Одеський театр юного глядача імені Юрія Олеші — Вікіпедія

Одеський театр юного глядача імені Юрія Олеші
46°29′00″ пн. ш. 30°44′02″ сх. д. / 46.483333333333° пн. ш. 30.733888888889° сх. д. / 46.483333333333; 30.733888888889
Країна  Україна
Місто
Одеса
Адреса
Вулиця Грецька, 48-а
Назва на честь
(епонім) 		Олеша Юрій Карлович
Тип Театр юного глядача
Відкрито 1930
tuz.od.ua
Ідентифікатори і посилання
Мапа
CMNS: Одеський театр юного глядача імені Юрія Олеші у Вікісховищі

Одеський театр юного глядача імені Юрія Олеші — театр в Одесі, заснований 1930 року.

Загальні відомості

[ред. | ред. код]

Театр був заснований 1930 року. Серед його організаторів — перший художній керівник театру Софія Мануйлович, Микола Зайцев (учень О. Брянцева), І. Полєтаєв.

Театр дебютував спектаклем «Фріц Бауер» з В. Селіховою та Н. Сац в головних ролях. Трупу театру склали молоді випускники Одеського театрального училища.[1]

З 1941 року театр носив ім'я М. Островського.[2] 2016 року йому присвоєно ім'я Юрія Олеші.

В різні роки тут працювали такі знані майстри сцени як Юлій Божек, Генріх Осташевський, Олександр Ананьєв (народні артисти України), Микола Блащук, Борис Мисенко, Галина Осташевська (заслужені артисти України), режисер Володимир Пахомов (народний артист Росії).

У творчій трупі 1980-х років: заслужений діяч мистецтв УРСР Віктор Мягкий (з 1978 — директор театру), Володимир Туманов (з 1980 — головний режисер).

Нині театр пишається діяльністю народного артиста України, лауреата державної премії ім. Т. Шевченка Андрія Гончара.

В трупі театру — заслужена артистка України В. Губська, артисти В. Гульченко, В. Раду, І. Тільтіков, А. Люшина, С. Фролов, Є. Нагаєва, Л. Ланець, Н. Машукова, З. Скальська, Я. Милова, Є. Шаврук, С. Демченко, В. Сальников, В. Пітеров, М. Малицький, О. Саяпіна, Л. Карева, А. Кочетов, І. Желяєва та ін.

Театр є співзасновником Асоціації дитячих театрів України, яка успішно інтегрується до складу Європейської асоціації дитячих театрів (штаб-квартира — Загреб, Хорватія).

Сезон 2017—2018 років був присвячений сучасній українській драматургії. Відбулись читання п'єс Ганни Яблонської («Двері» і «Вихід до моря»), п'єс Наталі Блок «Фото топлес» і «Заради тебе», п'єс Олега Михайлова «Клятвені діви» і «Балаганчик братів Грімм», п'єс Максима Курочкіна «Цуріков» і «Переїзд», п'єс Наталі Ворожбит, Павла Ар'є, Оксани Савченко, Віктора Понизова. Під час бабелівських днів театр провів читання оповідань Бабеля, одне з яких вперше було перекладено українською мовою.

З дня заснування театр працював за адресою: провулок Театральний (з 1946 — провулок Чайковського), 12. Нині — в будинку на вулиці Грецькій, 48-а.

Керівництво

[ред. | ред. код]

Головними режисерами театру в різні роки були знані діячі культури, зокрема заслужені діячі мистецтв України Микола Тараненко[3], Володимир Туманов (з 1980), заслужений артист України Володимир Наумцев (з 1986).

2014—2016 років головним режисером була Світлана Свирко.

2010—2017 років директором театру був заслужений діяч мистецтв України Бубер Євген Борисович.

З літа 2017 року директором і художнім керівником є заслужена артистка України Оксана Бурлай-Пітерова.

Головний сценограф театру — заслужений художник України Микола Вилкун.

Визнання

[ред. | ред. код]
  • За виконання головної ролі в спектаклі «Потап Урлов» (2010) А. П. Гончар удостоєний премії імені Лії Бугової та Івана Твердохліба (США-Україна)
  • Колектив театру відзначено нагородами Міжнародних фестивалів «Багряні вітрила», фестиваля ТЮГів, фестиваля мистецтв «GLORIA» (Франція-Італія-Іспанія-Німеччина-Австрія-США-Ізраїль-Росія-Україна)
  • Спеціальний приз «За багаторічну вірність романтичному курсу в справі виховання дітей і юнацтва на ідеалах добра і справедливості» (В. Наумцев, М. Вилкун, Є. Бубер)
  • Спектакль «Принцеса Пирлипат» 2011 року визнаний найкращою виставою для дітей і здобув Головний приз Дитячого журі на Міжнародному фестивалі ТЮГів.

Репертуар

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Категорія Персоналії: Одеський театр юного глядача.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Одесса в эпоху ленинской и сталинской диктатуры / Виктор Файтельберг-Бланк, Татьяна Колесниченко. — КП ОГТ, 2008. — с. 360(рос.)
  2. ↑  Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1941. — № 3 (15 травня). — С. 18.
  3. ↑ Руководитель Одесского ТЮЗа Оксана Бурлай-Питерова: «Я – фанат театра»: Одесса: Новости: Викна-Одесса. Викна-Одесса: Художественная интернет-галерея. Процитовано 15 березня 2020.(рос.)
  4. ↑ Презентація прем'єри вистави «Джалапіта» в Одеському театрі юного глядача (укр.). ТРК «Град». 17 липня 2023. Процитовано 28 липня 2023.
  5. ↑ Ірен АДЛЕР (30 липня 2023). Джалапіта у світі людей – одеський театр поставив історію про супергероя (укр.). «Думська». Процитовано 31 липня 2023.
  6. ↑ Кирило БОЙКО (31 липня 2023). Одеський театр юного глядача закрив сезон сюрреалістичною виставою (укр.). «Інтент». Процитовано 31 липня 2023.
  7. ↑ На фестивалі «Мельпомена Таврії» презентували виставу у стилі «манкі-драма» (укр.). «Миколаївська правда». 13 вересня 2024. Процитовано 14 вересня 2024.
  8. ↑ В. ГОЛОВЧЕНКО (26 лютого 2024). Молочайник – Таврійський Голем ожив в Одеському театрі юного глядача (укр.). «Губернський тиждень». Процитовано 1 березня 2024.
  9. ↑ Ганна ЩИДЛОВСЬКА (29 лютого 2024). «Ми точно дочекаємося наших» – прем’єра вистави про окупацію на сцені в Одесі (укр.). «Вгору». Процитовано 1 березня 2024.
  10. ↑ Ірина СИЧКОВСЬКА (29 лютого 2024). Дві прем'єри (Раіодень) (укр.). «Українське радіо (Одеса)». Процитовано 1 березня 2024.
  11. ↑ Театр і війна (укр.). «Kyiv Daily». 26 лютого 2024. Процитовано 1 березня 2024.
  12. ↑ Ірен АДЛЕР (24 березня 2024). Уявний друг – це нормально. Одеський ТЮГ показав, що принесло у родину плюшеве ведмежа (укр.). «Думська». Процитовано 11 квітня 2024.

Джерела

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Одеський театр юного глядача
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Одеський_театр_юного_глядача_імені_Юрія_Олеші&oldid=43494264