Пантюркізм — Вікіпедія

Пантюркізм
Зображення
Значима особа Ісмаїл Гаспринський
Країна  Туреччина
Країна походження Крим
CMNS: Пантюркізм у Вікісховищі
Прапор Тюркської ради
Території, на яких колись проживали або нині проживають тюркські народи
Карта поширення тюркських мов

Пантюркі́зм — доктрина, яка сповідує об'єднання всіх тюркських народів. Виникла на початку XX століття і за своєю суттю є подібною до інших доктрин консолідації споріднених етнічних спільнот, таких як панславізм, хеймоаате та панарабізм.

Виникла під значним впливом ідей кримського татарина Ісмаїла Гаспринського (який в молоді роки був близько знайомий з відомими слов'янофілами — прихильниками панславізму) та заснованого ним руху джадидістів. Гаспринському, зокрема, належать пропозиції уніфікувати тюркські мови шляхом очищення їх від пізніших арабських і перських запозичень. Щоправда, пропозиції ці мали насамперед утилітарний характер і сам Гаспринський не робив з них політичних висновків.

Заклики до відродження тюркської культури перетворилися на політичну доктрину завдяки зусиллям видавців часопису «Тюрк», який з 1902 видавався у Каїрі. Першим маніфестом пантюркізма вважають статтю Юсуфа Акчури Och Tarzi Seyaset («Три політики»), оприлюднену в часописі у 1904 році. У 1908 ідеї Акчури розвинув Алі Гусейн-заде у статті Turkuleshmek, Islamlashmak, Zamanlashmak («Тюркізація, Ісламізація, Модернізація»).

Пантюркізм його засновниками виразно протиставлявся панісламізму як доктрині консолідації усіх мусульманських народів на підставі їхньої культурно-релігійної близькості.

У 1912 з'явився роман Eni Turan («Новий Туран»), авторами якого були Зія Ґокальп и Халіде Едіб Адивар. В їхній інтерпретації пантюркізм набув відверто націоналістичних і навіть расистських рис. Символом «тюркської раси» була проголошена вовчиця Асена, яку нібито вшановували усі тюрки до прийняття ісламу.

Див. також

[ред. | ред. код]

Джерела та література

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • В. Головченко. Пантюркізм // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с.534 ISBN 978-966-611-818-2

Посилання

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]