Стахів Володимир Павлович — Вікіпедія

Володи́мир Па́влович Ста́хів
Володи́мир Па́влович Ста́хів
	Володи́мир Па́влович Ста́хів
Міністр Зовнішніх Справ
	30 червня 1941 — 12 липня 1941
Народився	1910; с. Бзовиця, Зборівський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія
Помер	1971; Мюнхен
Відомий як	журналіст
Національність	українець
Політична партія	ОУНР
Релігія	греко-католик
	Медіафайли у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Стахів.

Володи́мир Па́влович Ста́хів (1910, с. Бзовиця, Зборівський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія — 1971, Мюнхен, ФРН) — український громадсько-політичний діяч, журналіст і публіцист. Активний член ОУН від 1929. Міністр зовнішніх справ в уряді Українського Державного Правління 1941. Співредактор журналів «До зброї» і «Сучасність». Старший брат Євгена Стахова.

Життєпис

Володимир Стахів народився у селі Бзовиця — нині село в Зборівській міській громаді, Тернопільського району Тернопільської області в родині булавного Української Галицької Армії (УГА), учасника походу на Київ Павла Стахіва (1880—1960)^[1].

Закінчив гімназію у Перемишлі в 1930 році, де став членом Пласту, Юнацтва ОУН, а потім і самої ОУН. Згодом став провідником Перемиської округи ОУН, однак через деякий час виїхав до Берліну на політехнічні студії. Під час навчання у Берліні брав активну участь в українському студентському русі, особливо на міжнародному форумі. Редагував (до 1941) бюлетень Української пресової служби українською та німецькою мовами та інформував про українські справи кореспондентів міжнародної преси^[2]. У 1937 у Берліні налагодив співпрацю із представником Латвії Ернестом Трейгутом-Тале, був одним з керівників розвідки ОУН ^[3].

Після вторгнення Третього Рейху до СРСР у червні 1941 року Стахів написав листа Адольфові Гітлеру, в якому говорив про свою віру в те, що «єврейсько-більшовицький вплив на Європу незабаром буде зупинено» і виказував надію на можливість створення незалежної української держави після операції «Барбаросса»^[4]^[5]. Згодом Стахів став членом Українського державного правління у Львові (1941), і був відповідальний за зовнішню політику^[2].

15 вересня 1941 року Стахова заарештувало Гестапо, і згодом він був ув'язнений в «бараку» Целленбау нацистського концтабору в Заксенгаузені (до 1944)^[6].

Надалі жив еміграції в Мюнхені. Стахів входив до проводу Закордонних частин ОУН, Закордонного проводу УГВР та Політичної ради ОУНз. У різні періоди також очолював Спілку українських журналістів на еміграції в Німеччині та Лігу політичних в'язнів. Був головним редактором газет «Українська трибуна», «Сучасна Україна», а також співредактором журналів «До зброї» і «Сучасність». Помер 1971 року в Мюнхені^[2].

Примітки

↑ Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
↑ ^а ^б ^в Стахіви – Євген, Володимир, Зенон та інші - Україна Incognita. web.archive.org. 10 лютого 2018. Процитовано 23 грудня 2024.
↑ Ernests Treiguts–Tāle, Latvieši, karš ir sācies!, R., Zinātne, 1996.
↑ Petrovsky-Shtern, Yohanan; Polonsky, Antony (19 грудня 2013). Polin: Studies in Polish Jewry Volume 26: Jews and Ukrainians (англ.). Liverpool University Press. с. 46. ISBN 978-1-83764-900-6.
↑ Himka, John-Paul (1998). Ukrainian Collaboration in the Extermination of the Jews During the Second World War: Sorting Out the Long-Term and Conjunctural Factors. University of Alberta. с. 174—175.
↑ УІНП (25 лютого 2019). A few words for Christopher Miller about “Banderites” and Ukrainian history. УІНП (укр.). Процитовано 23 грудня 2024.

Література

Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.. Словникова частина.
Гавриш І. Таємниця в'язня № 72192. Бандера у Заксенгаузені / Іван Гавриш // Історія. — Львів, 2016. — № 2 (лют.). — С. 1, 3-5.

Посилання

Стахіви – Євген, Володимир, Зенон та інші [Архівовано 10 лютого 2018 у Wayback Machine.]

Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.

[:0-2] а ^б ^в Стахіви – Євген, Володимир, Зенон та інші - Україна Incognita. web.archive.org. 10 лютого 2018. Процитовано 23 грудня 2024.

[3] Ernests Treiguts–Tāle, Latvieši, karš ir sācies!, R., Zinātne, 1996.

[4] Petrovsky-Shtern, Yohanan; Polonsky, Antony (19 грудня 2013). Polin: Studies in Polish Jewry Volume 26: Jews and Ukrainians (англ.). Liverpool University Press. с. 46. ISBN 978-1-83764-900-6.

[5] Himka, John-Paul (1998). Ukrainian Collaboration in the Extermination of the Jews During the Second World War: Sorting Out the Long-Term and Conjunctural Factors. University of Alberta. с. 174—175.

[6] УІНП (25 лютого 2019). A few words for Christopher Miller about “Banderites” and Ukrainian history. УІНП (укр.). Процитовано 23 грудня 2024.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

п о р Керівництво українських державницьких структур (1940-ві — 1950-ті)
Українське Державне Правління (з 30.06.1941)	Голова та керівник ресорту соціальних реформ — Ярослав Стецько Перший заступник голови і міністр здоров'я — Мар'ян Панчишин, заступники— Роман Осінчук, Олександр Барвінський Другий заступник голови — Лев Ре́бет Міністр оборони — Всеволод Пе́трів, заступники — Роман Шухевич та Олекса Гасин Міністр внутрішніх справ — Володимир Лисий, заступник — Кость Паньківський Міністр державної безпеки — Микола Лебедь Міністр зовнішніх справ — Володимир Стахів, заступник — Олександр Марітчак Міністр справедливості (судове міністерство) — Юліян Федусевич, заступник — Богдан Дзерович Міністр народного господарства — Юліян Павликовський, держсекретарі — Дмитро Яців та Роман Ільницький Міністр сільського господарства — Євген Храпливий Міністр фінансів — Ілярій Ольховий Міністр лісництва — Андрій Пясецький Міністр освіти і віровизнання — Володимир Радзикевич Міністр інформації та пропаганди — Олесь Гай-Головко, держсекретарі — Осип Позичанюк, Ярослав Старух Міністр політичної координації — Іван Климів Міністр пошти і телеграфу — Н. Мороз Начальник державної канцелярії — Михайло Росляк Комісар Української народної міліції м.Львова — Євген Врецьона Заступник референта СБ — Іван Равлик
Українська Головна Визвольна Рада (з 11-15 липня 1944)	Учасники 1-го Великого Збору Кирило Осьмак — Президент УГВР, Іван Вовчук — Третій віцепрезидент УГВР, Ростислав Волошин — Генеральний секретар внутрішніх справ УГВР, о. Іван Гриньох — Другий віцепрезидент УГВР, Микола Дужий — Секретар Президії УГВР (з 12 вересня 1944 — в.о. Президента), Микола Лебідь — Генеральний секретар закордонних справ УГВР, Омелян Логуш — член ЗП УГВР, Катерина Мешко, Василь Мудрий — Перший віцепрезидент УГВР, Зенон Пеленський — член Президії УГВР, Йосип Позичанюк — 1-й Голова Бюро інформації УГВР (15.07.1944 — †22.12.1944) Василь Потішко — член ЗП УГВР, Мирослав Прокоп — член Президії УГВР, Дарія Ребет — член Президії УГВР, Павло Турула — член ЗП УГВР, Петро Чуйко — співпрацівник при УГВР і ЗП УГВР, Лев Шанковський — член ЗП УГВР, Павло Шумовський — член ЗП УГВР, Роман Шухевич — Голова Генерального секретаріату УГВР. Ярослав Біленький — Генеральний суддя УГВР. Дали згоду на членство в УГВР, але не змогли взяти участь у Зборі: Іван Багряний — член УГВР, Євген Врецьона — член ЗП УГВР, о. Микола Галянт — член УГВР, о. Олександр Малиновський — член УГВР, Василь Охримович — член УГВР і ЗП УГВР (1946 — 1951), Кооптовані члени УГВР: Осип Дяків-«Горновий» — заст.голови Генерального Секретаріату (друга половина 1950 — †28.11.1950) проф.«Г.Зелений» — член УГВР (1949), Василь Кук — заст.голови, і згодом Голова Генерального Секретаріату УГВР, Петро Федун-«Полтава» — 3-й Голова Бюро інформації УГВР (1946 — †23.12.1951) і заст.голови Генерального Секретаріату УГВР, о. Микола Хмільовський — член УГВР, Ніл Хасевич — член УГВР (1949 — †4.03.1952); Роман Кравчук-«Петро» — член УГВР (1950 — †21.12.1951), президент УГВР (1951). Михайло Дяченко-«Марко Боєслав» — член УГВР (1950 — †23.02.1952);
Українська Повстанська Армія	Роман Шухевич (травень 1943 — †5.03.1950) • Василь Кук (липень 1950 — арешт 23 травня 1954)
Головний Військовий Штаб (ГВШ УПА)	Дмитро Грицай-Перебийніс (січеь 1944 — † грудень 1945) • Олекса Гасин-Лицар (січень 1946 — † 31.01.1949)
УПА-Північ	Дмитро Клячківський-«Клим Савур» (1944 — †12.02.1945) • Михайло Медвідь-«Карпович-Крем'янецький» (лютий 1945 — †4.06.1945) • Іван Литвинчук-«Дубовий» (1945 — †19.01.1951)
УПА-Захід	Олександр Луцький-«Андрієнко» (липень 1943 — серпень 1944) • Василь Сидор-«Шелест» (вересень 1944 — †14.04.1949)
УПА-Південь	Омелян Грабець-«Батько» (літо 1943 — †10.06.1944) • Василь Кук-«Леміш» (червень 1944 — )
УПА-Схід	Командир не призначений
СБ ОУН	Микола Лебедь (березень 1940 — березень 1941) • Микола Арсенич (березень 1941 — †23 січня 1947) • в.о. Ярослав Дякон (січень 1947 — †9 листопада 1948)

Генеалогія та некрополістика	Родовід · Родовід
Нормативний контроль	GKG: /g/121120bk · MAK: 9810643612405606 · VIAF: 1490151778253318130002