Павликовський Юліан — Вікіпедія

Юліа́н Павлико́вський
Народився	20 липня 1888(1888-07-20) Синьків, Радехівський район, Львівська область, Україна
Помер	28 грудня 1949(1949-12-28) (61 рік) Мюнхен, Німеччина
Поховання	Вальдфрідгоф
Країна	Австро-Угорщина  ЗУНР  УНР
Місце проживання	Львів
Діяльність	Голова Товариства українських кооператорів, Голова ради РСУК та її президії (1922–1944).
Alma mater	юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка
Посада	Міністр народного господарства в Українському Державному Правлінні
Партія	УНДО
Медіафайли у Вікісховищі

Юліа́н Павлико́вський (20 липня 1888(18880720), Синьків, тепер Радехівський район, Львівська область, Україна — 28 грудня 1949, Мюнхен) — український громадсько-політичний діяч, провідний галицький кооператор і агроном, економіст і публіцист.

Народився у селі Синьків на Радехівщині в родині місцевого священика Володимира Павликовського.

Далекий родич учасника «Руської трійці» М. Шашкевича, діяча українського кооперативного руху Є. Олесницького, військовика ЗУНР М. Тарнавського. 15 червня 1892 р. втратив матір, а 21 червня 1894 р. — батька. Виховувався бабусею Оленою Авдикович.

Навчався в народній школі м. Броди (нині Львівська обл.), у місцевій Бродівській гімназії імені архікнязя Рудольфа, яку закінчив 9 липня 1906. У 1906-10 рр. вивчав право у Львівському університеті. Як стипендіат «Сільського господаря» 1914 р. закінчив сільськогосподарські курси з агрономії та кооперації у Високій школі хліборобської культури у м. Відень.

Звільнений від військової служби за станом здоров'я. З 1915 р. працював у товаристві «Сільський господар». Був помічником голови товариства В. Струка, згодом особистим секретарем Є. Олесницького, за рекомендацією якого включений до Ради відбудови Галичини та Державної ради харчування у Відні. Після смерті Є. Олесницького у 1917 продовжив його працю в «Сільському господарі».

Після підписання Брестського мирного договору розробляв програму розвитку кооперації на Наддніпрянщині; створив спілку 'Товарообмін" для покращення торгівлі між Галичиною та Наддніпрянщиною, що мала закуповувати продовольство для галичан і постачати наддніпрянцям сільськогосподарських машини, деревину, нафту. Головним партнером у м. Київ виступала організація «Дніпросоюз». Особливо активно їхня співпраця розгорнулася після 1 листопада 1918 р.. За підтримки Павликовського «Дніпросоюз» на поч. 1919 р. відкрив свою філію в м. Станиславів (нині Івано-Франківськ). Неодноразово брав участь чи делегував своїх підлеглих для роботи на всеукраїнських кооперативних з'їздах у м. Київ, діяльності «Коопцентру». Учасник з'їздів українських інженерів у м. Станиславів 3 січня, 28 лютого -2 березня, 4-5 травня 1919 р., на яких покладав завдання відбудови господарства ЗУНР на українські кооперативні організації, товариство «Сільський господар».

Діяч УНДП, співзасновник УНДО. Був ідеологом кооперативного руху в Західній Україні, головою товариства українських кооператорів. Головою ради РСУК та її президії (1922—1944), головою Надзірної ради «Маслосоюзу» у Львові. Від 1944 року — в еміграції.

1940 скористався з угоди про обмін населенням між СРСР та Німеччиною і виїхав до м. Краків. Від серпня 1940 р. активно створював українські кооперативи на території Варшавського генерал-губернаторства.

5 липня 1941 р. оголошений міністром народного господарства в Українському державному правлінні — уряді Я. Стецька, але від цієї посади відмовився. Повернувся до м. Львів, очолив відновлений в умовах німецької окупації РСУК і Наглядову раду «Маслосоюзу». Керував усією відродженою українською кооперацією в рамках дистрикту Галичина. З серпня 1943 р. входив до прибічної ради при міському старості м. Львів.

У серпні 1944 р. емігрував до Німеччини. Згодом очолював Об'єднання українських кооперативів у м. Мюнхен (нині ФРН).

Викладав аграрне законодавство й кооперацію в Українському Вільному Університеті, на різних кооперативних курсах. З 1947 — член Української національної ради уряду УНР в екзилі. Учасник і доповідач на 2-му з'їзді української еміграції (Центр, представництво укр. еміграції в Німеччині) у м. Діллінґен (ФРН). Очолював кодифікаційну комісію, що готувала статут цієї організації.

Член наглядових рад кооперативів «Лябор», «Кос», «Унія» у Мюнхені.

Був одружений з дочкою державного секретаря ЗУНР І. Макуха Іриною Макух-Павликовською.

Помер 28 грудня 1949 року у Мюнхені, де й похований на цвинтарі Вальдфрідгоф^[1].

1999 року у його рідному селі Синьків була відкрита меморіальна дошка.

• Видатні українці: відомі та невідомі імена

• Павликовський Юліян // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. X : Літери Ол — Пер. — С. 1269. — 1000 екз.
• Професорсько-викладацький склад торговельної школи товариства «Просвіта» у Львові
• Гілевич І. Родовід Юліана Павликовського // Гімназія в Бродах: від минувшини до відродження. — Броди, 2015. — Вип. 3: Мат-ли третьої наук.-теоретичн. конф., присвяченої створенню гімназії. — С. 71–83
• Вітенко М. Павликовський Юліан Володимирович // Західно-Українська Народна Республіка 1918—1923. Енциклопедія. Т. 3: П — С. Івано-Франківськ: Манускрипт-Львів, 2020.576 с. C. 9-11. ISBN 978-966-2067-65-1

1. ↑ Вітенко М. Павликовський Юліан Володимирович // Західно-Українська Народна Республіка 1918—1923. Енциклопедія. Т. 3: П — С. Івано-Франківськ: Манускрипт-Львів, 2020.576 с. C. 9-11. ISBN 978-966-2067-65-1