Посейдон — Вікіпедія

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Посейдон (значення).
Посейдон
Ποσειδῶν
Бог морів, штормів, землетрусів та коней
МіфологіяДавньогрецька
Божество вдавньогрецька міфологія
Ім'я іншими мовамигрец. Ποσειδῶν
В інших культурахНептун
МісцевістьСтародавня Греція
Покровитель дляморе, землетрус і Конярство
БатькоКронос
МатиРея
Брати/сестриГестія, Аїд, Зевс, Гера і Деметра
ДружинаАмфітріта
ДітиТесей, Тритон, Поліфем
Атрибутитризуб, риба, дельфін, кінь або бик
Частина відОлімпійські боги
Персонаж творуОдіссея, Іліада і Hades
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Посейдо́н (дав.-гр. Ποσειδῶν) — в давньогрецькій міфології — один з наймогутніших і найшанованіших богів. За класичної доби його вважали богом-володарем світових вод, якому відповідав етруський та римський Нептун (у слов'ян, відповідно, — Цар Моря, Цар Морський). У переносному значенні Посейдон — морська стихія.

Еволюція образу і функцій

[ред. | ред. код]

Первісно Посейдон не мав жодного стосунку до моря, його вшановували як бога суходолу — Ульріх фон Віламовіц-Меллендорф навіть його ім'я перекладав як «чоловік землі» або «чоловік Землі» (як богині). Символом Посейдона був кінь, жеребець і в навіть в одному з пізніших втілень його вшановували як бога коней. Окрім іншого, образ коня пов'язаний з потойбічним світом, і це знову вказує на образ Посейдона як «господаря Землі». За одним з міфів в Аркадії Посейдон зустрів Деметру, що блукала в пошуках Персефони. Намагаючись втекти від нього, богиня перетворилася в кобилицю, але Посейдон перетворився на жеребця і наздогнав її. Від цього союзу у них народилися донька та кінь Арейон.

За кількістю своїх любовних пригод Посейдон близький до Зевса, проте ці пригоди підкреслюють його початкові характеристики саме як «чоловіка Землі». Згідно з Гесіодом, він одружився з Медузою, яка також була стародавньою богинею землі. Інша традиція повідомляє, що Антей народився від союзу Посейдона з Геєю. Взагалі ж діти Посейдона у міфах — це або гіганти, або чудовиська.

За мікенських часів, принаймні у Пілосі, Посейдон був верховним богом. Вищу владу символізувала його здатність викликати землетруси. Власне, з часом навіть його ім'я почали інтерпретувати відповідним чином — як «коливальника землі». Можливо, Посейдона верховним богом вважали іонійці, а з появою загальногрецького пантеона він змушений був «поступитися місцем» Зевсу, перетворившись на «володаря моря» і витіснивши з цієї «ніші» давнього морського бога Егеона[1].

Вже в Гомера Посейдон є братом Зевса та Аїда, та ділить із ними Всесвіт. Щоправда, «Іліада» не уточнює, кому з богів «дістається» суходіл. Тож цілком можливо, що навіть за гомерівської доби Посейдон залишався божеством не лише моря, а й усього «піднебесного» світу. Гомер називає Зевса старшим братом Посейдона, проте Гесіод зберігає давнішу традицію і говорить про Зевса як про молодшого. У будь-якому випадку, лише Посейдон у міфах класичної доби наважується противитися Зевсу, який зловживає владою, і нагадує йому, що його володіння обмежуються небом.

За архаїчної доби, особливо з початком грецької колонізації Посейдон остаточно перетворився на бога моря й мореплавства. При цьому він зберіг і деякі інші функції — зокрема залишався покровителем будівництва та конярства.

Класична теогонія називала його сином Кроноса та Реї, братом Зевса, Аїда, Гери, Деметри й Гестії, чоловіком Амфітріти. Посейдона вважали батьком багатьох морських чудовиськ і кількох героїв — Тритона, Аміка, Антея, Скірона, Ота й Ефіальта, Кіклопа Поліфема.

За традиційними уявленнями Посейдон здіймав або гамував на морі бурю, викликав землетрус тощо. Рибальською острогою підіймав кораблі, що осіли на мілині або між скелями, а тим, хто зазнав корабельної аварії, посилав швидкі течії, які несли їх до безпечних берегів. Його владі підлягали острови, узбережжя й гавані, де йому споруджували храми, вівтарі, статуї та приносили в жертву білого коня, дельфіна або соснові гілки. Посейдон часто бував серед інших богів на Олімпі.

Римляни отожнили Посейдона із власним «водяним» богом, Нептуном, який у суто римській та етруській міфології не був суто морським божеством, а «відповідав» за воду в усіх її проявах — зокрема вважався богом хмар і туманів.

Посейдон у міфах

[ред. | ред. код]
Сцена гігантомахії: Боротьба Посейдона із Поліботом

Посейдон був братом інших богів-олімпійців, сином Кроноса і Реї. Йому приписують створення коня і уздечки[2]. Після перемоги олімпійців над Кроносом і титанами він поділив владу між Зевсом і Аїдом. Йому дісталося володіння водами і Посейдон звів собі в глибинах моря палац біля Евбеї. Хоч він став богом вод, але мав величезні стада білих коней з мідними копитами і золотими гривами. На золотій колісниці, запряженій морськими чудовиськами, він об'їжджав свої володіння[3].

Шукаючи дружину, він залицявся до нереїди Фетіди, однак після того, як Феміда передбачила, що її син перевершить батька, ким би він не був, Посейдон відмовився від своїх намірів і дозволив їй вийти заміж за смертного Пелея. Згодом Посейдону сподобалася нереїда Амфітріта, але та злякалася його залицянь і втекла в Атлаські гори. Посланий до неї Посейдоном дельфін переконав втікачку вийти за бога вод. На подяку Посейдон помістив образ дельфіна серед зірок у вигляді сузір'я Дельфіна[4]. Амфітріта народила Посейдону трьох дітей: Тритона, Роду і Бенфесікіму[5].

Посейдон жадав заволодіти царствами на суші та одного разу оголосив свою владу над Аттикою, вдаривши тризубцем за афінським акрополем. У тому місці забило джерело, з якого потекла морська вода. Афіна відповіла на це, посадивши біля джерела маслину на знак своєї влади цими землями. Між богами ледве не спалахнула бійка і тільки Зевс зупинив їх, щоб суперечка було вирішено мирним шляхом через обговорення хто дав Аттиці більше користі: Посейдон джерелом чи Афіна деревом. На скликаному суді всі боги підтримали Посейдона, а всі богині — Афіну. Але сам Посейдон з образи не з'явився на суд і таким чином більшістю в один голос Афіна отримала право на володіння Аттикою. Задля помсти Посейдон послав величезні хвилі, щоб затопити місто Афіни. Богиня Афіна знайшла притулок в аттичних Афінах, які також назвала своїм ім'ям. Аби вгамувати Посейдона, жінки в Афінах були позбавлені права голосу, а чоловікам відтепер заборонялося бути названими за своїми матерями[6].

Посейдон також оскаржував владу Афіни над містом Трезен. Цього разу Зевс повелів розділити місто, але ні Афіна, ні Посейдон не прийняли такого виходу і полишили суперечки за Трезен. Також Посейдон безуспішно намагався відібрати острів Егіна у Зевса і Наксос у Діоніса, а в суперечці з Геліосом за Коринф отримав тільки перешийок Істм, тоді як Геліос залишив за собою місцевий акрополь. Бог вод прагнув відібрати і Арголіду в Гери, та Зевс доручив вирішити справу річковим богам Інаху, Кефіссу і Астеріону, які винесли рішення на користь Гери. Коли Посейдону було заборонено мстити повінню, він висушив потоки річок, що були у владі суддів, тому відтоді вони пересихають влітку. Тільки річка Лерна в Арголіді лишалася повноводною, оскільки данаїда Амміона була засмучена посухою і Посейдон пожалів її[7].

Коли за намовою Гери боги повстали проти Зевса, той покарав Посейдона і Аполлона як очільників бунту. Вони мусили рік служити цареві Лаомедонту, будуючи місто Трою[8].

Культ Посейдона

[ред. | ред. код]

Посейдона шанували скрізь у Греції, де існували моря і водойми, а також сліди землетрусів. Центрами поклоніння Посейдону були Фессалія, Коринф, Навпалія, Трезен, Келаврія, Пілос та Аркадія. В міру заснування греками колоній вздовж узбережжя Середземного та Чорного морів, культ Посейдона став повсюдним і зливався з культами місцевих божеств[9].

Йому поклонялися в образі коня як символу плодючості, а в жертву приносилися бики. Імовірно, Посейдон був сином Богині-матері первісних культів, а його культ прийшов до Греції з появою там коней. З часом його витіснив культ Аполлона[10].

Зображення Посейдона з тризубцем поміщалися на монетах III століття до н. е. в Синопі, в часи Римської імперії — стоячи і сидячи на троні. Імовірно це вказує на місцеву статую божества. Також в Синопі Посейдона шанували як цілителя за наявність біля міста термальних джерел[11].

На честь Посейдона на Коринфському перешийку влаштовувалися Істмійські ігри.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Мустафін О. Золоте руно. Історія, заплутана в міфах. Х., 2019, с.16-17
  2. ↑ Піндар. Піфійські одиVI.50; Павсаній VIII.25.3 і далі; Аполлодор III.6.8.
  3. ↑ Гомер. Іліада XV. 187—193; VIII. 210—211; XII.21-30; Одіссея У.381; Аполлоній Родоський III. 1240.
  4. ↑ Аполлодор III. 13.5;Гігін, Поетична астрономія II. 17.
  5. ↑ Цец. Схолії до Лікофрона 45 і 50
  6. ↑ Геродот VIII. 55; Аполлодор III. 14. 1; Августин. Про град Божий XVIII.9; Гігін. Міфи 164.
  7. ↑ Павсаній IL 30.6; Плутарх. Застільні питання 1Х.6;Павсаній1I.1.5; II.15.5; II.22.5.
  8. ↑ Схолії до «Іліади» Гомера XXI.444; Цец. Схолії до Лікофрона 34; Гомер. Іліада I.396 и XV.18-22.
  9. ↑ Обнорский, В. (29 червня 2015). Энциклопедия классической греко-римской мифологии (рос.). Litres. ISBN 9785457833814. Архів оригіналу за 30 березня 2020. Процитовано 7 травня 2016.
  10. ↑ Тейлор, Уильям (26 березня 2015). Микенцы. Подданные царя Миноса (рос.). Litres. ISBN 5457027953. Архів оригіналу за 2 грудня 2020. Процитовано 7 травня 2016.
  11. ↑ Сапрыкин, С.Ю. (2009). Религия и культы Понта эллинистического и римского времени. Москва-Тула: Гриф и К.

Джерела

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Словник античної міфології — К.: Наукова думка, 1985. — 236 с.
  • Кун М. А. Легенди і міфи Стародавньої Греції. — Тернопіль: АТ «Тарнекс», 1993. — С. 31.
  • Замаровский Войтех. Боги и герои античных сказаний: Словарь: Пер. с чеш. — , М.: Республика, 1994. — 399 с.: ил. — ISBN 5-250-01575-1;
  • Грейвс, Р. Мифы Древней Греции / Р. Грейвс; Пер. с англ. К. П. Лукьяненко ; Под ред. и с послесл. А. А. Тахо-Годи. — М. : Прогресс, 1992. — 620 с.

Посилання

[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Посейдон

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Посейдон&oldid=43078779