Гокон VII — Вікіпедія

Гокон VII норв. Haakon VII
Гокон близько 1930 року
53-й Король Норвегії
18 листопада 1905 — 21 вересня 1957
Коронація:	22 червня 1906
Попередник:	Оскар II
Спадкоємець:	Олаф V
Ім'я при народженні:	англ. Prince Christian Frederik Carl Georg Valdemar Axel of Denmark
Народження:	3 серпня 1872(1872-08-03) Копенгаген, Данія
Смерть:	21 вересня 1957(1957-09-21) (85 років) Осло, Норвегія
Поховання:	Royal Mausoleumd[1]
Країна:	Норвегія і Королівство Данія
Релігія:	лютеранство
Освіта:	Royal Danish Naval Academyd
Рід:	Глюксбурги
Батько:	Фредерік VIII
Мати:	Луїза Шведська
Шлюб:	Мод Уельська
Діти:	Олаф
Нагороди:
Медіафайли у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах

Гокон VII (норв. Haakon VII; 3 серпня 1872 — 21 вересня 1957) — король Норвегії, перший після її відділення від Швеції (1905). Належить до династії Глюксбургів.

Один з небагатьох вибраних монархів, котрий швидко заслужив пошану та прихильність своїх підданих і відігравав основну роль в об'єднанні норвезької нації в боротьбі за звільнення від німецької п'ятирічної окупації під час Другої світової війни. До своєї смерті у віці 85-ти років у 1957 році Гокон VII керував Норвегією 52-й рік.

Гокон народився 3 серпня 1872 року в палаці Шарлоттенлунд, недалеко від Копенгагена. Він був другим сином короля Фрідріха VIII та королеви Луїзи Шведської. За народженням данський принц Карл (Крістіан Фредерік Карл Георг Вальдемар Аксель) з роду Глюксбургів, онук Крістіана IX, його батько у 1906 році став данським королем як Фредерік VIII, а старший брат в 1912 році як Християн X. Обраний на норвезький престол парламентом після того, як Норвегія розірвала династичну унію зі Швецією і скинула шведського короля Оскара II. По матері він доводився онуком старшому братові Оскару, не залишив синів — Карлу XV, так що міг вважатися норвезьким спадкоємцем по жіночій лінії. Прибувши до Норвегії, змінив ім'я на давньонорвежське Гокон, а його син з Олександра на Улафа, згодом король Улаф V.

Принц Карл брав приватні уроки разом зі своїм старшим братом, майбутнім королем Християном X. У 1886 році він почав службу як морський офіцер. Закінчив Військово-морську академію у 1893 році й був призначений у чині молодшого лейтенанта в данський флот.^[2]

Одружився 22 липня 1896 року зі своєю двоюрідною сестрою, 26-річною Мод Уельською, дочкою Едуарда VII. Вінчання відбулося в каплиці Букінгемського палацу. Батько нареченої надав молодій родині Епплтон-гаус Сандрингемського палацу як заміську резиденцію під час візитів до Англії. У подружжя був один син, що народився за сім років після їхнього весілля:

• Олександр Едвард (1903—1991) — наступний король Норвегії, був одружений із Мартою Шведською, мав двох доньок та сина.

До 1905 року родина жила в Данії, оскільки Карл був офіцером данського флоту. У червні 1905 стортинг, розірвавши унію із Швецією, запропонував зробити принца норвезьким монархом. У листопаді після народного опитування Карл прийняв норвезький трон і став королем під ім'ям Гокон VII.^[3] Спадкоємця престолу, принца Олександра, нарекли йменням Олаф. Церемонія коронації короля Гокона та королеви Мод відбулася у Нідароському соборі у Тронгеймі.^[4][5]

Восени 1938 року померла королева Мод Уельська, котра важко хворіла останні роки та перенесла за рік до смерті важку операцію. У листопаді 1938 року вона вирушила на обстеження до Англії, та коли з'ясувалося, що хвороба розгорілася з новою силою, послала чоловікові телеграму. Гокон VII, відклавши всі справи, поїхав до неї, але не встиг. 8 грудня королева була похована в Осло, у фортеці Акерсгус. Так закінчила свої дні ця незвичайна жінка, ім'я якої відомий норвезький полярний дослідникик Роальд Амундсен, назвав частину території у Антарктиді — «Земля Королеви Мод». У молоді роки вона захопилася велосипедом. Потім вона дуже цікавилася полярними дослідженнями та автомобілями. Після переїзду до Норвегії вона стала завзятою лижницею. Їй дуже хотілося самій спробувати політати на аеропланах, але чоловік не давав своєї згоди — це було дуже небезпечно. Все ж спокуса була великою, і королева ризикнула. Єдиний раз у житті вона пролетілась на літаку, чим розсердила свого чоловіка. Рідкісний випадок у історії їхнього спільного життя.

Мирне життя королівської родини, було порушене у вересні 1939 року. Почалася Друга світова війна, Гітлер зі Сталіном поділили й захопили Польщу, а в кінці листопада 1939 року Радянський Союз напав на Фінляндію. Взимку 1940 року в Лондоні та Парижі серйозно обговорювали можливість висадки союзного експедиційного корпусу в Норвегії, який повинен був через Швецію прийти на допомогу Фінляндії. 13 березня був підписаний мирний договір між СРСР та Фінляндією, не минуло й місяця, як нацистська Німеччина напала на Норвегію.

Коли 9 квітня 1940 року гітлерівські війська почали вторгнення у Норвегії, Гокон VII, як очільник держави, став на чолі опору загарбникам, що тривав майже два місяці. Вже на другий день вторгнення він категорично відмовився визнати поставлений окупантами уряд норвезьких нацистів Відкуна Квіслінга. Це змусило німців тимчасово відмовитися від ідеї передачі влади у Норвегії місцевим фашистам і орієнтуватися поки що на помірних колабораціоністів. Тверда позиція короля, який відмовився йти на будь-які поступки агресорам, справила враження на уряд та парламент, котрі ухвалили історичне рішення — продовжувати опір. Протягом наступних двох місяців, коли норвезькі війська разом з прибулими до них на допомогу англійцями, французами та поляками вели бойові дії проти вермахту, Гокон VII разом із сином, принцом Улафом, перебував у діючій армії як верховний головнокомандувач усіма збройними силами Норвегії.

Після трагічних подій у Європі, коли 25 червня 1940 року впала Франція і союзники вивели свої війська з Норвегії, а норвезька армія припинила опір, Гокон VII разом з усією родиною та законним урядом на британських військових суднах виїхали до Лондона. Зазнавши невдачі у спробах усунути Гокона VII (9 квітня спеціальний загін пробував захопити його в Осло, а через кілька днів ескадрилья німецьких бомбардувальників піддала жорстокому бомбардуванню містечко Нюбергсунн, де перебував король, одна бомба розірвалася десь за 20 метрів від короля), гітлерівці чинили вплив на тих членів парламенту, що залишилися в Норвегії, щоб змусити їх позбавити влади короля та уряд, обіцяючи натомість піти на значні послаблення в окупаційній політиці. Норвезькі помірні колабораціоністи поступилися — 27 червня 1940 президія Стортингу закликала Гокона VII добровільно зректися престолу. З Лондона король звернувся по BBC до норвежців із закликом чинити опір.^[6] Його промова була розмножена підпільними друкарнями в тисячах примірників, ставши одним з перших документів норвезького руху Опору. Вензель короля «Н7» був одним із символів опору, поряд з «V» — перемога.

Залишаючись у Великій Британії до закінчення війни, Гокон VII продовжував виконувати обов'язки очільника держави та головнокомандувача збройними силами вільної Норвегії. Він постійно брав участь у засіданнях Державної ради, давав аудієнції. Його радіозвернення до норвезького народу через BBC ставали свого роду керівництвом норвезьким патріотам, які боролися проти гітлерівських окупантів та їх норвезьких ставлеників-квіслінгівців. Король постійно відвідував норвезькі частини, переформовані в Шотландії з військових та добровольців, які виїхали з Норвегії, але готувались до продовження боротьби з окупантами.^[7]

У 1942 Гокон VII відзначив своє семидесятиліття. У Лондоні, в Гайд-парку, відбувся парад норвезьких частин, а потім у Альберт-Холі — урочисте засідання, в якому взяли участь близько 5 тис. осіб. Святкування сімдесятиліття короля, яке потайки проводили і в окупованій Норвегії, стало символічною демонстрацією єднання нації навколо Гокона VII.

Після самогубства Гітлера та падіння Берліна, командування вермахтом у Норвегії, всупереч наполяганням імперського комісара Норвегії Тербовена, який закликав чинити опір до кінця, капітулювало вже 7 травня 1945 року.

Майже рівно через п'ять років після того, як покинув Норвегію, 7 червня 1945 року Гокон VII разом з королівською родиною повернувся в Осло. Його зустрів величезний натовп мешканців столиці.^[8] Вітаючи повернення короля, лідер Норвезької робітничої партії, мер Осло, а незабаром багаторічний прем'єр-міністр країни Ейнар Ґергардсен заявив:

«У роки нестатків та боротьби король нашої країни був найпотужнішою гуртуючою силою. Він йшов на чолі свого народу, що бореться, він представляв правову державу, у нього ніколи не було місця сумнівам. Він завжди був твердий у своїх поглядах, мудрий та мужній ... Нині весь народ вітає свого короля, республіканець і революціонер разом з монархістом та консервативним бюрґером».

Повернення короля стало для всіх норвежців символом того, що важка боротьба завершена, що знову країна вільна та незалежна. Після повернення король Гокон багато їздив по країні, щоб побачити, яких руйнувань завдала війна, та почати відновлення країни. Першу частину подорожі було виконано наприкінці літа 1945 року, другу — влітку наступного року.

Король Гокон VII помер 21 вересня 1957 року в Королівському палаці в Осло. Він був похований у королівському мавзолеї фортеці Акерсгус в Осло.^[9]

• Мод Уельська

• Shirer, William L. (1956). The Challenge of Scandinavia. London: Robert Hale.
• Bomann-Larsen, Tor (2004). Haakon og Maud I/Kongstanken. Oslo: Cappelen. ISBN 82-02-22527-2.
• Bomann-Larsen, Tor (2004). Haakon og Maud II/Folket. Oslo: Cappelen. ISBN 978-82-02-22529-2.
• Bomann-Larsen, Tor (2006). Haakon og Maud III/Vintertronen. Oslo: Cappelen. ISBN 978-82-02-24665-5.

• Гокон VII // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
• Життєпис короля Гокона VII [Архівовано 30 січня 2013 у Wayback Machine.] (норв.)
• Коронація короля Гокона та королеви Мод [Архівовано 31 січня 2013 у Wayback Machine.] (норв.)
• Стаття в Store Norske Leksikon [Архівовано 20 жовтня 2012 у Wayback Machine.] (норв.)
• Гокона VII, король Норвегії(англ.)
• Король Гокон VII [Архівовано 5 березня 2014 у Wayback Machine.]

Попередник Оскар II

Король Норвегії 1905-1957

Наступник Олаф V