Олаф I Трюґґвасон — Вікіпедія

Олаф I Трюґґвасон
норв. Olav Tryggvason
Коронація Олафа
Народився	960 Норвегія
Помер	9 вересня 1000 Битва під Сволдером ·загиблий у бою
Країна	Норвегія
Діяльність	воїн, монарх
Знання мов	давньоскандинавська[1]
Учасник	Battle of Maldond і Битва під Сволдером
Посада	король Норвегії
Рід	Список королів Норвегії з династії Інглінгів (Харфаргів)
Батько	Трюггві Олафссон[2]
Мати	Astrid Eiriksdatterd[2]
Брати, сестри	Astrid Tryggvesdatterd
У шлюбі з	Ґейраd, Tyra of Denmarkd і Gudrun Skjeggesdatterd
Діти	Tryggvi the Pretenderd
Медіафайли у Вікісховищі

Олаф I Трюґґвасон (норв. Olav Tryggvason; близько 964–1000) — король Норвегії з 995 до 1000 року. Походив з династії Інґлінґів.

Син Трюґґве Олафсона, володаря Вестфолду та внука Гаральда I, й Астрід Ейріксдотір, доньки Ейріка I «Кривава Сокира».

Після загибелі батька при Гаральді II Сірому Плащі Астрід з молодим Олафом змушена була втекти до Швеції, а звідси до Холм-Городу (або Гольмґарду;^[3] згідно саґ)^[4]. Тут на службі у великого князя Володимира Святославича був брат Астрід — Сігурд. На шляху до Новгорода (на думку Юрія Диби й Ігоря Мицька, цим Новим городом міг бути розташований на Лузі волинський го́род — дитинець майбутнього Володимира^[5]) Олафа разом з його судном захопили естські пірати поблизу острова Сааремаа^[3] й майбутній король став рабом пірата Клеркона. На той час Олафові виповнилося три роки. Тільки через 6 років Сігурд Еріксон дізнався, що його небіж Олаф у рабстві в естів і викупив його. Після цього Олаф мешкав у Холм-Городі (за іншою версією — у Новгороді).

З часом Олаф вступив на службу до великого князя Володимира й заступив посаду у Новгороді, яку до того обіймав його дядько Сіґурд. Утім, незабаром почалися тертя між Олафом та його паном — великим князем й Олаф покинув службу у володаря Русі та вирушив до Балтики.

Олаф почав здійснювати піратські рейди на землі балтійських країн. Під час одного з них у Вендланді він познайомився з місцевою володаркою Гейрою і незабаром одружився з нею. Олаф допоміг Гейрі приборкати непокірних їй васалів, після цього здійснив декілька успішних морських походів до Сконе і Готланду. Після цього брав участь у війні з'єднаних сил Данії, Вендланду та Норвегії проти імператора Священної Римської імперії Оттона III, який намагався підкорити балтійські землі імператорській владі. У результаті цих дій Оттон III зазнав поразки.

Після цього Олаф продовжив мешкати у Вендланді, а після смерті дружина Гейри, з 984 року почав знову здійснювати походи до Фрисландії, Гебридських та Оркнейських островів. У 988 Олаф воював у центральній Ірландії. Цього ж 994 року Олаф у Кентербері (Англія) прийняв християнство.

У 995 році накопичення незадоволення правлінням Гокона Сіґурдсона вилилося у заколот проти нього. Врешті-решт того було вбито власним рабом. Загальний тінг Норвегії запросив Олафа зайняти трон королівства. На загальних зборах він був проголошений верховним конунгом (королем) Норвегії. Норвегія вийшла з-під влади Данії.

Із самого початку Олаф I почав проводити політику зі зміцнення країни, впровадження християнства як заходу послаблення влади місцевих гевдинґів і посилення впливу короля. У 995 році н. е. побудовано було першу дерев'яну церкву в Норвегії. Він хрестив Лейва Еріксона, майбутнього першопроходця в Америці та найвпливовішого володаря у Гренландії, який надалі поширював християнську віру на Гренландії. З цього моменту гренладські землі вважалися власністю норвезького короля. Олаф I також хрестив мешканців Оркнейських островів, які визнавали владу Норвегії. Водночас у 997 році було засновано столиці країни — Нідарос (сучасний Тронгейм).

Олаф I мав намір поширити вплив та владу Норвегії на більшість земель Балтики. У цій боротьбі проти норвезького короля виступили володарі Данії, Швеції та Вендланда. Вирішальна битва між супротивниками відбулася у 1000 році біля Сволдера, в якій Олаф зазнав поразки й загинув.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Олаф I (король Норвегії)

• Оляф, син Оляфа Тріґвесона // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. X : Літери Ол — Пер. — С. 1211. — 1000 екз.
• Улоф I Трюґвасон // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
• Войтович Л. Гольмґард: де правили руські князі Святослав Ігоревич, Володимир Святославич та Ярослав Володимирович? // Український історичний журнал. — К., 2015. — № 3 (522) (травень-червень). — С. 37—55. — ISSN 0130-5247.
• Claus Krag. Olav 1 Tryggvason // Norsk biografisk leksikon. (норв.)
• Oddr Snorrason (trad. Theodore Murdock Andersson), The saga of Olaf Tryggvason. — Ithaca, Cornell University Press, 2003. (англ.)

• Грушевський М. Сага про Олафа Тригвасона // Виїмки з жерел до історії України-Руси до половини XI віку / Грушевський М. С. Твори у 50 томах. — Львів: Світ, 2004. — Т. 6. — С. 116—118.