савранський^[1].

З приходом більшовиків у 1918 році садибу націоналізували^[3]. У 1920-х роках тут містився дитячий будинок.

1956 року будинок передали у власність професору отоларингологу Мирославу Лукичу Саноцькому. Після смерті власника його нащадки успадкували кам'яницю і поділили на дві квартири^[2]^[4].

2016 року садибу виставили на продаж за 770 000 доларів^[5].

Архітектура

Проєкт будинку розробив київський архітектор Микола Горденін.

Одноповерхова кам'яниця має підвал, вальмовий дах, парадний і дворовий входи. У будинку розплановані вітальня площею понад 31 м², п'ять житлових кімнат, кімната для служниці, кухня і санітарний вузол^[2], загальна площа — 250 м²^[3].

Чоло будинку вирішене у київській жовтій цеглі, виготовленій на цегельні Іони Мордковича Зайцева^[ru]^[4].

Асиметричний фасад розчленований на площини лізенами з притаманними для модерну потрійними тягами.

До ґанку ведуть урочисті, як у палацах, сходи з бетонними балясинами. Парадний вхід акцентовано ризалітом. Високий прямокутний аттик над ним декорований овальним модерністським вікном-люкарною і підковоподібною лиштвою. Над дверима — напівциркульний металевий піддашок на ажурних кронштейнах.

Видовжені вікна мають ледь заокруглені фрамужні частини. Над лівим тривіконним ризалітом спочатку передбачався мезонін. Згодом його увінчали криволінійним фронтоном^[4].

На території садиби, площею 20 соток, був сад і фонтан із скульптурою^[4].